22-ц/804/689/21
242/1086/20
Іменем України
Єдиний унікальний номер 242/1086/20
Номер провадження 22-ц/804/689/21
19 липня 2021 року місто Маріуполь
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Лопатіної М.Ю.
суддів -Баркова В.М., Биліни Т.І.,
за участю секретаря Сидельнікової А.В.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Черкова В.Г., повний текст якого складено 20 листопада 2020 року,-
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що сторони перебувають у шлюбі, який був зареєстрований 08 червня 1986 року в Гірницькій міськраді м. Селідове Донецької області. Під час шлюбу подружжям була придбана двокімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1500 грн та автомобіль «Toyota Camry», чорного кольору, номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 300 000,00 грн., що є спільною сумісною власністю.
Просила визнати за нею та відповідачем право власності на ? частину за кожним двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та автомобілю «Toyota Camry» чорного кольору, номерний знак НОМЕР_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 13 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Визнано двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,7 кв.м., жилою площею 26,9 кв.м. та автомобіль «Toyota Camry» чорного кольору, номерний знак НОМЕР_1 сумісно нажитим майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та залишено його у спільній частковій власності, визначивши частки рівними, а саме: по ? частки кожному.
Розподілено судові витрати та стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у сумі 4568,56 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що у силу статей 60, 69, 70 СК України нерухоме та рухоме майно, набуте сторонами за час шлюбу за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у рівних частках.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що в провадженні Селидівського міського суду Донецької області перебуває справа №242/3636/20 за його позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності, предметом спору у якій є те ж саме майно, що і в даній справі. Вважає, що місцевий суд безпідставно не задовольнив його клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи за №242/3636/20. Крім того, суд першої інстанції не викликав до суду та не допитав свідків, клопотання про допит яких він заявляв, не надав належної оцінки іншим доказам у справі, що підтверджують факт його окремого проживання з позивачкою. Місцевим судом не враховано те, що спірний автомобіль був 28 червня 2012 року придбаний на його ім'я за грошові кошти, які його співмешканка ОСОБА_3 отримала від продажу 22 червня 2012 року своєї квартири в місті Донецьку. Також зазначив, що судом невірно обчислено та стягнуто з нього судовий збір у розмірі 4 568,56 грн., так як невірно визначено ціну позову.
Доводи і заперечення інших учасників справи
Своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалась.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник - адвокат Сакун В.А. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Позивачка у судове засідання апеляційного суду не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Фактичні обставини справи.
Сторони перебувають у шлюбі, який був зареєстрований 08 червня 1986 року в Гірницькій міськраді м. Селідове Донецької області, актовий запис № 376 (т.1 а.с.9)
Згідно договору купівлі-продажу за № 3192 від 27 серпня 2003 року, укладеного між ОСОБА_4 та відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу, останнім була придбана за 1500 грн двокімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с 10-11).
Крім того, за договором купівлі-продажу № Д-2095 від 21 червня 2012 року, ОСОБА_2 придбав у ТОВ Автогалс автомобіль «Toyota Camry», кольору чорний металік, 2012 року випуску (т.1 а.с.38-39, 63-65). Згідно акту приймання -передачі від 28 червня 2012 року, продавець ТОВ Автогалс передав у власність покупця ОСОБА_2 вищевказаний автомобіль ( т.1 а.с.66).
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18)
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У своєму відзиві на позовну заяву, відповідач посилався на те, що проти поділу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , він не заперечує, проте вважає автомобіль «Toyota Camry» своєю особистою власністю, оскільки він набутий під час окремого проживання сторін у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з травня 2005 року. Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що з листопада 2010 року він створив нову сім'ю з іншою жінкою - ОСОБА_3 , з якою проживає до теперішнього часу. Спірний автомобіль був придбаний за грошові кошти, які ОСОБА_3 отримала від продажу своєї квартири в місті Донецьку, вартістю 345000 грн. Саме за ці грошові кошти на його ім'я був придбаний спірний автомобіль (т.1 а.с.44-46).
В ході розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 подав заяву про те, що не підтримує свої заперечення проти позову, викладені у відзиві (т. 1а.с.206).
В апеляційній інстанції ОСОБА_2 змінив позицію та в апеляційній скарзі зазначав, що мешкав один у спірній квартирі з 2003 року, в судовому засіданні апеляційного суду пояснював, що припинив шлюбні відносини з дружиною у 1997 році, після чого придбав спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за грошові кошти, які знаходились на його банківському рахунку.
Таким чином, відповідач оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірні квартиру та автомобіль.
Згідно ч. 6 ст. 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Наведене правило встановлює правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуто подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте після фактичного припинення шлюбних відносин.
За положеннями зазначеної норми при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
На підтвердження своїх заперечень проти позову, ОСОБА_2 просив суд допитати свідків та надав письмові докази.
Апеляційний суд задовольнив клопотання про допит свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , оскільки таке клопотання неодноразово було заявлено відповідачем у суді першої інстанції та явка цих свідків була забезпечена у судове засідання апеляційного суду.
Так, свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що приблизно у 2006-2007 роках він працював на одному підприємстві з відповідачем в місті Мирнограді. В цей же період він одного разу був вдома у відповідача, який мешкав один. Більше йому про сімейне життя останнього нічого не відомо, спілкувався з ним рідко.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що з 2003 року проживала по сусідству з відповідачем у місті Гірник, останній мешкав без дружини, а з 2010 року - проживає однією сім'єю зі співмешканкою ОСОБА_7 , прізвище якої їй не відомо.
Свідок ОСОБА_3 пояснила, що з 2010 року проживає однією сім'єю з відповідачем, з яким в 2012 році вони придбали автомобіль «Toyota Camry» за грошові кошти, які вона отримала від продажу своєї квартири в місті Донецьку. Автомобіль був оформлений на ім'я ОСОБА_2 , оскільки на той час вона вже мала автомобіль. Зі слів відповідача, їй відомо, що квартиру, що розташована в місті Гірник він придбав за свої особисті грошові кошти, зробив там ремонт, придбав меблі.
Також на підтвердження окремого проживання з позивачкою відповідач надав акт обстеження матеріально-побутових умов № 161 від 09 квітня 2020 року та довідки про проживання.
Згідно зазначеного акту обстеження, складеного депутатом Гірницької міської ради Козиренко О.В. у присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_2 проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 постійно з 2003 року по теперішній час один. В квартирі є все для ведення домашнього господарства. Квартирою займається поодинці, допомоги не отримує (т.1 а.с.36)
Згідно довідки від 10 січня 2020 року, виданої головою ОСББ «Орхідея-2 м. Гірник» Іващенко Т.Й. вбачається, що ОСОБА_2 з травня 2005 року по теперішній час мешкає один в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.37).
З довідки від 03 жовтня 2012 року, виданої головою ОСББ «Орхідея-2 м. Гірник» Балковою Е.В., вбачається, що ОСОБА_2 проживає та зареєстрований у вищевказаній квартирі з 28 жовтня 2003 року (т.1 а.с.237).
Крім того, відповідачем надано суду фотокартки, де він зображений з ОСОБА_3 (т.2.а. с.39-104), копії квитанцій про перевід грошових коштів ОСОБА_3 відповідачу у період з 2015 по 2020 роки, копії гарантійних талонів на товари, товарних чеків, договорів про надання послуг, замовлень на меблі, платіжних документів, довідки ДАЇ, де фігурують прізвище відповідача та номер телефону, адреса ОСОБА_3 (т.2.а.с.104-158).
На спростування доводів відповідача щодо припинення шлюбних відносин, позивачка надала суду копію листка непрацездатності ОСОБА_2 , довідки медичних закладів, з яких вбачається проходження останнім лікування у 2006, 2007,2010 роках (а.с.132-138). Також ОСОБА_1 надала фото спільного відпочинку з чоловіком, договору на придбання віконних конструкцій від 19 квітня 2010 року, квитанції про оплату ним комунальних послуг, акти звірок за період 2013-2016 року, підписані відповідачем (т.1 а.с.141-145, 155-156).
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 04 травня 2020 року, шлюб між сторонами було розірвано. З даного рішення суду вбачається, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 зазначав, що шлюбні відносини з дружиною припинені на початок 2005 року. Час припинення шлюбних відносин між сторонами в рішенні суду не встановлено (т. 2 а.с.238-241)
Проаналізувавши надані сторонами докази, врахувавши суперечливу позицію відповідача за даним позовом, апеляційний суд дійшов висновку, що останній не спростував презумцію спільності права власності сторін на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не довів беззаперечними доказами, що на час придбання спірних квартири та автомобіля сторони проживали окремо у зв'язку з припиненням шлюбних відносин. Ці обставини не доводить і факт підтримання відповідачем відносин з ОСОБА_3 .
За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею та відповідачем права власності за кожним на ? частину двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та автомобілю «Toyota Camry», чорного кольору, номерний знак НОМЕР_1 .
Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд безпідставно не зупинив провадження у даній справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистою власності на спірне майно, оскільки об'єктивної неможливості розгляду даної справи до розгляду справи за позовом відповідача не вбачається.
Також відхиляє апеляційний суд аргумент ОСОБА_2 про те, що спірний автомобіль був придбаний за кошти ОСОБА_3 , оскільки на користь цих посилань відповідачем не надано належних та допустимих доказів.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами про те, що місцевий суд провів розподіл судових витрат з порушенням вимог процесуального права, в результаті помилково стягнув з відповідача судовий збір у сумі 4568,56 грн.
Згідно ч. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви про поділ майна сплачується ставка судового збору у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 СК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що ціна позову складає 153 750,00 грн ( 1500 грн - вартість спірної квартири, 306000 грн - вартість спірного автомобіля), а тому з урахуванням задоволення позову у повному обсязі, з відповідача підлягає стягненню у дохід держави судовий збір, який не сплачувала при поданні позовної заяви позивачка, у сумі 1507,50 грн.
Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги.
Згідно п.3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції в частині розподілу судових витрат було допущено порушенням норм процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну в цій частині рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 листопада 2020 року в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь держави 1507,50 грн. ( тисячу п'ятсот сім грн. 50 коп).
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Судді:
Повний текст постанови складено 23 липня 2021 року.
Суддя: