Справа №22- 4955/2009 р. Головуючий у 1-й інстанції: Антонова Н.В.
Доповідач: Кравець В.А.
21 липня 2009 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі
Головуючої: Кравець В.А.
Суддів: Мараєвої Н.Є., Волкової Л.О.
При секретарі: Козачук О.М.
Розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 березня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов»язання компенсації 1/2 частки зведених об'єктів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки про визнання майна сумісною власністю подружжя, мотивуючи його тим, що за час шлюбу з відповідачкою вартість належної їй частки жилого будинку АДРЕСА_1 істотно збільшилася за рахунок матеріальних коштів позивача, а виходячи з цього він вважав, що частина будинку, належна відповідачці є спільною сумісною власністю його та відповідачки.
Просив покласти на відповідачку обов'язок щодо компенсації 1/2 частки зведених об'єктів у жилому будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 березня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим рішенням суду , позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове , про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не в повній мірі дослідив всі обставини , що мають значення для правильного вирішення справи, не дав належної оцінка її доводам по суті спору та запереченням відповідача.
В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного:
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що переобладнання, проведені у будинку істотно не збільшили його вартість, тому будинок не є об»єктом спільної сумісної власності.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно ч. 1 СТ. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Як вбачається з матеріалів справи сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1983 по 2003 рік.
Позивачці на праві власності належить 196/300 частин спірного будинку АДРЕСА_1, отримані нею в порядку спадкування та за договором дарування.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 6667/6668 від 12.03.2007 р. в період з 30.03.1989 р. по 01.03.2004 р. будівлі, які розташовані на земельній . ділянці АДРЕСА_1 архітектурно змінювалися. Розмір загальної площі квартири № 1 згідно технічного паспорту БТІ збільшився на 11,2 кв.м., а житлової площі на 6,8 кв.м., відповідно до її площі станом на 30.03.1989 р. В квартирі №1 будинку проводилися ремонтно-будівельні роботи по переобладнанню (поліпшенню) її водо -, газо - та теплопостачання. Найбільш імовірна дійсна вартість частини будинку, яка належить ОСОБА_3, згідно технічного паспорту БТІ на час складання висновку становить 680 463 грн.
Суд вірно встановив, що висновок експертизи є належним і допустимим доказом , оскільки не суперечить та узгоджується з іншими доказами по справі, а саме, з технічним паспортом на будинок за 1987 рік , з якого видно , що розмір житлової площі квартири № 1 становить 42,6 кв.м., підсобної площі 21,4 кв.м., загальна площа квартири становить 64,0 кв.м;
З технічним паспортом за 2002 рік , з якого видно , що розмір житлової площі квартири № 1 становить 49,4 кв.м., підсобної площі 25,8 кв.м., загальна площа квартири становить 75,2 кв.м.
Таким чином аналізуючи наведене вище, колегія вважає , що суд вірного висновку дійшов, що переобладнання, проведені у будинку не могли істотно збільшити його вартість, бо розмір загальної площі квартири у будинку збільшився лише на 11,2 кв.м., житлової площі, але за рахунок раніше існуючих приміщень коридорів площею 4, 2 та 4,0. кв.м.
Відсутність суттєвої ознаки такої як істотність збільшення вартості майна не є підставою для визнання такого майна спільною сумісною власністю, а з рештою, і для задоволення позову.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Таким чином , суд повно , об»єктивно дослідив всі обставини справи , зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись ст.. ст..303,304, 307,308, 313-315 ЦПК України колегія суддів , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 березня 2009 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.