ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.07.2021Справа № 910/1418/21
Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовом Малого приватного підприємства "ВМВ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Дніпросталь"
про стягнення 25 907,19 грн.
без повідомлення учасників справи
До Господарського суду міста Києва з позовною заявою звернулось Мале приватне підприємство "ВМВ" (далі - МПВ "ВМВ", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Дніпросталь" (далі - ТОВ "ВКП "Дніпросталь", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 25 907,19 грн. за договором поставки.
У обґрунтування позову заявник зазначив, що у порушення досягнутої сторонами домовленості відповідач не виконав свого зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару, внаслідок чого у ТОВ "ВКП "Дніпросталь" виник обов'язок повернути отримані грошові кошти за непоставлений товар.
У позові МПВ "ВМВ" просить стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 25 276,68 грн., відсотки за користування грошовими коштами у сумі 220,92 грн., інфляційні втрати у сумі 328,59 грн. та 3 % річних у сумі 81,00 грн., що разом складє 25 907,19 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2021 р. за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву не надав, його позиція щодо заявлених вимог суду невідома. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Ураховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.
Отже, розглянувши позовні вимоги та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Установлено, що між МПВ "ВМВ" (покупець) та ТОВ "ВКП "Дніпросталь" (постачальник) була досягнута усна домовленість, згідно з якою відповідач зобов'язався поставити позивачу товар (труби) на загальну вартість 43 868,52 грн., а позивач зобов'язався його прийняти та оплатити.
Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Із матеріалів справи вбачається, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № ДС-0007784 від 09.11.2020 р. МПВ "ВМВ" здійснило плату вартості товару на суму 43 868,52 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 174 від 10.11.2020 р.
Враховуючи такі обставини та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб.
Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач у порушення досягнутої сторонами домовленості зобов'язання з поставки виконав неналежним чином, поставив позивачу товар частково - на суму 18 591,84 грн., що підтверджується видатковою накладною № ДС-0002171 від 13.11.2020 р. Отже, непоставленим залишився товар на суму 25 276,68 грн. (43 868,52 грн. - 18 591,84 грн.).
03.12.2020 р. МПВ "ВМВ" звернулось до відповідача з вимогою повернути попередню оплату в сумі 25 276,68 грн., яка була отримана відповідачем, проте, залишена ним без розгляду та задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вказаної статті).
Згідно з частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У той же час, відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про поставку товару у повному обсязі або про повернення грошових коштів за оплачений і непоставлений товар позивачу, відтак, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги МПВ "ВМВ" про стягнення попередньої оплати у сумі 25 276,68 грн. є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами на суму 220,92 грн., які позивач нарахував на підставі ст.ст. 536, 693 ЦК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ), суд зазначає, що вони задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Позивач вказує, що договором поставки не встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а тому обгрунтовує їх нарахування Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якої платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також частиною 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Проте, як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 6.2 постанови "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).
Однак, судом встановлено, що сторони не визначили і не домовились про розмір процентів за користування грошовими коштами на підставі ст.ст. 536, 693 ЦК України, а в законі такий розмір процентів за користування коштами, отриманими у якості попередньої оплати за договором поставки, прямо не встановлений.
Посилання позивача на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" як на підставу нарахування пені на суму попередньої оплати є безпідставним, оскільки положеннями ст. 1 цього Закону також встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Таким чином, наведеними положеннями чинного законодавства за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачена пеня, а не відсотки за користування чужими коштами. При цьому пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов'язання прямо забезпечене неустойкою у договорі, у якому також встановлено її розмір (за згодою сторін).
Отже, суд відмовляє позивачу у стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 220,92 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 328,59 грн. та 3 % річних у сумі 81,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
У даному випадку позивач нарахував матеріальні втрати на попередню оплату (аванс), яка є грошовою сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх платежів, зокрема, за товар, який має бути поставлений чи за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Тобто правовідношення, в якому у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, є грошовим зобов'язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу. Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Вказані висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Отже, оскільки у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем щодо повернення попередньої оплати у сумі 25 276,68 грн., яке ним було прострочене, позивач правомірно нарахував на це зобов'язання матеріальні втрати згідно зі ст. 625 ЦК України
Здійснивши перевірку правильності нарахування матеріальних втрат, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 328,59 грн. та 3 % річних у сумі 81,00 грн., тобто у сумах, заявлених позивачем.
Отже, позов МПВ "ВМВ", з урахуванням відмови у стягненні відсотків за користування грошовими коштами, підлягає частковому задоволенню.
У разі часткового задоволення позову судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Малого приватного підприємства "ВМВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Дніпросталь" про стягнення 25 907,19 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Дніпросталь" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114, ідентифікаційний код 42817110) на користь Малого приватного підприємства "ВМВ" (41615, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Є. Коновальця, 17, ідентифікаційний код 14008904) попередню плату в сумі 25 276 (двадцять п'ять тисяч двісті сімдесят шість) грн. 68 коп., інфляційні втрати у сумі 328 (триста двадцять вісім) грн. 59 коп., 3 % річних у сумі 81 (вісімдесят одна) грн. 00 коп., судовий збір в сумі 2 250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) грн. 64 коп.
У решті вимог - відмовити.
Повне судове рішення складено 22 липня 2021 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.