ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2021Справа № 910/4624/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТ ДК Україна" (Україна, 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 7, оф. 215; ідентифікаційний код: 33054283)
про стягнення 26 000,00 грн
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТ ДК Україна" (далі - відповідач) про стягнення 26 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Разовим договором № 25/05/6-3 на транспортно-експедиційні послуги від 25.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
15.04.2021 (надіслана засобами поштового зв'язку у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
11.05.2021 (у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не надано доказів направлення відповідачу оригіналу CMR та рахунку-фактури щодо здійсненого ним перевезення, відтак, на думку відповідача, позивачем не доведено, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання є таким, що настав.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
14.06.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката та клопотання про зобов'язання позивача надати суду докази направлення та вручення відповідачу оригіналу CMR та оригінал разового договору на транспортно-експедиційні послуги.
12.07.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Розглянувши клопотання відповідача про зобов'язання позивача надати суду оригінали документів, суд зазначає наступне.
Клопотання відповідача мотивоване тим, що позивачем не надано ні відповідачу, ні суду документів, які б підтверджували наявність договірних відносин між сторонами та є підставою для здійснення розрахунків. Крім того, відповідач ставить під сумнів достовірність та дійсність Разового договору № 25/05/6-3 на транспортно-експедиційні послуги від 25.05.2020.
Згідно з ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Як встановлено судом, у матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія Разового договору № 25/05/6-3 на транспортно-експедиційні послуги від 25.05.2020 і в позовній заяві позивач, на виконання ч. 5 ст. 91 та п. 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, зазначив про наявність у нього оригіналу вказаного договору.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо направлення та отримання ним оригіналу CMR, втім письмової вказівки на відсутність між сторонами договірних відносин відзив не містить.
З огляду на вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зобов'язання позивача надати оригінали документів, оскільки у суду відсутні обґрунтовані сумніви у достовірності поданих позивачем доказів.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
25.05.2020 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТ ДК Україна" (далі - експедитор, відповідач) було укладено Разовий договір № 25/05/6-3 на транспортно-експедиційні послуги (далі - Разовий договір), відповідно до пункту 1 якого експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з перевезення, зазначені в цьому пункті Разового договору, вартістю 26 000,00 грн.
Згідно з п. 4.1 Разового договору розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі протягом 14 банківських днів з моменту отримання оригіналу товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу та рахунку-фактури, якщо інше не вказане в транспортному завданні. Перевізник зобов'язується надати оригінали документів.
Відповідно до п. 6.2 Разовий договір складений українською мовою в двох оригінальних примірниках, по одному для кожної зі сторін. Обидва примірники мають однакову юридичну силу.
Як зазначає позивач, ним було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за Разовим договором та здійснено перевезення обумовленого сторонами вантажу, розвантаження було здійснено в м. Києві 28.05.2020 і в м. Одесі 30.05.2020 та в подальшому передано відповідачу оригінал CMR та рахунок-фактуру № 18 від 29.05.2020 на суму 26 000,00 грн, проте відповідач свої зобов'язання за Разовим договором не виконав, послуги з перевезення вантажу не оплатив.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу претензію № 1 від 06.08.2020, в якій позивач просив відповідача протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня її отримання провести розрахунок з позивачем за послуги з перевезення вантажу в сумі 26 000,00 грн.
Зі змісту вказаної претензії вбачається, що позивачем 11.06.2020 було передано відповідачу оригінали CMR та рахунку-фактури на суму 26 000,00 грн, також до претензії позивачем було додано повторно оригінал рахунку-фактури та копію CMR № 0820-2020.
У листі вих. № 1 від 12.08.2020 відповідач, посилаючись на потребу в додатковому часі для з'ясування всіх обставин, викладених у претензії, самовільне зняття водієм автомобіля пломби для завантаження іншим вантажем, а також отримання від вантажовласника претензійної вимоги, повідомив позивача про необхідність надання детальної інформації щодо підстав порушення пломби водієм позивача.
З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за послуги з перевезення вантажу, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 26 000,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом, відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
За приписами статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Враховуючи зазначене, суд встановив, що між сторонами було укладено договір перевезення вантажу в міжнародному сполученні у спрощений спосіб, який підпадає під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України та Глави 32 Господарського кодексу України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (далі - Конвенція), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Аналогічні положення закріплені в статті 307 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Частиною першою статті 9 Конвенції унормовано, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Щодо повідомлених відповідачем обставин про відсутність між сторонами договірних відносин та ненадання позивачем оригіналів CMR і рахунку-фактури суд зазначає наступне.
За змістом статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У той же час, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що вказаною нормою покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
З матеріалів справи вбачається, що Разовий договір викладено на фірмовому бланку ТОВ "ІСТ ДК Україна", вказаний договір містить відтиск печатки відповідача та підпис директора відповідача - ОСОБА_2 .
У листі вих. № 1 від 12.08.2020, у відповідь на претензію позивача, відповідач не посилався на відсутність між сторонами договірних відносин, а вказував на ту обставину, що позивачем було допущено неналежне виконання зобов'язань за Разовим договором (водієм автомобіля позивача знято пломбу для завантаження іншим вантажем).
Згідно з ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відзив не містить вказівки на незгоду відповідача із повідомленими позивачем обставинами щодо укладення сторонами Разового договору, відповідач позбавлений права заперечувати проти вказаних обставини під час розгляду справи по суті.
У матеріалах справи міститься копія CMR № 0820-2020, зі змісту якої вбачається, що позивачем було здійснено перевезення вантажу в дату та адресу завантаження та розвантаження за адресами та автомобілем з напівпричепом, з реєстраційними номерами НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , зазначеними в пункті 1 Разового договору.
З матеріалів справи також вбачається, що позивачем разом із претензією було направлено відповідачу копію вказаної CMR разом з рахунком-фактурою № 18 від 29.05.2020, про що свідчать належним чином засвідчені копії фіскального чеку від 06.08.2020, опису вкладення у цінний лист, реєстру про відправлення та чеку № 426 від 06.08.2020.
При цьому, у листі вих. № 1 від 12.02.2020 відповідач проти викладених у претензії обставин щодо передачі йому 11.06.2020 оригіналів CMR та рахунку-фактури на суму 26 000,00 грн не заперечував.
З огляду на вищенаведене, суд, з урахуванням положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України, вважає доведеними позивачем та, в свою чергу, неспростованими відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку обставини щодо укладення сторонами Разового договору та передачі відповідачу оригіналів CMR та рахунку-фактури.
Доводи відповідача стосовно того, що позивачем не було надано відповідачу додаткові документи щодо пошкодження водієм позивача пломби для завантаження іншим вантажем судом відхиляються як безпідставні, оскільки умовами Разового договору передбачено відповідальність позивача, як перевізника, за незбереження та пошкодження вантажу і вказані обставини не можуть слугувати підставою для невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Разовим договором.
Поряд з цим, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження пред'явлення йому претензійної вимоги вантажовласника, як про те зазначено в листі вих. № 1 від 12.08.2020, наданому позивачу у відповідь на претензію позивача № 1 від 06.08.2020.
Суд також відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про те, що при розгляді заяви позивача про видачу судового наказу в ухвалі від 15.01.2021 у справі № 910/283/21 судом було встановлено обставину щодо ненадання позивачем оригіналів CMR та рахунку-фактури відповідачу, оскільки згідно з п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивач свої зобов'язання за Разовим договором з перевезення вантажу виконав належним чином.
Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення п. 4.1 Разового договору, зобов'язання відповідача щодо оплати послуг з перевезення вантажу мало бути виконано протягом 14 банківських днів з моменту отримання оригіналів CMR з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу та рахунку-фактури.
В контексті встановлених судом обставин цієї справи, оскільки відповідач у листі вих. № 1 від 12.08.2020 підтвердив отримання від позивача претензії № 1 від 06.08.2020, до якої позивачем було додано копію переданого відповідачу 11.06.2020 оригіналу CMR та оригінал рахунку-фактури, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів погашення відповідачем заборгованості в розмірі 26 000,00 грн матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за Разовим договором у розмірі 26 000,00 грн.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Враховуючи те, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, у зв'язку з розглядом цієї справи, у встановлені процесуальним законом порядку та строк, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.
Витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, також покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТ ДК Україна" (Україна, 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 7, оф. 215; ідентифікаційний код: 33054283) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 26 000 (двадцять шість тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн покласти на відповідача.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.07.2021
Суддя О.В. Нечай