Справа № 22-7468 /2009 р.
Головуючий у 1-й інстанції: Литвинова І.В.
Доповідач: Кравець В.А.
25 серпня 2009 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі
Головуючої: Кравець В.А.
Суддів: Мараєвої Н.Є., Мороз Л.Л.
При секретарі: Гладун Х.А.
Розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов»язання передати половину доходу, -
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2009 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов»язання відповідача передати половину доходу.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та на правити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник відповідача заперечує щодо задоволення скарги..
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного:
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що заробітна плата, отримана відповідачем за період з 01.01.2009р. по 15.05.2009р. є його особистою приватною власністю та виключає можливість її поділу, відповідно до ст.. ст. 70, 71 СК України.
Висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, грунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та перевірених судом доказах, яким судом дано вірну правову оцінку.
Як встановлено в судовому засіданні, сторони по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.08.1973 р.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29.01.2009р. шлюб сторін було розірвано (а.с. 30-33), ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.05.2069р. зазначене рішення суду першої інстанції було залишено без змін (а.с. 34-36).
Заявляючи даний позов, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач з 01.01.2009р. добровільно відмовляється передавати належну їй частку спільної сумісної власності - заробітної плати, інших доходів, відповідно до ч.2 ст. 61 Сімейного Кодексу України, ч.ч.2, 3 ст. 372 ЦК України, що змусило її звернутись до суду з даним позовом та просити зобов»язати відповідача передати їй 50 % свого доходу за період з 01.01.2009р. по 15.05.2009р.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Об»єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя - ч.2 ст. 61 СК України.
Частиною 6 ст. 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв»язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Рішенням Дніпровського районного суду М. Києва від 29.01.2009р. по справі про розірвання шлюбу сторін встановлено, що з липня 2008р. сторони не проживають однією сім»єю і шлюбні стосунки між ними відсутні, спільне господарство не ведеться, судом зроблено висновок про формальне існування сімейного союзу сторін (а.с. 33).
В ухвалі Апеляційного суду М. Києва від 15.05.2009р. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, зазначено, що судом встановлено та сторони не заперечують тієї обставини, що з липня місяця 2008 року вони не проживають однією сім»єю і за таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з подружжя та на підставі ст..112 СК України ухвалив рішення про розірвання шлюбу (а.с. 35).
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, оскільки з липня 2008р. сторони припинили шлюбно-сімейні стосунки, проживають окремо, що не заперечувалось ОСОБА_1 та саме нею зазначено було про те, що відповідач пішов із сім»ї 6 липня 2008р., суд вірного висновку дійшов, що заробітна плата, отримана відповідачем за період з 01.01.2009р. по 15.05.2009р. є його особистою приватною власністю та виключає можливість її поділу, відповідно до ст.. ст. 70, 71 СК України.
Суд, дослідивши всі обставини спору, перевіривши доводи і заперечення сторін, дав їм вірну правову оцінку а й обгрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись ст.. ст.. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2009 року в даній справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подача касаційної скарги до цього суду.