вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" липня 2021 р. Справа№ 910/20731/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Іоннікової І.А.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 17.02.2021 (повне рішення складено: 03.03.2021)
у справі №910/20731/20 (суддя Данилова М.В.)
за позовом Керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Приватного акціонерного товариства “РВС Банк”
про стягнення грошових коштів
Короткий зміст позовних вимог
Керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства “РВС Банк” (відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 107 550, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством “РВС Банк” порушені гарантійні зобов'язання, якими забезпечувалось виконання основного зобов'язання щодо своєчасного постачання продукції за договором № 286/3/18/213 від 08.06.2018 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби, укладеного Товариство з обмеженою відповідальністю “Італтекс Меріно” з Міністерством оборони України.
Оскільки рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2020 у справі № 927/951/19, яке набрало законної сили 11.03.2020 підтверджується несвоєчасне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю “Італтекс Меріно” умов договору поставки № 286/3/18/213 від 08.06.2018, виконання якого у розмірі 5% забезпечено виданою відповідачем Банківською гарантією від 10.05.2018 року № 2746-18Г на суму 107 550, 00 грн., прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь Міністерства оборони України банківську гарантію у розмірі 107 550, 00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 у справі № 910/20731/20 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що письмова вимога за № 286/6/46 від 03.01.2019 року, надіслана відповідачу Міністерством оборони України щодо перерахування коштів за гарантією у суму 107 550, 00 грн. підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулевичем В., який не має права підписувати вимоги щодо стягнення забезпечення виконання договорів, що укладені до бюджетних асигнувань на 2018 рік, крім того вимога скріплена печаткою департаменту, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить суд оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне дослідження судом матеріалів справи, помилковим тлумаченням норм чинного законодавства, що призвело до прийняття незаконного рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення встановив, що Міністерством оборони України на підставі ст. 560 ЦК України, ст. 200 ГК України та п. 11.1 договору було направлено відповідачу письмову вимогу від 03.01.2019 №286/6/46 щодо сплати грошового забезпечення в розмірі суми банківської гарантії 107 550, 00 грн. Зазначена вимога містила посаду, назву структурного підрозділу яку представляє підписант, прізвище та ініціали підписанта, а також скріплена гербовою печаткою Міністерства оборони України. Однак зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення (лист-відмова від 22.01.2019 № 104/19-БТ).
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов помилкового висновку про те, що вимога має бути підписана, як мінімум, двома уповноваженими особами та скріплена печаткою бенефіціара.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги пояснення представника відповідача по те, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана, однак відповідно до вимог Постанови правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 «Про затвердження положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах», безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром, безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь- яких інших умов.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечення
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її вимог та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що гарантією не передбачено обов'язку гаранта здійснити виплату на користь бенефіціара у випадку виконання принципалом умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, кількості та якості, але з порушенням строку поставки. На переконання відповідача, за таких обставин гарантійний випадок, згідно умов гарантії не настав.
Крім того, відповідач зазначає, що умовами гарантії визначено, що письмова вимога бенефіціара повинна бути (1) підписана уповноваженою особою бенефіціара, (2) скріплена печаткою бенефіціара та (3) відправлена на поштову адресу Гаранта: Україна, 04071, м. Київ, вул. Введенська, буд. 29/58.
Відповідно до п. 37 «Положення по прядок здійснення банками операцій за гарантіями і національній та іноземних валютах», банк-гарант (резидент) сплачує кошти бенефіціару за гарантією в разі отримання вимоги, що становить належне представлення. Належне представлення - представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії/контр гарантії (п. 3 Положення).
Відповідач зазначає, що у даному випадку до вимоги, долучено 2 копії довіреностей:
- Додаток №2 - копія довіреності Міноборони № 220/336/д від 24.04.2018 року;
- Додаток № 3 - копія довіреності Міноборони № 220/569/д від 17.12.2018 року.
Відповідно до Положення про Міністерство оборони України № 671 від 26.11.2014 року, Міністерство оборони України очолює Міністр, який представляє Міністерство оборони України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами. Міністр має першого заступника та заступників.
Відповідач зазначає, що вимога бенефіціара підписана не міністром, не його заступником, а директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міноборони Гулєвичем В.В., а отже, зміст та обсяг прав Гулєвича В.В., наданих йому довіреністю № 220/569/д від 17.12.2018 року, не може бути розширено на власний розсуд самим представником та не підлягає розширеному тлумаченню будь-якою іншою особою, крім особи, яка видала таку довіреність.
