Єдиний унікальний номер 229/5933/19
Номер провадження 22-ц/804/1589/21
26 липня 2021 року
м. Бахмут
справа № 229/5933/19
провадження № 22-ц/804/1589/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Хейло Я.В.,
суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі (суддя Грубник О.М.), ухваленого в приміщенні суду в місті Дружківка Донецької області, -
У жовтні 2021 року до Дружківського міського суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця ») про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Позов мотивовано тим, що з 15 липня 2016 року по 17 липня 2017 року працював у ПАТ «Українська залізниця» Виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року №938 публічне акціонерне товариство перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».
З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, однак продовжував її нараховувати.
Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року склав 53703,80 грн., що підтверджено довідкою.
Однак, довідка не засвідчена печаткою відповідача, тому що усі печатки із структурних підрозділів АТ «Укрзалізниця», які залишились на території непідконтрольній органам державної влади, були вилучені. Належно оформлено довіку позивач надати не може.
Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться в регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна, м. Лиман, Донецька область, 84404). У жовтні 2017 року позивач особисто подав документи.
Просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 53703,80 грн.
Заочним рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 28 лютого 2021 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно з'ясовано обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права.
Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №910/5953/17 та зазначає, що всупереч висновкам суду першої інстанції, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» - 21 жовтня 2015 року.
Відзив на апеляційну скаргу від АТ «Українська залізниця». не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
З 15 липня 2016 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця». (а.с. 7-10)
Позивач звільнений з посади машиніста електровоза дільниці з обслуговування локомотивів цеху експлуатації локомотивів Виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», 17 липня 2017 року у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до довідки про доходи від 14 листопада 2017 року ВП ТЧ Ясинувата СП «ДДЗП» філії Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» розмір невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня 2017 року по липень 2017 року - 53703 грн 80 коп. (а.с. 13)
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову складає 53703,80 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ДП «Донецька залізниця» (код ЄДРПОУ 01074957) згідно з відомостями з ЄДРПОУ перебуває у стані припинення, а тому є самостійним суб'єктом трудового права, як організація, що має статус юридичної особи, з огляду на що, обов'язок як роботодавця щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року має нести саме ДП «Донецька залізниця».
Також зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено наявність заборгованості відповідача перед ним з виплати заробітної плати.
Проте погодитись з висновком суду першої інстанції щодо обов'язку ДП «Донецька залізниця» нести відповідальність за невиплату заробтіної плати неможливо з наступних підстав.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 червня 2020 року у справі №910/5953/17 у процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов'язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - АТ «Укрзалізниця». Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику. Датою виникнення універсального правонаступництва АТ «Укрзалізниця» щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником ДП «Донецька залізниця».
Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.09.2019 по справі № 220/310/18 апеляційний суд вважає недоречними, оскільки згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в даній частині є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції щодо відсутності правонаступництва між ДП «Донецька залізниця» та ПАТ «Українська залізниця» не відповідають обставинам справи.
Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Стаття 47 КЗпП України передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Та відповідно до частин 3, 4 статті 12 та статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК).
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статтей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів визначено у частині 1 статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом статтей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За положеннями частини 4 статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз'яснено обов'язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано суду копію наказу про припинення трудового договору (а.с. 12), копію довідки про доходи (а.с. 13), довідку-розрахунок невикористаних днів відпустки, за які надається компенсація під час звільнення (а.с. 14-15), копію табелів обліку використання робочого часу за березень-липень 2017 року (а.с. 16-20), проте зазначені документи не містять підписів посадових осіб.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивач перебував у трудових відносинах з ПАТ «Українська залізниця», проте сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об'єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 227/5138/18.
Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березня-липень 2017 року, позивач не надав суду належного доказу та правових підстав нарахування йому за цей період заробітної плати.
У зв'язку наведеним вимоги про стягнення заробітної плати не підлягають задоволенню.
Таким чином доводи апеляційної скарги позивача в частині помилкового висновку суду першої інстанції щодо відсутності правонаступництва між ДП «Донецька залізниця» та ПАТ «Українська залізниця» заслуговують на увагу, проте висновок суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення заробітної плати є законним та обґрунтованим.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної або резолютивної частини.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив по суті правильне рішення, з дотриманням норм процесуального права, однак в його мотивувальній частині дійшов помилкового висновку відсутність правонаступництва між ДП «Донецька залізниця» та ПАТ «Українська залізниця», рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині підлягає зміні.
Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням висновків апеляційного суду за результатами розгляду справи, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 374, 376, 377, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 березня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині заочне рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Я.В. Хейло
Судді О.А. Мірута
О.О. Тимченко