Справа №22ц-1786,2009 р. Головуючий в 1-й інстанції
Майдан С.І.
Категорія: 52 Доповідач - Бауль Н.М.
2009 року липня місяця «21» дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого - Бауль Н.М.
Суддів: Капітан І.А., Колісниченка А.Г.
при секретарі - Пасько Г.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від «15» квітня 2009 року в справі
за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Проторус» про поновлення строку звернення до суду, поновлення на роботі, внесення змін до трудової книжки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
В квітні 2004 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, вимоги по якому неодноразово змінював та остаточно просив поновити строк звернення до суду, як пропущений з поважних причин, визнати незаконним його звільнення та наказу від 27.02.2004 року №17-к про звільнення, визнати незаконним запис в трудовій книжці щодо його звільнення по п.2 ст.40 КЗпП України, визнати незаконною та невірною формулювання причини звільнення, поновити на роботі, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 46416 грн. 25 коп., різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в сумі 53147 грн. 58 коп., матеріальну шкоду за надання юридичної допомоги, виготовлення ксерокопій в сумі 105481 грн. 19 коп., моральну шкоду в сумі 80000 грн., вихідну допомогу в сумі 2811 грн. 13 коп., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в сумі 169971 грн. 80 коп..
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що працював у ВАТ «Проторус» заступником голови правління та головним інженером.
27 лютого 2004 року наказом №17-к був звільнений з роботи на підставі ст.40 п.2 КЗпП України за невідповідність займаної посади, порушення трудової дисципліни, невиконання посадових інструкцій. Вважає вказаний наказ та його звільнення незаконним. Незаконне звільнення спричинило йому моральну шкоду, оскільки погіршився стан здоров'я, вимушений був шукати нове місце роботи, була підірвана репутація, як спеціаліста та керівника.
Рішенням суду від 15 квітня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ «Проторує» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 952 грн. 80 коп. без утримання податку та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що при розгляді справи суд дав невірну оцінку обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача вважає апеляційну скаргу безпідставною, просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 знаходився у трудових відносинах з ВАТ «Проторує» з 20.12.1986 року, наказом №17-к від 27.02.2004 року від 27 лютого 2004р. був звільнений на підставі ст.40 п.2 КЗпП України за невідповідність займаної посади.
В день звільнення був ознайомлений з наказом про звільнення та отримав трудову книжку 05 березня 2004 року, з ОСОБА_2 був проведений повний розрахунок по заробітній платі, після передачі позивачем матеріальних цінностей. До суду з вимогами про поновлення на роботі звернувся 26 квітня 2004 року.
Зазначене підтверджується його поясненнями в судовому засіданні 18.08.2004р. /а.с. 169/, де він вказує, що строк звернення до суду пропущено в зв'язку з хворобою з 26 березня по 21 квітня. Під час хвороби знаходився на амбулаторному лікуванні, яке не потребувало постільного режиму, вирішував питання про працевлаштування до інших підприємств.
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_2 з 18 березня 2004 року знаходився на обліку в Комсомольському районному центрі зайнятості ОСОБА_3 /а.с. 51/, і з 01.08.2005р. працює на ВАТ «Херсонський суднобудівний завод».
Позовна заява про поновлення строку звернення до суду та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, направлена на адресу суду 23.04.2004р. та зареєстрована 26.04.2004р..
За таких обставин, згідно з вимогами ч.1 ст. 233 КЗпП України та п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в поновленні строку звернення до суду, оскільки строк пропущений без поважних причин та не знайшов підстав для поновлення пропущеного строку.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України плата - це винагорода, обчислення, як правило, у грошовому виразі, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу.
Стаття 44 КЗпП України передбачає, що при припиненні трудового договору з підстави п.2 ст.40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога.
Таким чином, вихідна допомога - це не різновид оплати праці, а тому на неї не розповсюджуються вимоги ст. 33 Закону «Про оплату праці» відносно індексації, в зв'язку з чим, не можуть бути застосовані положення ст. 117 КЗпП України.
Крім того, згідно довідки відповідача, вихідна допомога ОСОБА_2 нарахована в березні 2004 року, але ним не отримується і знаходиться на рахунку по депонентам.
Розмір вихідної допомоги визначено відповідно до довідки про заробітну плату позивача та постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.1995р. порядок обчислення середньої заробітної плати, тому суми нараховані позивачем не відповідають вимогам закону.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не можуть прийняті до уваги, підлягають відхиленню як такі, що не спростовують правильні по суті висновки суду, а посилання на те, що суд в рішенні зазначив його вимоги про внесення змін в наказ №41 від 21.05.2002р. та в запис №11 у трудовій книжці, від яких він відмовився при розгляді справи, не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи тому, що заява була в усній формі, судом не розглядалась, відповідна ухвала не постановлювалась, а зазначені вимоги були предметом розгляду в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 15 квітня 2009 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.