проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"21" липня 2021 р. Справа № 5023/5567/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Мартюхіна Н.О.
при секретарі Голозубовій О.І.,
за участю:
апелянта - арбітражного керуючого Безпалого С.О. - на підставі свідоцтва від 26.02.2013р. №341,
власника спірного майна - ОСОБА_1 (особисто) на підставі паспорту серії НОМЕР_1 від 29.09.1997р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу керуючого реалізацією майна банкрута арбітражного керуючого Безпалого С.О., м.Харків, (вх.№1351 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12 (суддя Яризько В.О., постановлену в м.Харків о 13:05год., дата складення повного тексту - 06.04.2021р.)
за заявою Фізичної особи - підприємця Адікайбе Крістіантус Онебучі, м.Харків,
про визнання банкрутом,
Постановою господарського суду Харківської області від 17.12.2012р. Фізичну особу - підприємця Адікайбе К.О. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором арбітражного керуючого Запорожця І.С.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.03.2014р. задоволено скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" на дії ліквідатора; усунено арбітражного керуючого Запорожця І.С. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута; призначено ліквідатором ФОП Адікайбе К.О. арбітражного керуючого Татіщева О.Є.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.07.2014р. задоволено клопотання Татіщева О.Є. про припинення його обов'язків ліквідатора у даній справі; звільнено арбітражного керуючого Татіщева О.Є. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута; призначено ліквідатором ФОП Адікайбе К.О. арбітражного керуючого Михайлову М.М.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2015р. задоволено клопотання ОСОБА_3 про звільнення її від обов'язків ліквідатора; звільнено Михайлову М.М. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Адікайбе К.О.; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Безпалого С.О.
11.09.2020р. керуючий реалізацією майна банкрута арбітражний керуючий Безпалий С.О. звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій просив суд:
- визнати недійсними результати відкритих торгів (аукціону), проведеного 18.01.2013р. та оформленого протоколом проведення аукціону № 1 від 18.01.2013р. з продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладений 01.02.2013р. між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за № 79;
- застосувати до сторін правові наслідки недійсності правочину згідно ст. 216 Цивільного кодексу України;
-витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 5065863101.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаної заяви керуючий реалізацією майна банкрута посилався на те, що відкриті торги у формі аукціону з продажу майна банкрута, проведені 18.01.2013р. Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" на замовлення попереднього ліквідатора банкрута Запорожця І.С. відбулись з порушенням приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та без врахування інтересів заставного кредитора AT "Укрсоцбанк", правонаступником якого є AT "Альфа- Банк".
Зокрема, відчуження майна було здійснено за значно заниженою ціною - 16000,00грн., в порівнянні з ринковою вартістю майна визначеною на підставі проведеної в межах даної справи Харківським науково- дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса будівельно - технічної експертизи - 221859,00грн., що викликає сумніви щодо об'єктивності оцінки проведеної перед продажем майна.
Крім того, в порушення приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", грошові кошти від реалізації майна банкрута не надходили від покупця в передбаченому законом порядку, на депозитний рахунок нотаріуса не зараховувались, та вимоги кредиторів, відповідно, не задовольнялись, що свідчить про наявність правових підстав для визнання недійсними результати відкритих торгів (аукціону), проведеного 18.01.2013р. та оформленого протоколом проведення аукціону №1 від 18.01.2013р. з продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та укладеного за їх наслідком договору купівлі-продажу двокімнатної від 01.02.2013р. між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 .
Окрім викладеного, керуючого реалізацією майна боржника зазначав, через два місяці після проведення аукціону ОСОБА_4 було продано двокімнатну квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 на підставі договору від 11.03.2013р., який на теперішній час є власником зазначено майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Оскільки майно банкрута вибуло з його володіння за недійсним договором, на думку керуючого реалізацією майна банкрута наявні підстави для витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, визнання за банкрутом права власності та скасування відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2021р. залучено до участі у справі щодо розгляду заяви керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та скасування державної реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.03.2021р. залучено до участі у справі щодо розгляду заяви керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння Товарну біржу "Всеукраїнський торгівельний центр".
01.03.2021р. Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" подано до господарського суду Харківської області заяву (вх.№4871), в якій просила відмовити в задоволенні заяви керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав пропуску строку позовної давності.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12 відмовлено в задоволенні заяви керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. № 21046 від 11.09.2020); скасовано заходи забезпечення заяви керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2020, а саме скасувати заборону відчуження у будь-який спосіб, а також передачу в оренду, до статутних капіталів юридичних осіб та іпотеку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 5065863101.
Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що під час здійснення в ліквідаційній процедурі ФОП Адікайбе К.О. у справі про банкрутство реалізації майна останнього, що стало предметом спірного договору, були порушені норми Закону про банкрутство щодо процедури оцінки та продажу такого майна, передбачені положеннями ст.ст. 29, 30 Закону про банкрутство, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку про наявність підстав, згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута та договору купівлі - продажу від 01.02.2013р., укладеного за результатами його проведення між ліквідатором банкрута фізичної особи-підприємця ФОП Адікайбе К.О. - арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 .
Разом з тим, з огляду на пропуск керуючим реалізацією майна боржника строку позовної давності на звернення до суду з відповідною заявою про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, про що Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр", як стороною у справі зроблено відповідну заяву, господарський суд першої інстанції відмовив в вимогах ліквідатора про визнання недійсними результатів відкритих торгів (аукціону), проведеного 18.01.2013 та оформленого протоколом проведення аукціону № 1 від 18.01.2013 з продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та укладеного 01.02.2013р. за їх наслідками договору купівлі-продажу між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за № 49.
Крім того, судом було зазначено про те, що вимоги щодо застосування до сторін правових наслідків недійсності правочину згідно ст. 216 Цивільного кодексу України та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , є похідними від вищезазначених вимог, у зв'язку із чим, підстави для їх задоволення також відсутні.
Керуючий реалізацією майна банкрута арбітражний керуючий Безпалий С.О. з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. № 21046 від 11.09.2020р.). Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, з підстав пропуску строку позовної давності.
Зокрема, апелянт звертає увагу суду на те, що господарський суд першої інстанції прийняв до уваги заяву про застосування позовної давності, що подана організатором аукціону - Товарну біржу "Всеукраїнський торгівельний центр", який не має процесуального права її подавати, оскільки відповідно до Закону про банкрутство не є стороною у справі.
Апелянт наголошує, що особисто йому, як керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі стало відомо про порушення процедури проведення аукціону з листа заставного кредитора АТ «Альфа- Банк» від 02.09.2020р. вих.№132/85, у зв'язку із чим, вважає, що звернувся до суду з відповідною заявою в межах строку позовної давності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2021р. залишено апеляційну скаргу керуючого реалізацією майна банкрута арбітражного керуючого Безпалого С.О. на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12 без руху в порядку статті 260 Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що апелянтом не надано суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.
26.05.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду документи на підтвердження усунення недоліків, що стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а саме: платіжне доручення на підтвердження сплати судового збору (вх.№6041).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021р. поновлено керуючому реалізацією майна банкрута арбітражному керуючому Безпалому С.О. строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керуючого реалізацією майна банкрута арбітражного керуючого Безпалого С.О. на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12; встановлено учасникам провадження у справі про банкрутство строк до 11.06.2021р. для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання та призначено справу до розгляду на 16.06.2021р.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2021р. оголошено в судовому засіданні перерву до 21.07.2021р.
20.07.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду додаткові письмові пояснення (вх.№8291).
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 21.07.2021р. керуючий реалізацією майна банкрута арбітражний керуючий Безпалий С.О. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. № 21046 від 11.09.2020р.).
ОСОБА_1 заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12 залишити без змін.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, учасники провадження у справі про банкрутство про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені завчасно належним чином, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони (стаття 42 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів вважає за можливе розглянути скарги в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційних скаргах доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Постановою господарського суду Харківської області від 17.12.2012р. Фізичну особу - підприємця Адікайбе К.О. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором арбітражного керуючого Запорожця І.С. (т.1 а.с.86-92).
Як вбачається з матеріалів справи, боржник був власником нерухомого майна, а саме:
"за боржником - ФОП Адікайбе Крістіантус Онебучі зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою І.В., зареєстровано в реєстрі за № 234.
Як свідчать матеріали справи, вказана квартира є предметом іпотеки укладеним між боржником та ПАТ "Укрсоцбанк", який забезпечує кредитний договір № 851/10/27-11/7-057 від 17.08.2007 року укладений між зазначеними сторонами.
Відповідно до висновку про вартість майна суб'єкта оціночної діяльності ФОП Семенченко Ю.О. (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 10032/10 від 08.10.2010 року) проведена незалежна оцінка належної боржнику квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44 кв. м. станом на 29 листопада 2012 року її ринкова вартість без урахування ПДВ склала 120000,00 грн.".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.03.2014р. задоволено скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" на дії ліквідатора; усунено арбітражного керуючого Запорожця І.С. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута; призначено ліквідатором ФОП Адікайбе К.О. арбітражного керуючого Татіщева О.Є. (т.2 а.с.110-113).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.07.2014р. задоволено клопотання Татіщева О.Є. про припинення його обов'язків ліквідатора у даній справі; звільнено арбітражного керуючого Татіщева О.Є. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута; призначено ліквідатором ФОП Адікайбе К.О. арбітражного керуючого Михайлову М.М. (т.2 а.с.177-179).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2015 р. задоволено клопотання ОСОБА_3 про звільнення її від обов'язків ліквідатора; звільнено Михайлову М.М. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Адікайбе К.О.; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Безпалого С.О. (т.3 а.с.214-216).
11.09.2020р. керуючий реалізацією майна банкрута арбітражний керуючий Безпалий С.О. звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння (вх.№21046 т.13 а.с.1-18), в якій просив суд:
- визнати недійсними результати відкритих торгів (аукціону), проведеного 18.01.2013р. та оформленого протоколом проведення аукціону № 1 від 18.01.2013р. з продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладений 01.02.2013 між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за №79;
- застосувати до сторін правові наслідки недійсності правочину згідно ст. 216 Цивільного кодексу України;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 5065863101.
В обґрунтування поданої заяви ліквідатор боржника посилався на те, що попереднім ліквідатором боржника арбітражним керуючим Запорожцем І.С. було включено до складу ліквідаційної маси двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
18.03.2013р. Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" проведено аукціон з продажу майна банкрута.
Відповідно до Протоколу №1 проведення аукціону від 18.01.2013р. ліквідатором за допомогою торгівельної організації було реалізовано двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , за ціною 16000,00грн. (т.4 а.с.213).
01.02.2013р. між ліквідатором ФОП Адікайбе К.О. Запорожцем І.С. (продавець) та переможцем аукціону ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за № 79 (т.4 а.с.211-213), згідно з пунктом 3 якого, продаж вищевказаної квартири здійснюється ліквідатором за 16000,00грн., з яких 1600,00грн. внесені переможцем, як гарантійний внесок на розрахунковий рахунок Товарної біржі "Всеукраїнський торгівельний центр", а 14400,00грн. вносяться переможцем, як гарантійний внесок за придбане майно на розрахунковий рахунок Товарної біржі "Всеукраїнський торгівельний центр" на протязі 30 календарних днів з моменту підписання протоколу, які в подальшому розподіляються на підставі листа ліквідатора.
Як зазначав керуючий реалізацією майна банкрута Безпалий С.О. в поданій до місцевого господарського суду заяві, відчуження майна було здійснено за значно заниженою ціною - 16000,00грн., в порівнянні з ринковою вартістю майна визначеною на підставі проведеної в межах даної справи Харківським науково- дослідним інститутом судових експертиз ім.засл.проф. М.С. Бокаріуса будівельно- технічної експертизи - 221859,00грн., що викликає сумніви щодо об'єктивності оцінки проведеної перед продажем майна.
Крім того, в порушення приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", грошові кошти від реалізації майна банкрута не надходили від покупця у передбаченому законом порядку, на депозитний рахунок нотаріуса не зараховувались, та вимоги кредиторів, відповідно, не задовольнялись, що свідчить про наявність правових підстав для визнання недійсними результати відкритих торгів (аукціону), проведеного 18.01.2013р. та оформленого протоколом проведення аукціону № 1 від 18.01.2013р. з продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та укладеного за їх наслідком договору купівлі-продажу двокімнатної від 01.02.2013р. між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 .
