9 липня 2021 року
м. Київ
справа № 642/854/20
провадження № 61-4013ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альф-Банк» на постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації,
У лютому 2020 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Альфа-Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації.
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У іншій частині позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» 4 204 грн у відшкодування судових витрат.
Постановою Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2021 року стягнено з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 6 306 грн у відшкодування судового збору.
Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року, АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і залишити в силі рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 2 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху і надано заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 рокузаявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 27 травня 2020 року у справі № 759/12425/18
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності постанови суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи рішення і частково задовольняючи позов, Ленінський районний суд міста Харкова виходив із того, що право власності ОСОБА_1 на квартиру є припиненим, тому вона втратила правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.
З висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Харківський апеляційний суд дійшов висновку про те, що визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, можливе лише за наявності підстав для її виселення, тому суд мав розглядати справу з урахуванням
статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що 27 вересня 2019 року за AT «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Акціонерного товариства (далі - АТ) «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року № 5/2019 правонаступником всього майна, прав та обов'язків AT «Укрсоцбанк» визначено АТ «Альфа-Банк».
ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 18 березня 2019 року і іншого житла не має.
31 січня 2020 року на адресу ОСОБА_1 АТ «Альфа-Банк» надіслало письмову вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку квартири АДРЕСА_1 .
Вирішуючи спір, дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши норми права, з'ясувавши характер спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки вимога про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідача права на житло та, відповідно, її виселення. Таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача, і переслідувати легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та бути необхідним у демократичному суспільстві.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють його у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Вказаний правовий висновок виклав Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від якого Верховний Суд не відступав.
Також аналогічний за змістом висновок сформований Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17.
Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 27 травня 2020 року у справі № 759/12425/18, відхиляються касаційним судом оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними із правовідносинами у справі № 642/854/20.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» на постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у
матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, ухваленою із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
АТ «Альфа-Банк» на постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Альф-Банк» на постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук