ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 липня 2021 року м. Київ № 826/26538/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження розглянувши клопотання ОСОБА_1 про застосування заходів судового контролю, подане в порядку, визначеному статтею 382 КАС України у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:
Визнано незаконними п.1, 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» №731 від 16 вересня 2015 року.
Зобов'язано Кабінет Міністрів України визначити умови розміру посадового окладу (тарифної ставки) з урахуванням вимог ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці», ч. 3 ст. 96 Кодексу законів про працю України та встановити розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду, який використовується для формування посадових окладів (тарифних ставок) працівників усіх тарифних розрядів «Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року №1298) на рівні, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2016 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково.
Викладено абзац 2 (другий) резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року в такій редакції: «Визнати незаконними та нечинними п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» №731 від 16 вересня 2015 року.
Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 залишено без задоволення касаційну скаргу Кабінету Міністрів України. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2016, з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016 року залишено без змін.
Київським апеляційним адміністративним судом видано 13 вересня 2016 року у справі №826/26538/15 видано виконавчий лист.
З матеріалів справи вбачається, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченком Д.Є. відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 року №826/26538/15.
До суду надійшло клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2020 року про застосування заходів судового контролю, подане в порядку визначеному статтею 382 КАС України, обґрунтоване тим, що відповідач продовж тривалого часу не виконує судове рішення у даній справі.
Розглянувши зазначене клопотання, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006 року, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009 року).
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Разом із цим, вказаною нормою КАС України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/18826/14, від 19 листопада 2018 року у справі № 804/10264/15.
З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
При цьому, як було зазначено вище, з метою виконання судового рішення у справі №826/26538/15 було видано виконавчий лист, а виконавчою службою відкрито виконавче провадження №52454476.
Водночас, матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок невиконання рішення Кабінетом Міністрів України в примусовому порядку.
Отже, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про встановлення судового контролю.
Керуючись статтями 243, 248, 382 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №826/26538/15.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку та в строки, передбачені ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.І. Келеберда
Судді В.В. Амельохін
І.А. Качур