Справа № 758/15589/16-ц
Категорія 4
25 лютого 2021 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,
за участю: позивача-1 ОСОБА_1 ,
позивача-2 ОСОБА_2 ,
представника позивачів - адвоката Ракітіної Л.Д.,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
третьої особи ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності, -
В грудні 2016 р. позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, в якому просили: 1) припинити право власності відповідача ОСОБА_3 на належну їй 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , виплативши їй в рахунок компенсації грошові кошти в розмірі 48 966 грн., що мають бути внесені позивачами на депозитний рахунок суду; 2) визнати за позивачами право власності за кожним на 1/12 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , внаслідок припинення права власності на частку відповідача.
Позов обґрунтовує тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності позивачів, відповідача та 3-ї особи. ОСОБА_1 у вказаному будинку належить 5/18 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-963 від 24.07.2014р, виданого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою. ОСОБА_2 належить 5/18 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-964 від 24.07.2014р., виданого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою. Відповідачу ОСОБА_3 належить 1/6 частини на підставі свідоцтва про право власності, виданого Київською державною нотаріальною конторою № 4 від 17.10.2006 р., № 1-2258. 3-й особі ОСОБА_5 у вказаному будинку належить 5/18 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-965 від 24.07.2014р., виданого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою. Даний житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами є цегляним, зазначений в плані під літ. «А», загальною площею 75,90 кв.м,, житловою площею 41,20 кв.м., має при собі слідуючи надвірні будівлі та споруди: погріб окремо збудований під літ. «Д», навіс під літ. «Ж», навіс під літ. «К», вимощення за № 1, огорож за № 1, ворота за № 2. Ринкова вартість житлового будинку згідно Звіту про незалежну оцінку, складеного ТОВ «Чіріков консалт», становить 293 800 грн. Відповідачка не проживає та ніколи не проживала у зазначеному будинку, не бере участі у його утриманні, зареєстрована та проживає в іншому місці. Позивачі проживають у спірному будинку, несуть витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, підтримують його у належному стані. Всього у будинку зареєстровано 8 осіб, а саме: позивач ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_2 та 3 його дітей,3-я особа ОСОБА_5 та 2 його дітей.
Ухвалою від 05.01.2017 р. (суддею Декаленко В.С.) вищевказаний позов був залишений без руху з наданням позивачам строку для усунення недоліків, які були усунуті позивачами у встановлений законом строк.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 30.01.2017 р. (суддею Декаленко В.С.)
Ухвалою суду від 12.04.2017 р. провадження у справі було призупинено до розгляду цивільної справи № 758/4388/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу від 07.11.2017 р. матеріали вищевказаної справи передані для розгляду судді Ларіоновій Н.М.
Постановою Київського апеляційного суду від 03.04.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Подільського районного суду від 05.04.2018 року - скасовано
12.04.2019 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку з набранням 03.04.2019 р. законної сили рішенням Київського апеляційного суду у справі № 758/4388/16-ц.
Ухвалою суду від 22.04.2019 р. поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частину будинку.
Відповідно п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.). В зв'язку з чим розгляд справи проводиться в порядку загального позовного провадження.
Відповідачем ОСОБА_3 подані письмові заперечення, в яких сторона відповідача просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що у позовній заяві позивачі просять припинити право власності ОСОБА_3 на частку приватного будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,90 кв. м., жилою площею 41,20 кв. м. Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що відповідач ніколи не проживала у вказаному будинку, не бере участі в його утриманні, зареєстрована та проживає в іншому місці, частка є незначною, а річ не подільною, користування та володіння спірним будинком є неможливим; по-спірному будинку не може бути виділена в натурі. Крім цього, Позивачі звернулись до суду з вимогою про викуп частки відповідача, посилаючись на ст. 365 ЦК України, Лист від 22 вересня 2016 року з пропозицією викупу його частку, а також тим, що вони внесуть частину вартості 1/6 ідеальної частки спірного будинку на депозитний рахунок суду. Позивачі обґрунтовують свої вимоги, посилаючись на експертний висновок від 25.04.2019 року № 9286 (копія міститься в матеріалах справи), відповідно до якого «поділ будинку неможливий». З вимогами, викладеними у позовній заяві відповідач не згодна і заперечую їх з наступних підстав: заявлені вимоги є необґрунтованими, а докази, на які посилаються позивачі, ґрунтуються на припущеннях. ОСОБА_3 , є власником 1/6 частини спірного житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 жовтня 2006 року. Відповідачка успадкувала вказану частку від своєї матері - ОСОБА_6 , а вона в свою чергу - від своєї матері, бабусі відповідачки. Відповідачка дійсно ніколи не проживала у спірному будинку, оскільки позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 чинили перешкоди у користуванні майном спочатку її матері, а після її смерті - відповідачці. Позивачі вважали і вважають зараз, що цей будинок має належати виключно їм - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Це пов'язано з тим, що позивачі бажають приватизувати земельну ділянку навколо будинку, але не бажають, щоб у приватизації землі приймали участь інші власники: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Тому між ними, співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 з іншого, виникли та постійно існують напружені відносини. Не припинились напружені відносини і зараз між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з другого боку ОСОБА_5 . Відповідачка не вселялась у спірний будинок оскільки одразу після оформлення спадщини відповідачка завагітніла і не дуже добре себе почувала, до того ж відповідачці було важко пересуватись. Після народження дитини відповідачка не працювала, займалась її вихованням. Знаючи про негативне ставлення до відповідачки з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , переживаючи за здоров'я та безпеку своєї дитини, відповідачка не вселялась у спірний будинок. Крім цього, відповідно до частини 2 ст. 317 ЦК України, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Позивачі своїми діями порушують права та інтереси не лише відповідача, але й третьої особи - ОСОБА_5 . Так, в обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на лист від 22 вересня 2016 року з пропозицією про викуп частки відповідача. Проте вказаний Лист не відповідає вимогам цивільного законодавства з наступних підстав: в ньому не міститься спільної згоди всіх співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Є лише згода ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_5 про цей лист нічого не знав взагалі і своєї згоди на викуп частки відповідача не надавав. Крім цього, звертаю увагу суду на наступний факт: Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять визнати право власності на частку відповідача саме за ними, ігноруючи по-перше, принцип рівності усіх співвласників в спільному майні, а по-друге, нехтують правами та інтересами ОСОБА_5 , який своєї згоди на викуп не надавав, і має рівні з Позивачами права, оскільки його частка у спільному майні є рівноцінною з частками Позивачів. Крім того, звертаю увагу суду на наступний момент: вказаний лист не відповідає встановленим вимогам ще й тому, що в ньому не зазначено всіх істотних умов викупу частки нерухомого майна, зазначених у ЦК України, а саме: строки, порядок оплати. Що стосується ціни, то вона є заниженою і не відповідає ринковій вартості об'єкта нерухомого майна. Звертає увагу і на наступний момент: ОСОБА_1 зверталась до мене і в телефонній розмові зазначила, «за твою частку ми дамо тисячу доларів». Коли я не погодилась і чітко відповіла, що не буду її продавати, ОСОБА_1 сказала «ну, тоді нічого не отримаєш », після чого і подала позов до суду. Проте при цьому інший власник ОСОБА_5 взагалі не знав про бажання позивачів позбавити мене моєї частки у спільному майні. Тобто сума (вартість) 1/6 частини спірної квартири між сторонами не узгоджена, і при її відчуженні у спосіб, що запропоновано у листі позивачів від 22 вересня 2016 року, порушуються не лише моє конституційне право власності на нерухоме майно, але й права та інтереси ОСОБА_5 . По-третє, позивачі зазначають, що я не цікавлюсь майном, не беру участі в його утриманні. Це не відповідає дійсності. Оскільки у мене на праві приватної власності перебуває квартира та частина житлового будинку (1/6 частина спірного будинку), я маю податкову пільгу, а тому не маю наміру припиняти право власності на вказану 1/6 частину спірного житлового будинку АДРЕСА_1 . Як відповідач вже зазначала, з моменту набуття права власності я не могла проживати в спірному будинку. Тому з мого дозволу, з мого відому в кімнаті, яка може бути виділена в натурі для мого користування, в якій раніше проживала моя бабуся, проживає сім'я ОСОБА_5 . Саме це і є причиною постійних конфліктних ситуацій, що виникають між ОСОБА_1 таОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_11 і ОСОБА_5 з іншого. З ОСОБА_5 відповідачка уклала договір безоплатного користування майном, відповідно до якого ОСОБА_5 користується цим майном, утримує його та сплачує за комунальні послуги. Таким чином, твердження Позивачів, що я не цікавлюсь майном, не беру участі в його утриманні є припущенням і не відповідає дійсності. Крім цього, звертаю увагу суду на наступний факт: ОСОБА_5 , третя особа по вказаній справі, з 2005 року, з відома та за згодою всіх власників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проживає у двох кімнатах разом із своєю сім'єю, користуючись своєю та кімнатою відповідача та усіма зручностями будинку. Таким чином, на сьогодні встановлено порядок користування спірним майном, частка майна виділена в натурі, визначені межи користування ним.
У липні 2020 року представником позивачів - адвокатом Ракітіною Л.Д. подані письмові пояснення, в яких представник позивачів зазначає, що 27.02.2020р. під час проведення підготовчого засідання у справі за клопотанням відповідача до матеріалів справи був долучений Звіт про оцінку нерухомого майна від 20.02.2020 р. У порушення норм ЦПК України відповідач завчасно не направив даний документ позивачам, надав у судовому засіданні, тому вони не мали змоги належним чином ознайомитись із його змістом та надати свої пояснення, заперечення або подати свій звіт про оцінку спірного майна. Вважає, що Звіт про оцінку нерухомого майна від 20.02.2020р., наданий відповідачем, є неналежним доказом, оскільки оцінка спірного будинку була проведена без його візуального обстеження. І що в свою чергу призвело до невірного висновку щодо вартості об'єкта нерухомості. Враховуючи це, а також обмежений термін дії звіту про оцінку, позивачем ОСОБА_1 була замовлена нова оцінка вартості спірного житлового будинку. В процесі оцінки оцінювачем проводилось візуальне натурне обстеження та фотофіксація стану об'єкта оцінки. За результатами 07.07.2020 р. було складено Звіт про оцінку вартості нерухомого майна - житлового будинку, загальною площею 75,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, позивачі вважають, що винесенні рішення має бути враховано, що за період з 1992 по 2019 р.р. ними постійно здійснювались поліпшення спірного домоволодіння (побудування погребу, сараю, мансарди, навісів, огорожі, перекриття криші, заміна вікон, утеплення будинку, асфальтування двору і т.ін.), що підтверджується відповідними чеками, квитанціями, накладними.
В судове засіданні позивачі та їх представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та надали пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам, просили задовольнити позов з підстав, наведених в ньому. Позивачі вказали, що відповідач не бере участі в утриманні будинку.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволенні. Відповідач стверджує, що не має наміру відчужувати належну йому 1/6 частину спірного домоволодіння. Це пов'язано з тим, що у випадку припинення права власності на 1/6 частину, він втратить податкову пільгу, яку має на даний момент як власник нерухомого майна. Окрім цього, позивачі з моменту набуття відповідачем права власності на спадкове майно - з 2006 року жодного разу не ставили питання про оплату комунальних послуг. Вони не звертались до відповідача з відповідними листами, заявами. Це пояснюється тим, що комунальні послуги за 1/6 частину спірного домоволодіння сплачує третя особа по справі ОСОБА_5 . Відповідач звернув увагу суду на наступний факт: домоволодіння по АДРЕСА_1 відповідно до технічного паспорту, наданого сторонами, поділено на три окремі квартири, кожна з яких має окремий вхід. Цей факт визнаний сторонами спору та не заперечується позивачами. Таким чином, твердження позивачів про те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 , є не подільним майном не відповідає дійсності: спірне домоволодіння по-перше, поділено на окремі квартири; по-друге, склався фактичний порядок користування майном; по-трете, кожен з учасників спільної сумісної власності сплачує комунальні послуги за свою частку у домоволодінні. Спорів з цього приводу між сторонами не виникало. Також позивачі постійно стверджують, що відповідач має незначну частку - 1/6 домоволодіння, тоді як вони кожен має 5/18 частини домоволодіння. «Незначна частка» є оціночним поняттям і при вирішенні спору, суд має виходити з співвідношення вартості всього майна, часток кожного співвласника. Так, якщо привести частину позивача -1 або позивача -2 5/18 до єдиного знаменника з часткою відповідача 1/6, то виходить, що кожен позивач має 5/18, а відповідач 3/18 ідеальних частини домоволодіння. Тобто фактична різниця між часткою кожного з позивачів та відповідача є незначною. Звернув увагу суду на той факт, що частки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є рівними 5/18, а частка ОСОБА_3 - 3/18, що дорівнює 1/6 частини спірного будинку - є істотною і може бути виділена в натурі, що підтверджується рішенням Суду та експертним висновком. Як зазначено у Експертному висновку, що надано відповідачем (копія міститься в матеріалах справи), виділення можливе за умови добудови окремого виходу. Цей факт не влаштовує позивачів, тому вони чинять перешкоди у вселенні та приватизації землі. Відповідно до земельного кодексу України, співвласники житлового будинку мають право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки. Земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не приватизована. Оскільки відповідач власник частини вказаного будинку він зазначає, що має право на безоплатну приватизацію 1/6 частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, позбавляючи відповідача права власності на 1/6 частину домоволодіння, позивачі наносять істотну шкоду правам та інтересам відповідача ОСОБА_3 : вона не лише втрачає податкову пільгу, позивачі позбавляють відповідача права на приватизацію земельної ділянки, порушуючи конституційні права відповідача. А також, позивачі перерахували на депозитний рахунок суду компенсацію вартості 1/6 частки домоволодіння. Ціна позову, яка зазначена у позовній заяві, не відповідає ринковій вартості спірного домоволодіння, не враховує право на приватизацію земельної ділянки та вартість земельної ділянки у м. Києві. Саме тому ціна позову та вартість 1/6 частини не влаштовує відповідача, оскільки порушує вимоги ст. 365 ЦК України.
Третя особа в судовому , будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 13, 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі ст.ст.12, 81, 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності позивачів, відповідача та 3-ї особи.
ОСОБА_1 у вказаному будинку належить 5/18 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-963 від 24.07.2014р, виданого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою.
ОСОБА_2 належить 5/18 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-964 від 24.07.2014р., виданого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою.
Відповідачу ОСОБА_3 належить 1/6 частини на підставі свідоцтва про право власності, виданого Київською державною нотаріальною конторою № 4 від 17.10.2006 р., № 1-2258.
ОСОБА_5 у вказаному будинку належить 5/18 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-965 від 24.07.2014р., виданого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою.
Даний житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами є цегляним, зазначений в плані під літ. «А», загальною площею 75,90 кв. м,, житловою площею 41,20 кв.м., має при собі слідуючи надвірні будівлі та споруди: погріб окремо збудований під літ. «Д», навіс під літ. «Ж», навіс під літ. «К», вимощення за № 1, огорож за № 1, ворота за № 2.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку, який було взято судом до уваги, оскільки складений саме експертом ТОВ «Чіріков консалт», а не оцінювачем ринкова вартість житлового будинку становить 293 800 грн.
Також позивачами надано до суду квитанцію № 0.0.1448070393.1 від 27.01.2019, відповідно до якої на депозитний рахунок суду внесено в якості компенсації вартості 1/6 частини спірного житлового будинку у розмірі 48 966 грн.
Відповідно до постанови Верховного Суду України у справі № 6-4цс14 від 19 лютого 2014 року, суд зазначає, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ№ 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
У відповідності до положень ст. ст.317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною 1 ст. 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 365 ЦК України, яка регулює підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі: 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льонрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що частка відповідача у праві спільної часткової власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є незначною, спільне володіння і користування майном є неможливим, тому є правові підстави для припинення права ОСОБА_3 на 1/6 частки зазначеного житлового будинку.
Окрім цього, відповідно до експертного висновку від 25.04.2019 року № 9286, розподіл житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 75,90 кв.м., житловою площею 41,20 кв.м ( без самочинно збудованих споруд, згідно технічного паспорту БТІ від 20.06.2014 року), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з виділом 1/6 частки, з урахуванням ідеальних часток усіх співвласників ( 5/18, 5/18, 5/18, 1/6), не вбачається можливим.
Суд виходить з того, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки відповідачка спірним житловим будинком не користується, у ньому не проживає.
Крім того, суд не бере до уваги заперечення відповідача, які фактично зводяться до незгоди з оцінкою вартості належної їй на праві власності частки.
Відповідно до ч.2 ст.365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.
Під час розгляду іншої справи N 6-68 цс14, Верховний Суд України сформулював правову позицію від 02.07.2014 року, якою роз'яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
З постанови Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбаченої п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, яка обов'язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п. 4 ч. 1 цієї статті.
Депозитний рахунок суду, який відкритий в управлінні державної казначейської служби не є бюджетним рахунком, а є спеціальним реєстраційним рахунком для обліку депозитних сум. Кошти, які зараховуються на цей рахунок є власністю осіб, що їх внесли та підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням із настанням відповідних умов.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже, на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається на частку іншим співвласником.
Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем.
Таким чином, судом встановлено, що частка відповідача у спільній квартирі є незначною, частка відповідача не може бути виділена в натурі, а саме дане домоволодіння не може використовуватись сторонами спільно, істотного порушення прав відповідача у разі припинення права власності на його частку не вбачається.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст.365 ч.2 ЦК України позивачами на депозитний рахунок Подільського районного суду м. Києва було внесено суму відповідно до проведеної оцінки вартості майна на підставі висновку судової експертизи.
З огляду на те, що частка відповідача в спірному житловому будинку за своїм розміром та вартістю є незначною, спільне володіння і користування будинком між позивачкою і відповідачем неможливо, відповідач не проживає у зазначеному будинку, суд вважає, що припинення права спільної часткової власності відповідача на 1/6 частку у спірному житловому будинку не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а грошові кошти у розмірі 48 966 грн. як вартість 1/6 частки спірного майна, які були зараховані на депозитний рахунок суду, та підлягають виплаті відповідачу у зв'язку із задоволенням позовних вимог в частині припинення права спільної власності.
Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З огляду на те, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, а таке припинення права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам, вартість частки внесена позивачами на депозитний рахунок суду, то суд вбачає наявність обставин, визначених п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, передбаченої п.4 ч.1 вказаної статті, а тому позов підлягає задоволенню із визнанням за позивачами права власності на компенсовану частку.
В зв'язку з припиненням права власності відповідача на 1/6 частину вищевказаного домоволодіння з компенсацією її вартості, за позивачами підлягає визнанню право власності по 1/12 частині на кожного з позивачів (1/6 : 2).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки є обгрунтованними, заснованими на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог п. 1 п.п.9 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд стягує судовий збір з відповідача на користь держави в розмірі 1 280,00 грн.
Окрім цього, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем ОСОБА_2 при подачі позову в розмірі 1102,40 грн., підтверджений платіжним дорученням № 545 від 14.12.2016 р.
На підставі викладеного, ст.ст.15, 16, 328, 365 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 5, 10, 12, 13, 76-80, 81, 82, 89, 141, 258-259, 263, 264,265,268, 273, 354 ЦПК України, п.9, 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.), -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності - задовольнити в повному обсязі.
Припинити право власності ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на належну їй 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом грошової компенсації в розмірі 48 966,0 грн. (сорок вісім тисяч дев'ятсот шістдесят шість гривень 00 копійок ) .
Виплатити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості припиненої 1/6 частки у праві власності в розмірі 24 483,00 грн. (двадцять чотири тисячі чотириста вісімдесят три гривні 00 копійок) за рахунок коштів, внесених позивачем ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві в Державній казначейській службі України в м. Києві відповідно квитанції № 0.0.1448070393.2 від 27.08.2019 р. через АТ КБ «Приватбанк», з призначенням платежу: «грошова компенсація частки майна по справі 758/15589/16-ц, ОСОБА_2 ».
Виплатити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості припиненої 1/6 частки у праві власності в розмірі 24 483,00 грн. (двадцять чотири тисячі чотириста вісімдесят три гривні 00 копійок) за рахунок коштів, внесених позивачем ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві в Державній казначейській службі України в м. Києві відповідно квитанції № 0.0.1448069300.1 від 27.08.2019 р. через АТ КБ «Приватбанк», з призначенням платежу: «грошова компенсація частки майна по справі 758/15589/16-ц, ОСОБА_1 ».
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності за кожним на 1/12 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності за кожним на 1/12 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча дві грн. 40 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач-1 - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
Позива-2 - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
Третя особа - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ).
Суддя Н. М. Ларіонова