Крім того, вимога, в порушення вимог та умов гарантії, не скріплена печаткою бенефіціара, а містить відбиток печатки структурного підрозділу апарату бенефіціара, що здійснює діяльність відповідно до положення та інших нормативних актів, а саме, Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України.
Відповідач переконаний, що вимога Міністерства оборони України не становить належне представлення, та не відповідає вимогам і умовам гарантії, оскільки підписана не уповноваженою особою та не скріплена печаткою позивача.
29.04.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, оскільки воно постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновок суду про те, що вимога від 03.01.2019 №286/6/46 за підписом директора департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, яка надійшла до відповідача, не відповідає умовам Банківської гарантії, оскільки підписана однією уповноваженою особою та не скріплена печаткою, помилковим та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Керівник прокуратури зазначає, що вимога від 03.01.2019 № 286/6/46 була підписана Гулєвичем В.В. директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, на підставі довіреності від 24.04.2018 № 220/336/Д та від 17.12.2018 №220/569/Д, виданої Міністром оборони України Полтораком С.Т. До вказаної вимоги надано копію банківської гарантії та дві копії довіреності.
Відповідач листом №104/19-БТ від 22.01.2019 відмовив у виплаті гарантійного платежу, з посиланням на те, що вимогу підписано не уповноваженою особою, зазначаючи про те, що на підтвердження повноважень Гулевича В.В. на підписання вказаної вимоги надано довіреність, яка на момент звернення з вимогою була не чинною.
Однак довіреності від 24.04.2018 № 220/3З6/Д та від 17.12.2018 №220/569/Д, видана Міністерством оборони України, в особі Міністра оборони України Полторака С.Т., який діючи відповідно до вимог вказаних нормативних актів, уповноважив директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвича В.В. на підписання вимоги від 03.01.2019 № 286/6/46, повністю відповідає положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».
Згідно тексту довіреностей від 24.04.2018 № 220/336/Д та від 17.12.2018 №220/569/Д:
«Міністерство оборони України... уповноважує директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвича В.В... на підписання від імені Міністерства оборони України
- вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій, вимог щодо стягнення забезпечення виконання договорів,
- договорів (додаткових угод) на закупівлю продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг відповідно до кошторисних призначень на централізовану оплату пально-мастильних матеріалів, речового майна, продовольства, послуг з харчування, лазне-прального обслуговування відповідно до бюджетних асигнувань на 2018/2019 рік за бюджетними програмами..., а також здійснення інших дій, пов'язаних з їх виконанням».
Отже, довіреності 24.04.2018 № 220/336/Д та від 17.12.2018 №220/569/Д передбачають права представника на вчинення правочинів, які перераховані у відповідній послідовності, але кожне з них не пов'язане одне з одним, не виключає неможливість вчинення правочинів окремо одне від іншого, а також не пов'язує наявність у представника прав лише на вчинення правочинів відповідно до бюджетних асигнувань на 2018/2019 рік.
Крім того, у самій гарантії не визначено обов'язковість підписання вимоги, як мінімум двома уповноваженими особами.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/20731/20, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
26.04.2021 від Акціонерного товариства «РВС Банк» надійшло клопотання про розгляд справ у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування клопотання відповідач посилається на необхідність дотримання принципу змагальності процесу, а також на суспільний інтерес та достатню складність спірних правовідносин.
Розглянувши клопотання позивача щодо розгляду справи з викликом сторін, апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Отже, розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи у даному випадку, є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 107 550,00, що значно менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, обставини справи, встановлені рішенням суду, та доводи сторін у сукупності з наданими ними доказами, обсяг матеріалів справи, а також з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Північний апеляційний господарський суд вважає, що справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, отже, клопотання позивача з приводу розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні відхиляється.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
10.05.2018 між Публічним акціонерним товариством «РВС Банк» (за договором - гарант) та Міністерством оборони України (за договором - бенефіціар) укладено гарантію № 2746-18Г, за якою відповідач зобов'язався заплатити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» (за договором - принципал) позивачу кошти 107 550,00 грн., за лотом 4, в якості забезпечення виконання договору, який буде укладено між бенефіціаром та принципалом за договором щодо поставки товарів для державних потреб (головні убори, капелюхи та головні убори).
Відповідно до абзацу 3 вищезазначеної гарантії гарант, безумовно та безвідклично зобов'язався виплатити бенефіціару суму, що складає 107550,00 грн., у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром за договором, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою, та у якій бенефіціар заявляє про те, що принципал не виконав (не належним чином виконав) свої зобов'язання за договором про зкупівлю стосовно асортименту, кількості, якості та строків.
Згідно абзацу 5 вищезазначеної гарантії письмова вимога бенефіціара повинна бути підписана уповноваженою особою бенефіціара, скріплена печаткою бенефіціара та відправлена на поштову адресу гаранта.
Строк дії вищевказаної гарантії було визначено по 01 лютого 2019 року включно (абз. 8 гарантії).
08.06.2018 року за результатами процедури закупівлі між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІТАЛТЕКС МЕРІНО” (постачальник) укладено договір № 286/3/18/213 (договір) про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язався поставити Міністерству оборони України (18443300-9) головні убори (шапка зимова, вид 2) у кількості 20 000 штук вартістю 1 195 000,00 грн., до 30.09.2018 року включно; у кількості 10 000 штук вартістю 5 975 00,00 грн., до 30.10.2018 року включно; всього на загальну суму 2 151 000,00 грн.
Пунктом 1.2 договору передбачено ціну, кількість та строки постачання товару, яка передбачається специфікацією договору.
Договірна ціна за договором становить 2 151 000,00 грн., у тому числі ПДВ 358500,00 грн. (п. 3.1 договору).
Пунктом 2.1. договору визначено, що здійснення контролю за якістю товару складається з таких етапів: перевірка виготовлення товару, перевірю контрольного зразка, приймальний контроль товару.
Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що постачальник зобов'язанний надати замовнику після постачання продукції наступні документи: акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, завірений належним чином, який підтверджу одержання товару; видаткова накладна постачальника, повідомлення підтвердження.
Відповідно до пункту 5.2 договору місцем поставки товару є об'єднані центри забезпечення Тилу Збройних Сил України згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємною частиною договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення (пункт 10.1 договору).
Згідно додатку 1 до договору від 08.06.2018 року №286/3/18/213 місцем поставки товару визначено центр забезпечення речовим майном військова частина НОМЕР_1 (м. Одеса).
Проте, всупереч умовам укладеного договору, постачальник не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного постачання продукції та відповідно до додатку 1 договору від 08.06.2018 року №286/3/18/213 вказана продукція до центру забезпечення речовим майном поставлена не своєчасно, a саме до військової частини НОМЕР_1 (м. Одеса) з простроченням на 58 діб.
Рознарядкою Міністерства оборони України за специфікацією (додаток 1 до додаткової угоди № 1 від 25.11.2018 року, який підписано сторонами підтверджується, що до військової частини НОМЕР_1 сплановано відвантажень (18443300-9) головні убори (шапка зимова, вид 2) 30 000 шт., а саме у кількості 20 000 шт., до 22.10.2018 року включно; у кількості 10 000 штук до 21.11.2018 року включно.
Сторонами укладено додаткову угоду № 2 від 19.12.2018 року в якій абзац перший пункту 10.1 розділу X виклали в наступній редакції: договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 березня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
Додатковою угодою № 3 від 15.01.2019 року до договору сторони домовилися пункт 1.2 розділу І. “Предмет договору” договору доповнити специфікацією на 2019 рік за якою (18443300-9) головні убори (шапка зимова, вид 2) у кількості 6000 шт., вартістю 3 585 00, 00 грн., підлягають поставці до 31.03.2019 року включно на загальну суму 4 302 00,00 грн.
Рознарядкою Міністерства оборони України за Специфікацією на 2019 рік (додаток 1 до додаткової угоди № 3 від 15.01.2019 року, який підписано сторонами) підтверджується, що до військової частини НОМЕР_1 сплановано відвантаження (18443300-9) головні убори (шапка зимова, вид 2) у кількості 6000 до 31.03.2019 року включно.
Позивач зазначив, що постачальник не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного постачання продукції за Додатковою угодою № 1 від 25.11.2018 року до договору до Військової НОМЕР_2 з запізненням на 28 та 58 діб, а за додатковою угодою № 3 від 15.01.2019 року із запізненням на 11 діб.
Підтвердженням несвоєчасного виконання постачальником умов договору щодо термінів поставки є акт приймання-передачі № 1 від 19.12.2018 року та оголошення № 1 від 14.12.2018 року.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством (п. 7.1 договору).
Відповідно до п.11 договору постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5% від суми договору банківською гарантією від 10.05.2018 № 2746-18Г, видана ПАТ “РВС Банк”.
Міністерство оборони України направило ПАТ “РВС Банк” письмову вимогу від 03.01.2019 року № 286/6/46 щодо сплати грошового забезпечення в розмірі 107 550, 00 грн. відповідно до умов банківської гарантії від 10.05.2018 року № 2746-18Г.
ПАТ “РВС Банк” листом від 22.01.2019 року № 104/19-БТ відмовило у розгляді вказаної вимоги, посилаючись на невідповідність вимоги умовам визначених гарантією.
Зважаючи на відмову відповідача виплатити суму гарантійного платежу Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до Госодарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про стягнення 107550,00 грн. банківської гарантії за неналежне виконання третьою особою умов договору від 08.06.2018 № 286/3/18/213.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга третьої особи не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 121 Конституції України (в редакції, яка діяла станом на час подання позову) було передбачено, що одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Положення пункту 2 частини 1 статті 121 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Зі змісту абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.
Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі в інтересах держави тим, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України, яким не вживались заходи спрямовані на стягнення банківської гарантії шляхом подання відповідного позову.
Військова прокуратура Київського гарнізону з метою встановлення підстав для захисту інтересів держави звернулась з листом від 06.11.2020 № 16/ 5987 вих 20 до Міністерства оборони України для отримання інформації щодо обставин використання бюджетних коштів, фактично надаючи вказаним органам відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема шляхом проведення перевірок виявлених прокуратурою фактів порушень закону, вчинення дій з виправлення ситуації, в тому числі подання позову. Однак Міністерством оборони України таких заходів вжито не було, що підтверджується листом від 17.12.2020 № 298/5/1790.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання частин третьої-п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України, яке не вжило заходів з метою стягнення 107550,00 грн. за банківською гарантією від 10.05.2018 № 2746/18Г.
Враховуючи що, у даному випадку, невиконання умов договору поставки № 286/3/18/213 від 08.06.2018, забезпеченого банківською гарантією, впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому, шкода, яка була спричинена Міністерству оборони України невиконанням зобов'язань, є безпосередньою шкодою інтересам держави.
Водночас, зазначено вище Міністерство оборони України не вжило заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави, незважаючи на відмову Приватного акціонерного товариства “РВС Банк” у виплаті банківської гарантії, про що свідчить наявний у матеріалах справи лист МОУ № 298/5/1790 від 17.12.2020, в якому позивач зазначає, що позовна робота чи будь-які інші заходи щодо повернення банківської гарантії від 10.05.2018 № 2746/18Г Міністерством оборони України не вчинялись.
Враховуючи вищевикладене, звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з даним позовом є правомірним та таким, що направлений на захист охоронюваних законом інтересів держави.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За умовами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Суд зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.
Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Водночас ст. 546 Цивільного кодексу України визначено види забезпечення виконання зобов'язання.
Зокрема, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 562 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії ( ч. 1 ст. 563 Цивільного кодексу України).
Положеннями ч. 1 ст. 565 Цивільного кодексу України передбачено, що гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Місцевий господарський суд під час розгляду справи дійшов висновку, що вимога № 286/6/46 від 03.01.2019 підписана Гулєвичем В. директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, як неуповноваженою особою бенефіціара щодо бюджетних асигнувань на 2018рік, крім того, вимога скріплена печаткою департаменту, що суперечить вимогам чинного законодавства та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний господарський суд не погоджується з вищезазначеним висновком місцевого суду, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в якості підтвердження повноважень підписанта вимоги, позивач в додатках до ї вимоги № 286/6/46 від 03.01.2019 надав копію довіреності Міністерства борони України 220/336/д від 24.04.2018 р. зі строком дії до 31.12.2018 р., виданої Міністром оборони України Полтораком С.Т. (перша довіреність), а також копію довіреності № 220/569/д від 17.12.2018 р. зі строком дії до 31.12.2019 р., виданої Міністром оборони України Полтораком С.
Дослідивши вказані довіреності, колегія приходить до висновку про те, що довіреність № 220/336/д від 24.04.2018 р. (перша довіреність) на час направлення вимоги до банка-гаранта втратила свою дію (вичерпалась).
