Справа №22ц-1361 2009 р. Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 5,41,44 Пальонний B.C.
Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М.І.
Іменем України
20 липня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Ювшина В.І.
суддів Скіця М.І., Сіренка Ю.В.
при секретарі Кияниченко Л.С.
з участю адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про вселення і визнання особи такою, що втратила право на користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 і ОСОБА_7, третя особа орган опіки та піклування Черкаської райдержадміністрації, про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та дарування. -
встановила:
В серпні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 1 грудня 1995 року вона є власником домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, в якому зареєстрована разом з членами своєї сім'ї, але не може користуватися належним їй домоволодінням, оскільки цьому перешкоджає відповідач ОСОБА_5, який не визнаючи її права на дану садибу, змусив її з сім'єю виселитися з житлового будинку і вона змушена наймати житло.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивачка просила вселити її в спірне домоволодіння та зобов'язати відповідача не чинити їй та членам її сім'ї перешкод для проживання в ньому.
У вересні 2008 року ОСОБА_5 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, посилаючись на те, що ним особисто на виділеній йому колгоспом в 1957 році земельній ділянці по АДРЕСА_1 був побудований житловий будинок з господарськими спорудами, в якому він проживав. Але в 2002 році його син ОСОБА_7 став вимагати від нього виселитися з даного будинку і тоді він дізнався про існування договору купівлі продажу вказаного будинку від 15 червня 1990 року, вчиненого між ним і сином та договору дарування від 1 грудня 1995 року, згідно якого син подарував будинок своїй дочці - відповідачці ОСОБА_6
Оскільки він зазначений будинок синові не продавав і договір його купівлі-продажу від 15 червня 1990 року не підписував, позивач просив визнати вказаний договір недійсним і як наслідок визнання недійсним цього договору, визнати недійсним договір дарування від 1 грудня 1995 року будинку сином онуці ОСОБА_6
Ухвалою суду від 14 листопада 2008 року первісний позов ОСОБА_6 та зустрічний позов ОСОБА_5 об'єднано в одне провадження.
В ході розгляду справи до участі в ній в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог залучено орган опіки та піклування Черкаської райдержадміністрації.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 20 травня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Вселено ОСОБА_6 в належний їй на праві приватної власності будинок, розташований по АДРЕСА_1 та зобов»язано ОСОБА_5 не чинити їй перешкод в користуванні садибою.
Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житлом в садибі АДРЕСА_1.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі продажу і дарування відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати як ухвалене при неповному з»ясуванню обставин справи і невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням процесуального і матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги по наступних підставах: Згідно ст. 213 ЦПК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 „Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житлом в садибі АДРЕСА_1 не відповідає зазначеним вимогам.
Розглядаючи спірні правовідносини між сторонами в частині вселення ОСОБА_6 в належний їй на праві приватної власності будинок, розташований по АДРЕСА_1 та зобов»язано ОСОБА_5 не чинити перешкод в користуванні садибою та відмовляючи в задоволенні зустрічної вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі продажу і дарування, судом першої інстанції було вірно визначено коло осіб, що повинні приймати участь у справі, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та законодавство, що їх регулює, і за наданих доказів ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 01 грудня 1995 року ОСОБА_6 отримала у власність спірну садибу.
Згідно вимог ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до положень ст. ст. 383, 391 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання і членів його сім»ї та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Задовольняючи первісний позов в частині усунення перешкод в користування власністю, суд першої інстанції керувався тим, що враховуючи положення Конституції та вимоги ст.3 ЦПК України, яка наголошує на тому, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд першої інстанції обґрунтовано відновив порушене право ОСОБА_6, вселивши її в належний їй на праві приватної власності будинок, розташований по АДРЕСА_1 та зобов»язавши ОСОБА_5 не чинити їй перешкод в користуванні садибою.
Відмовлячи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, кожна сторона у справі повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання ОСОБА_5 про фальсифікацію договору купівлі - продажу спірної садиби від 15 червня 1990 року, зокрема, що він не підписував даний договір, вкрай сумнівні, так як дані обставини повинні бути доведеними за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57 - 59 ЦПК України. Таких безспірних доказів суду не було надано, а висновок суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
Дані доводи ОСОБА_5 не знайшли свого підтвердження при розгляді справи по суті, були предметом розгляду в суді першої інстанції і їм дана належна правова оцінка, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають.
З матеріалів справи вбачається, що підпис вчинений на договорі купівлі - продажу житлового будинку від 15 червня 1990 року вчинений особисто ОСОБА_5 (а.с. 82-90).
Стосовно рішення суду про задоволення вимог ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житлом в садибі АДРЕСА_1, колегія суддів вважає, що рішення в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги. Так задовольняючи позовні вимоги в частині визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, на порушення вимог статей 212. 213, 214 ЦПК України суд послався на положення ст. 405 ЦК України і зазначив, що не користуючись житловим будинком з 2003 року ОСОБА_5 втратив право на користування житлом в ньому однак в повній мірі не врахував, що дана норма закону передбачає збереження за громадянами права на користування жилим приміщенням у разі відсутності без поважних причин за місцем проживання, а за матеріалами справи ОСОБА_5 не втрачав зв»язку з садибою і відповідно висновок суду по цьому питанню є помилковим.
Враховуючи, що фактичні обставини справи судом встановлено правильно, але неправильно застосовано норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст. 309 ЦПК України ухвалене судом першої інстанції рішення в частині задоволення позову про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням скасувати та у цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 314. 316 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 травня 2009 року змінити.
Скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житлом в садибі АДРЕСА_1 і ухвалити нове рішення в цій частині.
Відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_5 про визнання його таким, що втратив право на користування житлом в садибі АДРЕСА_1
В решті рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про вселення і визнання особи такою, що втратила право на користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 і ОСОБА_7. третя особа орган опіки та піклування Черкаської райдержадміністрації. про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та дарування залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.