22-ц/804/1723/21
265/6726/20
Єдиний унікальний номер 265/6726/20
Номер провадження 22-ц/804/1723/21
22 липня 2021 року м. Маріуполь
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А.,
секретар судового засідання Целовальник К.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Горкавий Олександр Петрович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Гасанов Роман Анатолійович,
відповідач - Державна Казначейська служба України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гасанов Роман Анатолійович, на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 14 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 1, за яким позикодавець передав позичальнику власні грошові кошти в розмірі 1758000 (один мільйон сімсот п'ятдесят вісім тисяч) грн., які позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві до 27 грудня 2017 року в повному обсязі. Позика надавалась у готівковій формі із складанням розписки. На виконання вказаного договору позичальником 14 грудня 2017 року було власноруч написано та видано позикодавцеві розписку, що підтверджує одержання позичальником від позикодавця зазначеної суми позики в розмірі 1758000 грн. у повному обсязі із зобов'язанням позичальника повернути позикодавцеві одержану позику в повному обсязі до 27 грудня 2017 року. Однак станом на день подання позову до суду відповідачем не виконано своїх зобов'язань за договором позики № 1 з повернення грошових коштів в розмірі 1758000 грн., а відповідач ухиляється від повернення позики. Оскільки договором позики № 1 не був встановлений розмір процентів від суми наданої відповідачу позики, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ, яка становила під час строку дії договору 14,5% річних, тому заборгованість відповідача зі сплати процентів за користування позикою становить 9079 грн. Оскільки відповідачем порушено зобов'язання з повернення позики в розмірі 1758000 грн. та сплати процентів за користування позикою в сумі 9079 грн., сума заборгованості в сукупному розмірі підлягає стягненню з відповідача разом із 3% річних від простроченої суми, що станом на день подання позовної заяви становить 145504,60 грн., а також з інфляційними втратами в розмірі 274160,10 грн. Таким чином станом на день подання позову загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором позики № 1 становить 2186743,70 грн., а саме: 1758000 грн. - борг з позики; 9079 грн. - борг з відсотків за користування позикою; 3% річних від простроченої суми - 145504,60 грн.; інфляційні втрати від простроченої суми - 274160,10 грн. Зважаючи на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1758000 грн., проценти в розмірі 9079 грн., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 145504,60 грн., інфляційні втрати в сумі 274160,10 грн., а також судові витрати в сумі 10510 грн.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну заборгованість за договором позики № 1 від 14 грудня 2017 року в сумі 1758000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з відсотків за договором позики № 1 від 14 грудня 2017 року в сумі 9079 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 (три) відсотки річних від простроченої заборгованості за договором позики № 1 від 14 грудня 2017 року в сумі 145504 грн. 60 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати від простроченої заборгованості за договором позики № 1 від 14 грудня 2017 року в сумі 274160 грн. 10 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 10510 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2021 року заяву ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення суду від 11 лютого 2021 року по справі № 265/6726/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гасанов Р.А., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у повному обсязі, стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення ухвалено без повного з'ясування всіх обставин справи, і є таким, що порушує права відповідача.
Щодо обставин справи, апелянт зазначає, що передача грошей після підписання договору позики та написання розписки не відбулась, а отже обов'язки боржника за позикою у ОСОБА_2 не виникали.
Під час розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції не врахував додане до справи адвокатське опитування свідка ОСОБА_5 від 22.03.21 року, яке підтверджує безгрошовий характер правочину.
Сторона апелянта у відповідності до ст. 218 ЦК України на доведення твердження, що гроші отримувались безпосередньо ОСОБА_5 та повертались ним же ОСОБА_1 надала апеляційному суду аудіозапис розмови ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховані факти переведення ОСОБА_2 за проханням ОСОБА_5 грошових коштів на картковий банківський рахунок ОСОБА_1 , а також не врахований той факт, що ОСОБА_1 по суті підтвердив отримання вказаних коштів.
Судом порушено вимоги ч.1 ст. 288 ЦПК України.
Щодо позовних вимог, позивач зазначає, що ані договору, ані умовами розписки нарахування на суму боргу пені (ст. 547 ЦК України), інфляційних витрат, річних процентів не передбачено, а тому суд не мав задовольняти цю частину позовних вимог.
Від представника позивача адвоката Горкавого О.П. до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій зазначено, що позивач ОСОБА_1 заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2021 року з огляду на законність та обґрунтованість цього рішення. Викладені в апеляційній скарзі представника відповідача доводи не спростовують, а навпаки, на переконання позивача, підтверджують законність цього рішення, оскільки нічим, окрім власними припущеннями адвоката Гасанова Р.А. і опитаного ним для підтвердження свого припущення свідка ОСОБА_5 , жодними належними, достовірними і допустимими доказами ( відповідно до ст. ст. 77-79 ЦПК України) не підтверджені.
По суті доводи апеляційної скарги адвоката Гасанова Р.А. є неналежними відносно предмета спору, оскільки зводяться до викладення обставин особистого життя відповідача та його підприємницької діяльності до 14 грудня 2017 року.
Жодного належного і допустимого доказу на обґрунтування своїх тверджень про недійсність і безгрошовість договору позики № 1 від 14 грудня 2017 року апелянт не надав і вони відсутні за визначенням.
Позивач вважає аудіозапис, наданий представником відповідача, неналежним та недопустимим доказом в даній справ відповідно до положень ст.ст. 77-79 ЦПК України, а також вказує, що цей дока поданий з порушенням положень ч.3 і 8 ст. 83 ЦПК України.
Суд першої інстанції правомірно залишив без задоволення заяву відповідача про перегляд оскаржуваного заочного рішення.
Щодо наданих представником відповідача квитанцій про перерахування грошей на картковий рахунок позивача, то вони не містять посилання на договір позики та призначення платежу, на них міститься штамп «Зразок». Таким чином вони не є допустимими доказами по справі.
На підставі вищевикладеного позивач просить апеляційну скаргу представника відповідача - адвоката Гасанова Р.А. на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2021 року у даній справі залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач ОСОБА_1 та його представник до апеляційного суду не явилися, надали заяву про розгляд справи без їх участі.
Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку учасників справи в судове засідання, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_3 , які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.
У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 14 грудня 2017 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладений договір позики № 1, за яким позикодавець передав у власність позичальнику власні грошові кошти в розмірі 1758000 (один мільйон сімсот п'ятдесят вісім тисяч) грн. в готівковій формі із складенням розписки, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві всю суму позики 27 грудня 2017 року одноразово в повному обсязі (а. с. 8-9).
Судом також встановлено, що відповідно до письмової розписки від 14 грудня 2017 року ОСОБА_2 підтвердив, що отримав від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 1758000 (один мільйон сімсот п'ятдесят вісім тисяч) грн., яку зобов'язався повернути ОСОБА_1 27 грудня 2017 року в повному обсязі (а. с. 10-11).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належно і достатньо довів факт укладення договору позики, зобов'язання за яким відповідачем не виконані, і відповідач обставини, викладені в позові, не спростував, тому є підстави для задоволення вимог про стягнення суми боргу із сумами відсотків за користування грошима, інфляційних втрат, трьох відсотків річних.
На підставі ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підставі ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 (десять) разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, то відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, що за своєю сутністю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики та його умов.
Судом при цьому правильно враховано аналогічну правову позицію, яка була викладена Верховним Судом у постанові від 8 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що під час розгляду справи позивачем достатньо підтверджено передачу ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1758000 грн. на виконання умов укладеного між ними договору позики.
Відповідач ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження проведення ним з позивачем будь-якого розрахунку по такому договору позики № 1 від 14 грудня 2017 року.
Тому цілком обгрунтовано суд першої інстанції прийшов до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню прострочена сума боргу за договором позики № 1 від 14 грудня 2017 року в розмірі 1758000 грн..
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач надав необхідні докази укладання 12.12.2017 року договору позики з ОСОБА_2 , а наявність у позивача боргової розписки позичальника свідчить про невиконання відповідачем зобов'язань за договором. Отже, висновок суду про необхідність задоволення вимог позивача про стягнення суми боргу за договором є правильним, таким, що узгоджується з усталеною судовою практикою.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не встановлені усі обставини справи, що відповідач не має грошових зобов'язань перед позикодавцем, оскільки брав гроші в борг не для себе, а для іншої особи, і позивачу про це достеменно відомо, об'єктивно відповідачем не підтверджені.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини , що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Крім того, відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надані належні докази його вимог - договір позики та розписка про отримання грошей позичальником. Факт наявності таких документів у позикодавця свідчить про існування таких зобов'язань відповідача у зв'язку із укладеним договором позики.
Згідно з ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Отже, ч.3 ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Не можуть бути прийняті до уваги твердження апеляційної скарги про неправильність рішення суду про задоволення позову у зв'язку із тим, що не взято до уваги письмові пояснення свідка ОСОБА_5 , надані останнім адвокату, що надає правничу допомогу відповідачу (а.с.93-96). Так, відповідач посилається на те, що цей свідок підтверджує укладення договору позики відповідачем саме в інтересах ОСОБА_5 , який фактично брав гроші ОСОБА_1 в позику. Відповідно до положень 2.ч ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 2 ст.1051 ЦК України зазначено, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. З тих же підстав не може бути прийнятий судом в якості доказу аудіозапис телефонних розмов ОСОБА_5 із позивачем, як стверджує ОСОБА_2 , наданий суду відповідачем на електронному носії, оскільки не відповідає вимогам статей 78,79 ЦПК України. (а.с.158) Довідка про банківський перевід ОСОБА_2 грошових сум ОСОБА_1 не свідчить про наявність боргових зобов'язань перед позивачем у ОСОБА_5 , а не у відповідача також. (а.с.97) Крім того, встановити об'єктивно призначення цих платежів за умови відсутності будь-яких вказівок у платіжних документах, враховуючи заперечення ОСОБА_1 , неможливо.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом не встановлено об'єктивно обставини справи, не є слушними, спростовуються змістом оскарженого рішення - обставини, які він вважає недоведеними, встановлені судом, були предметом перевірки, їм надана відповідна мотивована правова оцінка. Твердження представника відповідача в апеляційній скарзі зводяться до незгоди із висновками суду щодо оцінки доказів, однак обставин, встановлених судом, не спростовують.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Враховуючи наданий суду позивачем розрахунок відсотків за використання відповідачем позики за договором № 1 від 14 грудня 2017 року в розмірі 1758000 грн., відсоткову ставку НБУ на рівні 14,5 % за період з 15 грудня 2017 року по 27 грудня 2017 року, суд дійшов висновку, що такий розрахунок ОСОБА_1 цілком ґрунтується на нормах цивільного законодавства та підтверджується проведеним судом розрахунком, який долучається до рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму за ст. 625 ЦК.
Згідно зі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд прийняв надані ОСОБА_1 розрахунки 3% річних та інфляційних втрат через неповернення йому відповідачем позики за договором позики № 1 від 14 грудня 2017 року, оскільки, зважаючи на встановлений судом розмір боргу, і на підставі визначеного індексу інфляції за спірний період, починаючи з наступного дня наявності такої простроченої заборгованості ОСОБА_2 та до вересня 2020 року розрахував суми інфляційних втрат відповідно до долучених до справи розрахунків суду, з яких вбачається, що інфляційні втрати позивача за ч. 2 ст. 625 ЦК становили за період з 28 грудня 2017 року по 1 вересня 2020 року загалом - 274160,10 грн.
Також судом було обраховано 3% річних за ст. 625 ЦК відповідно до долучених до справи судових розрахунків на підставі встановленого судом боргу ОСОБА_2 , починаючи з наступного дня наявності такої простроченої заборгованості та до 29 вересня 2020 року, з огляду на що вбачається загальний розмір боргу відповідача з 3% річних в сумі - 145504,60 грн.
Таким чином з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню також 3% річних в сумі 145504,60 грн. та інфляційні втрати в сумі 274160,10 грн. за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем з повернення отриманої позики в розмірі 1758000 грн.
Як вбачається зі справи, судом перевірені надані позивачем розрахунки.
Відповідачем порядок розрахунку і нараховані суми не оспорюються.
За таких обставин, вбачається, що суд прийшов до правильного висновку що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення на користь позивача з відповідача основної заборгованості за договором позики № 1 від 14 грудня 2017 року в розмірі 1758000 грн., боргу з відсотків за користування позикою в сумі 9079 грн., а також 3 % річних в сумі 145504,60 грн. та інфляційні втрати в сумі 274160,10 грн. за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що стягнення суми процентів, інфляційних втрат і суми 3 відсотків не передбачені договором позики, тому такі вимоги позивача не підлягають задоволенню, не грунтуються на законі. При вирішенні таких вимог суд керувався нормами матеріального права, які наведені в оскарженому рішенні. Колегією суддів перевірено рішення суду в повному обсязі, і висновки суду в цій частині є цілком мотивованими.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і на висновки суду не впливають, тому в їх задоволенні належить відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики апеляційний суд вважає наведене судом першої інстанції обґрунтування оскарженого рішення достатнім.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гасанов Роман Анатолійович, залишити без задоволення.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складений 23 липня 2021 року.
Головуючий суддя Є.Є. Мальцева
Судді: В.М. Барков
С.А. Зайцева