У той же час друга довіреності № 220/569/д, яка була видана 17.12.2018 р. від імені Міністра оборони України С.Полторока а ім'я директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборон України Гулєвича В.В., є дійсною, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 244 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Стаття 246 ЦК України визначає, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Як встановлено судом, довіреність № 220/569/д від 17.12.2018 р. була видана Гулєвичу В.В. Міністром оборони України С. Полтараком.
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” міністр як керівник міністерства:
- очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю;
- представляє міністерство у публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;
- визначає обов'язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності;
- підписує накази міністерства;
- дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення.
Так само, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Мністрів № 671 від від 26.11.2014 року (далі - Положення), передбачено, що міністр представляє Міністерство оборони України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами.
Таким чином, Міністр оборони України С. Полторак у межах своєї компетенції, передбаченої ст. 8 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”, видав довіреність № 220/569/д від 17.12.2018 р. директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерству оборони України Гулєвичу В.В.
Відтак, доручення Міністра оборони України С.Полторака у вигляді видачі довіреності № 220/569/д від 17.12.2018 р. директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичу В.В. на підписання вимог до банка-гаранта та стягнення коштів на виконання договорів на закупівлю продукції (товарів), зокрема, за договором № 286/3/18/213 від 08.06.2018 р., було правомірним та таким, що ґрунтувалось на вимогах Закону та локальних нормативних актах Міністерства оборони України.
Твердження відповідача про те, що довіреністю № 220/569/д від 17.12.2018 р. Гулєвичу В.В. було надано право на стягнення забезпечення договорів у межах бюджетних асигнувань у 2019 році, тоді як договір на закупівлю було укладено у 2018 році, отже, відповідно до бюджетних асигнувань на 2018 рік, колегія відхиляє з тих підстав, що вказана обставина не має значення для правильного вирішення спору, оскільки на момент звернення позивача з вимогою до банку перша довіреність втратила свою дію по строку, а також виходячи з того, що Приватне акціонерне товариство “РВС Банк” не є бюджетною установою.
Крім того, колегія враховує, що відповідно до банківської гарантії 2746-18Г від 10.05.2018 будь-які вимоги або повідомлення стосовно гарантії мають бути надіслані банку в письмовій формі та в такий час, щоб банк мав можливість отримати їх не пізніше тієї дати, після якої ця гарантія втрачає чинність та всі зобов'язання банка втрачають силу. Строк дії гарантії до 01 лютого 2019 року включно.
Міністерство оборони України звернулось до ПАТ "АЙБОКС БАНК" з вимогою від 03.01.20197 №286/6/46 щодо сплати гарантійного платежу у розмірі 107550,00 грн., відповідно до умов банківської гарантії від 10.05.2018 №2746-18Г, тобто в межах дії гарантійного строку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання щодо виплати позивачу суми гарантії у разі невиконання (неналежного виконання) умов договору поставки № 286/3/18/213 від 08.06.2018 р.. Неналежне виконання якого підтверджується рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2020 у справі № 927/957/19, яке набрало чинності 11.03.2020.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про стягнення банківської гарантії у сумі 107550,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до п. 2, ч. 1, ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, як суд першої інстанції визнав встановленими (щодо відсутності у відповідача підстав виконання виплати банківської гарантії), висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права щодо визначення обов'язку особи відповідати за цивільними зобов'язаннями, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю з наведених у даній постанові підстав.
Судові витрати.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За результатами розгляду справи, понесені прокурором судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2102, 00 грн. та судові витрати позивача за подання апеляційної скарги у розмірі 3153,00 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, підлягають відшкодуванню відповідачем.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 270, 269, 270 пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 у справі №910/20731/20 задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 у справі № 910/20731/20 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства “РВС Банк” (04170, м. Київ, вул. Введенська, 29/58, код ЄДРПОУ 29849797) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022 ) банківську гарантію у розмірі 107 550, 00 грн., витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3153,00 грн.
Видати наказ.
Стягнути з Акціонерного товариства “РВС Банк” (04170, м. Київ, вул. Введенська, 29/58, код ЄДРПОУ 29849797) на користь Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону України (01014, м.Київ, вул. Петра Болбочана 8-А, код ЄДРПОУ 38347014) судовий збір за подання позовної заяви 2102,00 грн.
Видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 910/20731/20 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
І.А. Іоннікова