Справа №11-а 165/2009 р. Головуючий у 1 інстанції Савлук Т.В.
Категорія ст. 186, ч.2, КК Доповідач Журавель О.О.
16 квітня 2009 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого судді Журавля О.О. Суддів: Стрижко С.І., Кепкал Л.І.
За участю прокурора Рабінчук Т.І., засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2008 року, яким
ОСОБА_1, народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, українець, громадянин України, не одружений, не працюючий, з неповною середньою освітою, зареєстрований та мешкає у АДРЕСА_1, засуджений 4 червня 2007 року Дарницьким районним судом міста Києва за ч.2 ст. 186 КК України до двох років шести місяців позбавлення волі, звільнений 2 квітня 2008 року з місць позбавлення волі на підставі постанови Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року умовно-достроково на сім місяців 24 дні,
засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до чотирьох років двох місяців позбавлення волі, із застосуванням ст. 71 цього ж кодексу до вказаного покарання йому приєднана частина не відбутого покарання по попередньому .вироку і остаточно визначено позбавлення волі строком на чотири роки шість місяців.
Розглянувши справу, судова колегія, -
встановила:
ОСОБА_1 визнаний винним у повторному за попередньою змовою групою осіб відкритому викраденні чужого майна (грабежі), яке він вчинив 30 квітня 2008 року спільно і за попередньою змовою з особою, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, відкрито відібравши у потерпілої ОСОБА_3 мобільний телефон „Соні-Еріксон К700і" з двома сім-картами та 21 гривнею на рахунку, а всього спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на суму 501 гривню.
В своїй апеляції засуджений не піддає сумніву правильність встановлення судом фактичних обставин справи та юридичну кваліфікацію вчиненого ним злочину, але, посилаючись на вчинення злочину в колі знайомих осіб; неправильну поведінку самої потерпілої, яка фактично сприяла виникненню задуму на її пограбування; відсутність у нього до скоєного порушень умов умовно-дострокового звільнення, молодий вік, наміри створити сім'ю, продовжити навчання та суспільно-корисну працю; відсутність тяжких наслідків від скоєного; спонтанність вчиненого злочину під впливом поведінки самої потерпілої та алкогольного стану всіх учасників події, просить пом'якшити призначене йому покарання із застосуванням положень ст. ст. 66 та 69 КК України.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора про відхилення апеляції, виступ засудженого на підтримку апеляції, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, перевіривши та обговоривши доводи сторін в сукупності з матеріалами кримінальної справи, судова колегія визнає наступне.
Висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 за описаних у вироку обставин злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України ґрунтується на визнанні засудженим своєї провини та сукупності інших достовірних і достатніх для цього висновку відомостей, які повно і правильно досліджені судом першої інстанції, викладені у вироку та отримали правильну оцінку в плані відносності, допустимості, достовірності і достатності та не оскаржується апелянтом, а тому цей висновок є законним та обґрунтованим.
Що ж стосується покарання, яке належиться відбувати ОСОБА_1 за вчинене, то при визначенні його виду та розміру суд, і це прямо вказано у вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та його обставини, дані про особу підсудного, в тому числі й те, що він на час вчинення злочину не працював, вчинив його в стані алкогольного сп'яніння та під час відбуття покарання за попереднім вироком, а також відшкодування спричинених потерпілій матеріальних збитків.
На цих підставах суд прийшов до висновку про можливість виправлення і перевиховання ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства.
Це рішення суду загальним засадам призначення покарання, не зважаючи на молодий вік засудженого, відсутність тяжких наслідків від злочину, конкретних обставин його вчинення, на яких він наголошує в апеляції, відповідає.
Оскільки ОСОБА_1 після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за аналогічний злочин, в період не відбутої частини покарання фактично, як видно зі справи, протягом місяця не працевлаштувався, не здійснив жодного з намірів, про які він пише в своїй апеляції, а навпаки, вчинив новий, аналогічний, тяжкий злочин, у стані алкогольного сп'яніння, тобто за обтяжуючої його відповідальність обставини, зазначене вказує на його стійку антисоціальну спрямованість і відсутність підстав для застосування до нього положень ст. ст. 66 і 69 КК України та справедливість призначеного йому покарання, а тому його апеляція задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, визнаючи вирок законним, обґрунтованим і справедливим, не вбачаючи приводів та підстав для його зміни чи скасування, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2008 року відносно нього залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції - без змін.