Окрім викладеного, керуючий реалізацією майна боржника зазначав, що через два місяці після проведення аукціону його переможцем - ОСОБА_4 було продано двокімнатну квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 на підставі договору від 11.03.2013р. (т.13 а.с.114-115), який на теперішній час є власником зазначено майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Оскільки майно банкрута вибуло з його володіння за недійсним договором, на думку керуючого реалізацією майна банкрута наявні підстави для витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, визнання за банкрутом права власності та скасування відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна.
01.03.2021р. Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" подано до господарського суду Харківської області заяву (вх.№4871), в якій просила відмовити в задоволенні заяви керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав пропуску строку позовної давності (т.13 а.с.228-230).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у даній справі відмовлено в задоволенні заяви керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. № 21046 від 11.09.2020), з підстав викладених вище (т.14 а.с.31-42).
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційні скарзі доводи апелянта, колегія суддів, зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441).
Згідно частини 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. (рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) від 13.05.1997р. №1-зп/1997).
Принцип, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 09.02.1999р. №1-рп/1999).
Як було зазначено вище, постановою господарського суду від 17.12.2012р. у справі № 5023/5567/12 Фізичну особу - підприємця Адікайбе К.О. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру в порядку статей 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 22.12.2011р. № 4212-VІ.
В силу пункту 1-1 Прикінцевих положень Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011р. №4212-VІ (який набрав чинності 19.01.2013р.), положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 40 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013р. № 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 22.12.2011р. № 4212-VІ), положення Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (оцінка майна, яке підлягає продажу; передання активів боржника, які залишаються не проданими на час закінчення ліквідаційної процедури тощо), застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання чинності, тобто до 19.01.2013р. При цьому розпочата до набрання чинності Законом процедура продажу майна боржника повинна бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону, в разі якщо станом на 19.01.2013р. здійснено публікацію оголошення про продаж майна або комітетом кредиторів встановлено порядок реалізації майна боржника".
Отже, якщо процедура продажу майна боржника розпочата до набрання чинності Законом, то вона повинна бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону.
Таким чином, до заяви керуючого реалізацією майна банкрута про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, за принципом, закріпленим в статті 58 Конституції України, судом застосовуються положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 22.12.2011р. № 4212-VІ (надалі - Закон про банкрутство).
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 18.03.2013р. Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" проведено аукціон з продажу майна банкрута.
Відповідно до Протоколу №1 проведення аукціону від 18.01.2013р. попереднім ліквідатором банкрута арбітржаним керучим Запорожцем І.С. за допомогою торгівельної організації було реалізовано двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , за ціною 16000,00грн. (тридцяти) днів (т.4 а.с.213).
01.02.2013р. між ліквідатором ФОП Адікайбе К.О. Запорожцем І.С. (продавець) та переможцем аукціону ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за № 79 (т.4 а.с.211-213), згідно з пунктом 3 якого, продаж вищевказаної квартири здійснюється ліквідатором за 16000,00грн., з яких 1600,00грн. внесені переможцем, як гарантійний внесок, на р/р Товарної біржі "Всеукраїнський торгівельний центр", а 14400,00грн. вносяться переможцем, як гарантійний внесок за придбане майно на р/р Товарної біржі "Всеукраїнський торгівельний центр" на протязі 30 календарних днів з моменту підписання протоколу, які в подальшому розподіляються на підставі листа ліквідатора.
Відповідно до приписів статей 1 та 25 Закону про банкрутство, ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством, реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону про банкрутство встановлено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Відповідно до статті 29 Закону про банкрутство, майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.
Як було зазначено вище, в обґрунтування наявності підстав для задоволення заяви про визнання недійсними результатів проведення торгів проведених у 2013році, керуючий реалізацією майна банкрута Безпалий С.О. посилався на те, що відчуження майна було здійснено за значно заниженою ціною - 16000,00грн. (ліквідаційна вартість відповідно до висновку про оцінку майна від 27.12.2012р. проведеної ФОП Семенченко Ю.А.), в порівнянні з ринковою вартістю майна визначеною на підставі проведеної в межах даної справи Харківським науково- дослідним інститутом судових експертиз ім.засл.проф. М.С. Бокаріуса будівельно- технічної експертизи - 221859,00грн., що викликає сумніви щодо об'єктивності оцінки проведеної перед продажем майна.
Колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами визначаються Законом України "Про оцінку майна, майнових права та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майновий прав та професійну оціночну діяльність в Україні" - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Статтею 10 Закону України "Про оцінку майна, майновий прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки.
У відповідності до статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майновий прав та професійну оціночну діяльність в Україні", договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі, який повинен містити істотні умови договору. Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: зазначення майна, що підлягає оцінці; мета, з якою проводиться оцінка; вид вартості майна, що підлягає визначенню; дата оцінки; строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов'язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003р. № 1440 (надалі - Загальні засади оцінки майна і майнових прав), звіт про оцінку майна може складатися у повній чи стислій формі та повинен містити: опис об'єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати, дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об'єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз'яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.
З наявної в матеріалах справи копії звіту про оцінку майна двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , проведеної ФОП Семенченко Ю.А. (т.5 а.с.29-39) вбачається, що суб'єктом оціночної діяльності було визначено ліквідаційну вартість майна станом на 27.12.2012р. в розмірі 16000,00грн. за допомогою витратного та порівняльного підходів.
Згідно пункту 47 Загальних засад оцінки майна і майнових прав, порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки.
Проте, у вказаному звіті про оцінку майна відсутні посилання на дослідження подібного майна, не зазначені об'єкти, з яким здійснювалось порівняння.
Крім того, відповідно до статті 29 Загальних засад оцінки майна і майнових прав, під час встановлення ліквідаційної вартості оцінювач повинен додатково визначити ринкову вартість об'єкта оцінки та зазначити у звіті ро оцінку майна свої застереження щодо використання результатів такої оцінки.
Проте, у Висновку та Звіті про оцінку майна оцінювачем майна визначалась тільки ліквідаційна вартість об'єкта оцінки, за якою і здійснений продаж спірного майна, а не ринкової.
Натомість, як вбачається з доданого до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство висновку про вартість спірного нерухомого майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Семенченко Ю.А., станом на 29.11.2012р., ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , складала 120000,00грн. (т.1 а.с.61).
Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи висновку будівельно- технічної експертизи від 17.12.2018р. №18600 проведеної в межах даної справи Харківським науково- дослідним інститутом судових експертиз ім.засл.проф. М.С. Бокаріуса (т.6 а.с.185-201), ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 29.11.2012р. складає 284 435,грн. без урахування ПДВ, ліквідаційна вартість - 221859,00грн. без ПДВ.
Отже, оцінка спірного майна, проведена суб'єктом оціночної діяльності ФОП Семенченком Ю.О. через місяць після визнання боржника банкрутом є меншою, ніж ліквідаційна вартість визначена експертом ХНДІСЕ ім. Засл.проф. Н.С.Бокаріуса, майже в 14 разів.
Таким чином, суттєве зниження вартості спірного нерухомого майна відчуженого за оспорюваним договором, викликає у колегії суддів сумніви щодо правомірності та обґрунтованості звіту про оцінку майна від 27.12.2012р. здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ФОП Семенченком Ю.О.
Судова колегія також зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення попереднім ліквідатором боржника Запорожцем І.С. заставного кредитора - АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк" про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання заставного майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що також свідчить про порушення норм Закону про банкрутство при організації аукціону з продажу майна банкрута.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
Реалізація майна банкрута визначена Законом про банкрутство та Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а отже є спеціальною процедурою продажу такого майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході аукціону запропонував за нього найвищу ціну .
Вказаними Законами передбачені правила проведення аукціону з продажу майна банкрута, а саме: правила, які визначають процедуру підготовки, проведення аукціону (визначення початкової ціни та опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна); правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону.
