9 липня 2021 року
м. Київ
справа № 333/1078/21
провадження № 61-10747ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Комунарського районного суду м. Запоріжжя та в особі Державної казначейської служби України,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Комунарського районного суду м. Запоріжжя та в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями суду,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Комунарського районного суду м. Запоріжжя та в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями суду.
В обґрунтування позову вказав, що Комунальне підприємство (далі - КП) «Водоканал» звернулося з позовом до Комунарського районного суду м. Запоріжжя, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти. ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до КП «Водоканал» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, який ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року повернено заявнику.
Вважав, що Комунарський районний суд м. Запоріжжя порушив його конституційні права, тому просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 150 000 000 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року - без змін.
Не погоджуючись із ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року та постановою Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Підставою касаційного оскарження ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року заявник визначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що його позбавлено права на судовий захист у порядку цивільного судочинства всупереч положенням статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, вказує про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19.
Згідно із положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Постановляючи ухвалу, Жовтневий районний суд м. Запоріжжя виходив із того, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій та судових рішень судді (суду), пов'язаних з розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції не порушено норм процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Комунарського районного суду м. Запоріжжя та в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями суду.
В обґрунтування позову вказав, що КП «Водоканал» звернулося з позовом до Комунарського районного суду м. Запоріжжя, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти. ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до КП «Водоканал» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, який ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року повернено заявнику.
Вважав, що Комунарський районний суд м. Запоріжжя порушив його конституційні права, тому просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 150 000 000 грн.
Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам закону оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
На правовідносини у даній справі не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, яка бере участь у цивільній справі.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Висновок судів попередніх інстанції відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17, а також висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц.
Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що заявника позбавлено права на судовий захист у порядку цивільного судочинства всупереч положенням статей 15, 16 ЦК України.
Доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19, також відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними із правовідносинами у справі № 333/1078/21.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року
у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у
державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Комунарського районного суду м. Запоріжжя та в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями суду.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук