03110, м. Київ, МСП, вул. Солом'янська ,2-А
Справа №22-4115 Головуючий у 1 інстанції - Білошкап О.В.
Доповідач - Прокопчук Н.О.
10 липня 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва в складі:
головуючого - Прокопчук Н.О.
суддів - Слободянюк С.В., Карпенко С.О.
при секретарі- Погас О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Київського слідчого ізолятора Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2009 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2,неповнолітнього ОСОБА_3 інтереси якого представляє ОСОБА_1 до Київського слідчого ізолятора № 13 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань , Державного казначейства України, 3-ї особи : ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ,-
Рішенням Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 04 лютого 2009 року зазначений позов задоволено частково. Стягнуто з Київського слідчого ізолятора № 13 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2,неповнолітнього ОСОБА_3 інтереси якого представляє ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди по 25000 грн. кожному.
Не погоджуючись із таким рішенням суду Київський слідчий ізолятор Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань подав апеляційну скаргу в якій зазначав, що рішення суду є незаконним , необ'єктивним та безпідставним, оскільки в межах своїх можливостей та повноважень відповідач надавав медичну допомогу ОСОБА_7 причиною смерті якої стала невиліковна хвороба , а не бездіяльність медичних працівників слідчого ізолятора, судом не враховано ,що в порушенні кримінальної справи за фактом смерті відмовлено за відсутністю події злочину. Просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді Прокопчук Н.О., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого по справі рішення, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольнивши позов, суд виходив з того, що стан здоров»я ОСОБА_7, яка утримувалася під вартою, була інвалідом 2 групи і хворіла на тяжкі захворювання, з грудня 2003 року різко погіршився, проте, в порушення існуючих вимог, працівники слідчого ізолятора не прийняли заходів щодо направлення її до медичної установи на лікування, не звільнили її з під варти за постановою слідчого в день її фактичного надходження, не надали належної медичної допомоги у межах слідчого ізолятора, що призвело до її смерті, якою спричинені моральні страждання позивачам, як батькам та дитині померлої і вважав ,що моральна шкода спричинена такими діями відповідача повинна бути відшкодована ним у визначеному судом розмірі.
Зазначений висновок суду ґрунтується на вимогах закону, наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 01.02.2004 року в Київському слідчому ізоляторі № 13 , в приміщенні камери утримання ,померла ОСОБА_7, батьками якої є позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Неповнолітній ОСОБА_8 є сином померлої.
На час смерті ОСОБА_7 питання медичного обстеження осіб , які перебувають під вартою, надання їм медичної допомоги та лікування регламентувалися Порядком медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Відповідно до результатів судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_7 в неї мав місце туберкульоз легень з явищами гематогенної диссимінації за наявності двобічної пневмонії, гнійного трахеобронхіту , що розвинулися на тлі ВІЛ інфекції.
Лікування таких хворих відбувається у профільному спеціалізованому лікарняному закладі.
Проте,як вбачається з наданої відповідачем та долученої до справи медичної . документації, медичні працівники слідчого ізолятора правильного діагнозу хвороби не встановили і адекватного лікування не проводили .
Вказані питання ретельно перевірялися судом першої інстанції і повністю найшли своє підтвердження в актах комісійного судово-медичного дослідження наявних у справі.
Крім того, в порушення положень зазначеного Порядку , ОСОБА_7 утримувалася у загальній камері і не дивлячись на значне погіршення стану її здоров »я , на що скаржилася сама підслідна, її батьки та адвокат, яке відмічали і медичні працівники слідчого ізолятора та особи які перебували з померлою в одній камері. Вона не була переведена до медсанчастини , не була поміщена до спеціалізованого лікувального закладу або до розташованої поблизу до слідчого ізолятора лікарні.
29.01.2004 року слідчим було прийнято рішення про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу з взяття під варту на підписку про невиїзд. Вказана постанова надійшла до слідчого ізолятора 30.01.04 року, однак обвинувачена не була з нею ознайомлена і ,в порушення ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» ,не була негайно виконана.
З огляду на викладене , колегія суддів вважає,що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те ,що некваліфіковані дії працівників слідчого ізолятора та їх бездіяльність прискорили смерть ОСОБА_7 чим позивачам спричинена моральна шкода.
За змістом ст.1167 ЦК України моральна шкода , завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується , особою ,яка її завдала , за наявності її вини.
Отже, з урахуванням наведених вимог закону, позивачі мають право на відшкодування моральної шкоди і тому висновок суду про зобов'язання відповідача відшкодувати визначені , з огляду на обставини справи, тяжкість та тривалість моральних страждань позивачів ,суми , ґрунтується на законі.
Посилання в апеляційній скарзі на необ'єктивність та незаконність рішення суду є безпідставними .
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають , судове рішення постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права і не може бути скасоване чи змінене з підстав , що наведені в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Київського слідчого ізолятора Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань відхилити .
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подання до цього суду касаційної скарги.