Відповідно до статті 20 "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у відповідній редакції) аукціон, конкурс може бути припинено і об'єкт знімається з торгів, конкурсного відбору на вимогу будь-кого з його учасників або органу приватизації у випадках, коли: не виконано вимог щодо інформації, передбаченої статтею 15 цього Закону, та терміну її опублікування; об'єкт включено до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, з порушенням чинного законодавства; покупець не визнається як такий згідно з законодавством про приватизацію; істотно порушувались інші правила оголошення та проведення аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом.
Зазначені порушення можуть бути підставою для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши порядок організації та проведення аукціону, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом було обґрунтовано встановлено порушення під час продажу майна банкрута положень Закону про банкрутство та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у зв'язку з чим результати аукціону з продажу майна банкрута - Фізичної особи-підприємця Адікайбе К.О., оформленого протоколом №1 від 18.01.2013р., а двокімнатної квартири АДРЕСА_1 підлягають визнанню недійсними.
Згідно з частиною 10 статті 30 Закону про банкрутство, продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2013р. між ліквідатором ФОП Адікайбе К.О. Запорожцем І.С. (продавець) та переможцем аукціону ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири,а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за № 79 (т.4 а.с.211-213).
Згідно з пунктом 3 вказаного договору, продаж вищевказаної квартири здійснюється ліквідатором за 16000,00грн., з яких 1600,00грн. внесені переможцем, як гарантійний внесок, на р/р Товарної біржі "Всеукраїнський торгівельний центр", а 14400,00грн. вносяться переможцем, як гарантійний внесок за придбане майно на р/р Товарної біржі "Всеукраїнський торгівельний центр" на протязі 30 календарних днів з моменту підписання протоколу, які в подальшому розподіляються на підставі листа ліквідатора.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону про банкрутство майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
Частиною 8 статті 30 Закону про банкрутство встановлено, що кошти які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку передбаченому статтею 31 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону про банкрутство кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею, зокрема, у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою.
Відповідно до статті 48 Закону про банкрутство, кошти отримані від продажу майна громадянина - підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина - підприємця банкрутом.
Крім того, колегія суддів з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного суду України від 03.06.2014р. у справі №25/5005/6641/2012|3-24гс14, зазначає, що відповідно до частини 7 статті 47 Закону про банкрутство, у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності, отже положення частини 1 статті 49 Закону про банкрутство про черговість задоволення вимог кредиторів не стосується вимог кредиторів, які забезпечені іпотекою.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Крім того, частиною 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.
Таким чином, якщо боржник не виконав основного зобов'язання, грошові вимоги банку, забезпечені заставою майна боржника відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту "а" пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" включаються до реєстру вимог кредиторів окремо і задовольняються у першу чергу.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів перерахування грошових коштів арбітражним керуючим Запорожцем І.С. від покупця ОСОБА_4 ані на депозитний рахунок нотаріуса у відповідності до положень частини 7 статті 48 Закону про банкрутство, ані доказів зарахування вказаних грошових коштів на основний рахунок банкрута у відповідності до частини 8 статті 30 Закону про банкрутство, ані передачі коштів іншому арбітражному керуючому, з осіб, що призначалися ухвалами суду у цій справі виконувати обов'язки ліквідатора банкрута - фізичної особи-підприємця Адікайбе К.О.
Отже, як свідчать матеріали справи, докази задоволення вимог заставного кредитора АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк", отриманих від реалізації заставного майна, в матеріалах справи відсутні.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 14.12.2016р. у справі №904/9284/14 зазначає, що правова природа процедури реалізації майна на торгах у формі аукціону в межах провадження у справі про банкрутство полягає в продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - переможця торгів (аукціону), невід'ємною і завершальною стадією якої є оформлення результатів такого продажу договором купівлі-продажу, що укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів.
Отже, особливості процесу, передбачені законодавством щодо проведення аукціону, полягають у сукупності дій його учасників, спрямованих на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, а тому є правочином.
Таким чином, правова природа продажу майна з торгів (аукціону) дає підстави для визнання (за наявності підстав) результатів таких торгів (аукціону) недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, у тому числі й на підставі норм цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція щодо правової природи процедури реалізації майна на торгах викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 24.10.2012р. у справі №6-116цс12, від 29.06.2016р. у справі №6-370цс16.
Тобто, правочини щодо продажу майна в процедурі банкрутства (як аукціон, так і укладений за його результатами договір) може бути визнано недійсним за загальними правилами визнання правочинів недійсними, зокрема у разі невідповідності змісту правочину Цивільному Кодексу та іншим актам цивільного законодавства (частини 1 статті 203, 215 Цивільного кодексу України), за наявності встановлених порушень спеціальних вимог закону щодо організації та проведення такої процедури (наприклад, порушення порядку організації та проведення аукціону, укладання договору, порядку проведення розрахунків), враховуючи що такі вимоги є обов'язковими для даного виду правочинів (встановлені спеціальним законом), а їх недотримання об'єктивно призвело до порушення прав та майнових інтересів учасників справи.
Відповідно до приписів статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, що під час здійснення у ліквідаційній процедурі ФОП Адікайбе К.О. у справі про банкрутство реалізації майна останнього, що стало предметом спірного договору, були порушені норми Закону про банкрутство щодо процедури оцінки та продажу такого майна, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав визначених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна від 01.02.2013р., а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за № 79.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 01.03.2021р. Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" було подано до господарського суду Харківської області заяву (вх.№4871), в якій просила суд застосувати до заяви керуючого реалізацією майна ФОП Адікайбе Крістіантуса Онебучі арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння строк позовної давності (т.13 а.с.228-230).
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України , та у господарських відносинах (статті 3 Господарського кодексу України).
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:
1) має юридичний склад;
2) позначає сплив строку;
3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов в матеріальному розумінні (право на задоволення позову);
4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;
5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;
6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Застосування строку позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки.
Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018р. у справі №362/44/17, від 07.11.2018р. у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018р. у справі №907/50/16, від 05.12.2018р. у справі №522/2201/15-ц.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018р. у справі №911/926/17, від 23.01.2019р. у справі №916/2130/15, від 23.01.2019р. у справі №910/2868/16.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності, слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідалася, могла довідатися або зобов'язана була довідатися особа, яка є носієм цього права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження по захисту цього права.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 7 статті 261 Цивільного кодексу України винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Для суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Така правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 07.02.2019 у справі №910/2966/18.
Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі №916/1979/13, від 30.05.2018р. у справі №367/2271/15-ц, від 22.05.2018р. у справі №369/6892/15-ц).
Судова колегія зазначає, що в межах даної справи, з заявою про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - звернувся керуючий реалізацією майна боржника ФОП Адікайбе К.О. арбітражний керуючий Безпалий С.О.
Арбітражний керуючий в цьому випадку діє не як фізична особа у власних інтересах, а, з врахуванням положень статей 3-1, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013р., виконує повноваження керуючого реалізацією майна банкрута ФОП Адікайбе К.О. стосовно майна, що складає ліквідаційну масу банкрута.
Згідно норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб'єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника.
Стороною у справі є ФОП Адікайбе К.О. як суб'єкт господарювання, а дії арбітражного керуючого (прирівняного до службової особи боржника) у цій справі є здійсненням прав і обов'язків цієї особи відповідно до положень статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у визначеній редакції) та норм Глави 17 Цивільного кодексу України.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого, якого призначено виконувати відповідні обов'язки у справі, до суду із заявою про захист інтересів боржника.
Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.
Таким чином, у спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (в даному випадку - керуючий реалізацією майна). Отже, визначаючи початок перебігу позовної давності, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись саме боржник в особі уповноваженого органу.
Аналогічна правова позиція викладену у постановах Верховного Суду від 24.04.2018р. у справі № Б3/081-12/24, від 10.07.2018р. у справі № 904/8293/17, від 07.11.2018р. у справі № 111/14б-03/3-06/11,
Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як було зазначено вище, ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2015 р. задоволено клопотання ОСОБА_3 про звільнення її від обов'язків ліквідатора; звільнено Михайлову М.М. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Адікайбе К.О.; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Безпалого С.О. (т.3 а.с.214-216).
Отже, арбітражний керуючий Безпалий С.О. мав можливість своєчасно довідатись про наявність оспорювані правочини та здійснити відповідні заходи з метою повернення майна, що на його думку було відчужено із значними порушеннями порядку його продажу. Проте, з матеріалів справи вбачається, що арбітражний керуючий Безпалий С.О. ознайомився з матеріалами справи лише 12.02.2016р., тобто через 1,5 місяці після його призначення (т.4 а.с.6).
Крім того, 11.04.2016р. ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Безпалим С.О., тобто ще через два місяці після ознайомлення з матеріалами справи, було подано до господарського суду Харківської області скаргу на дії ліквідатора, в якій, зокрема, просив суд визнати недійсними результати аукціону, проведеного Товарною Біржею "Всеукраїнський торгівельний центр", з реалізації майна ФОП Адікайбе К.О., а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , оформлений протоколом проведення аукціону № 1 від 18.01.2013, та договір купівлі-продажу зазначеного майна від 01.02.2013, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., застосувати наслідки недійсності правочину (т.4 а.с.57-62).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.09.2019р. було відмовлено ліквідатору ФОП Адікайбе К.О. арбітражному керуючому Безпалому С.О. в задоволенні скарги на дії колишнього ліквідатора (вх. № 11956 від 11.04.2016р.), з тих підстав, що визнання недійсними результатів аукціону, не може бути предметом скарги на дії ліквідатора (т.7 а.с.81-86).
Після вказаної відмови, заява про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння була подана керуючим реалізацією майна банкрута лише 11.09.2020р., тобто через рік після постановлення ухвали віл 17.09.2019р.
Враховуючи те, що оспорюваних договір було укладено та виконано у 2013 році, а з заявою про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, колегія судді вважає законним висновок суду першої інстанції про те, що керуючий реалізацією майна банкрута боржника Фізичної особи - підприємця Адікайбе К.О. арбітражний керуючий Безпалий С.О. звернувся 11.09.2020р. (згідно відбитку штампу відділу документального забезпечення та контролю господарського суду Харківської області на першому аркуші вказаної заяви), з пропуском трирічного строку позовної давності.
Судова колегія враховує, що якщо стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про подання заяви про застосування позовної давності у спірних правовідносинах неналежною особою - організатором аукціону, який не має процесуального права її подавати через відсутність статусу сторони у справі з огляду на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі №5023/10616/11, відповідно до якої враховуючи особливості суб'єктного складу учасників у спорах, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів з реалізації майна боржника, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, що розглядаються у межах справи про банкрутство, а саме включення до належного суб'єктного складу учасників у цих спорах, як сторін цих спорів, продавця, переможця аукціону та організатора аукціону.
Отже, заява про застосування до спірних правовідносин позовної давності подана організатором аукціону як належною особою, що має право подавати заяву про застосування позовної давності у цьому спорі у розумінні положень частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України, оскільки останній є стороною спору про визнання недійсними результатів аукціону та договору.
Приймаючи до уваги те, що заява керуючого реалізацією майна банкрута боржника Фізичної особи - підприємця Адікайбе К.О. арбітражного керуючого Безпалого С.О. про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованою, проте заявником пропущений трирічний строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, а організатором аукціону заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні вимог про визнання недійсними результатів відкритих торгів (аукціону), проведеного 18.01.2013р. та оформленого протоколом проведення аукціону № 1 від 18.01.2013 з продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та укладеного 01.02.2013р. за їх наслідками договору купівлі-продажу між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстрований в реєстрі за № 49, у зв'язку із спливом позовної давності.
Крім того, вимоги щодо застосування до сторін правових наслідків недійсності правочину згідно статті 216 Цивільного кодексу України та витребування з чужого незаконного володіння Мостового Миколи Олександровича двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , є похідними від вищезазначених вимог, у зв'язку із чим, господарським судом першої інстанції вірно зазначено, що підстави для їх задоволення також відсутні.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів також враховує, що в пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини Справа "Проніна проти України" (Заява №63566/00) Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 255, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу керуючого реалізацією майна банкрута арбітражного керуючого Безпалого С.О. залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 01.04.2021р. у справі №5023/5567/12 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 26 липня 2021р.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна