Справа № 761/49179/19
Провадження № 2/761/1328/2021
01 червня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,
за участю:
представника позивача - Коцюби К.М. ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
У своїй позовній заяві з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просили суд: визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського районного управління ГУ ДСНС України у м. Києві, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Молдавська, буд.3-а, а також стягнути судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що будівля АДРЕСА_2 , розташована у комплексі державної пожежної рятувальної частини 6-ДПРЧ Шевченківського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві та перебуває на балансі Головного управління і належить йому на праві оперативного управління, що підтверджується довідкою Головного управління ДСНС України у м. Києві 13.12.2019 № 65/6/7259. Таким чином, житлове приміщення № 19 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві по вул. Молдавській, 3-а, в м. Києві є у державній власності та знаходиться на балансі позивача. ОСОБА_2 , який проходив службу в УДПО МВС України, на підставі протоколу № 1 засідання культпобуткомісії УДПО ГУ МВС в м. Києві (правонаступник - ГУ ДСНС України у м. Києві) від 22.01.1997 було надано для проживання однокімнатне житлове приміщення АДРЕСА_3 , на сім'ю з 3 чоловік. Проте, позивачем ордер на вселення відповідачам не видавався. Позивачем неодноразово здійснювалися перевірки цільового використання житлових приміщеннях в гуртожитках, які перебувають на балансі Головного управління, в тому числі і гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ по АДРЕСА_2 , проте жодного разу двері в квартиру АДРЕСА_1 ніхто не відчинив. У зв'язку з тривалим не проживанням відповідачів у спірній квартирі, позивач направив листа від 30.10.2019 № 65/18/6249 відповідачу-1 з проханням вивільнити службове приміщення № 19 у зв'язку з фактичним не проживанням в ньому. Проте, зазначений лист повернуто на адресу Головного управління у зв'язку із закінченням строку зберігання. Відсутність фактичного проживання відповідачів в спірному приміщення, може бути підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_4 . На підставі вищевикладеного позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 грудня 20119 року матеріали цивільної справи було передано для розгляду судді Фроловій І.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Представник позивача в судовому засіданні просив суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог не заперечував.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, правом подати відзив не скористалася.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, правом подати відзив не скористалася.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, і вказане не спростовувалось сторонами, що відповідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДРПОУ), Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі - Головне управління) є органом державної влади.
6-ДПРЧ Шевченківського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві є структурним підрозділом Головного управління і знаходиться в підпорядкуванні позивача без статусу юридичної особи.
На підставі рішення виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Києва від 27.06.1988 № 393 «Про введення в експлуатацію пожежного депо на 6 автомобілів в Радянському районі м. Києва», управлінню пожежної охорони УВС Київського міськвиконкому передано на баланс пожежне депо на 6 автомобілів з жилою площею - 566 кв. м.
Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09.10.2007 № 1459 «Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва» та розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09.12.2014 № 640 «Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва», будівля АДРЕСА_2 внесена до Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки сімейного типу при 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві.
Будівля АДРЕСА_2 , розташована у комплексі державної пожежної рятувальної частини 6-ДПРЧ Шевченківського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві та перебуває на балансі Головного управління і належить йому на праві оперативного управління, що підтверджується довідкою Головного управління ДСНС України у м. Києві 13.12.2019 № 65/6/7259.
Таким чином, житлове приміщення № 19 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві по вул. Молдавській, 3-а, в м. Києві є у державній власності та знаходиться на балансі позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , який проходив службу в УДПО МВС України, на підставі протоколу № 1 засідання культпобуткомісії УДПО ГУ МВС в м. Києві (правонаступник - ГУ ДСНС України у м. Києві) від 22.01.1997 було надано для проживання однокімнатне житлове приміщення № НОМЕР_1 у гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ ( АДРЕСА_5 , на сім'ю з 3 чоловік. Проте, позивачем ордер на вселення відповідачам не видавався.
Встановлено, що позивачем неодноразово здійснювалися перевірки цільового використання житлових приміщеннях в гуртожитках, які перебувають на балансі Головного управління, в тому числі і гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ по АДРЕСА_2 , проте жодного разу двері в квартиру АДРЕСА_1 ніхто не відчинив.
Вказане підтвердження, зокрема, складеними Актами перевірки раціонального використання житлових приміщень у службовому гуртожитку 6-ДПРЧ від 27.03.2019 року, 28.03.2019 року, 29.03.2019 року, 23.04.2019 року, 29.04.2019 року, 30.04.2019 року, 26.05.2019 року, 28.05.2019 року, 31.05.2019 року, 22.06.2019 року, 27.06.2019 року, 28.06.2019 року, 29.06.2019 року, 30.06.2019 року, 25.07.2019 року, 28.07.2019 року, 29.07.2019 року, 30.07.2019 року, 31.07.2019 року, 21.08.2019 року, 27.08.2019 року, 28.08.2019 року, 31.08.2019 року, 13.09.2019 року, 27.09.2019 року, 28.09.2019 року, 30.09.2019 року, 25.10.2019 року, 26.10.2019 року, 29.10.2019 року, 31.10.2019 року, 27.11.2019 року, 29.11.2019 року, 30.11.2019 року, відповідно до яких вбачається, що ніхто не відчинив, світло у вікнах квартири не горіло.
Також позивач зазначає, що про не проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні свідчать показники лічильників та відомості про оплату комунальних послуг з нульовими рахунками.
Так судом встановлено, що позивачем складалися акти щодо відсутності відповідачів у займаному приміщенні впродовж більше 6-ти місяців.
У зв'язку з тривалим не проживанням відповідачів у спірній квартирі, позивач направив листа від 30.10.2019 № 65/18/6249 ОСОБА_2 з проханням вивільнити службове приміщення № 19 у зв'язку з фактичним не проживанням в ньому. Проте, зазначений лист повернуто на адресу Головного управління у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в державній пожежній охороні з 01.10.1980 по 10.11.1986 та на момент розгляду справи не є працівником Головного управління, що підтверджується довідкою Головного управління від 13.12.2019 № 1704.
Що стосується дружини та доньки позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , встановлено, що зазначені особи в трудових відносинах з Головним управлінням не перебували та не перебувають, що також підтверджується довідками від 13.12.2019 № 1705 та від 13.12.2019 № 1706.
Право проживання та користування спірним приміщенням іншого члена сім'ї є похідним від права наймача.
Крім того, відповідно до частини першої статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В свою чергу, суд звертає увагу на те, що як вбачається з Витягу з протоколу №4 засідання житлової комісії апарату ДСНС України від 25 вересня 2020 року, що ОСОБА_2 - ветеран органів внутрішніх справ, звільнений зі служби у відставку (з виключенням з військового обліку) за станом здоров'я. Також було вирішено надати ОСОБА_2 та членам його сім'ї (дві особи) двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , житловою площею 35,4 кв.м., житловою площею 77,32 кв.м. Попередня службова житлова площа підлягає звільненню та буде заселена іншим особовим складом ДСНС.
Також позивачем було надано копію Заяви ОСОБА_2 щодо поліпшення житлових умов, а саме про надання згоди на отримання ОСОБА_2 та його донькою - ОСОБА_4 двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_6 .
Таким чином вирішуючи питання щодо позовних вимог в частині визнання осіб таким, що втратили право користування житловим приміщенням, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1. статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 326 Цивільного кодексу України визначає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.
Статтею 386 Цивільного кодексу України, встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Правовідносини, які виникають між Головним управлінням та наймачами житлових приміщень гуртожитку при АДРЕСА_7 , регулюються главою 4 Житлового кодексу Української PCP «Користування гуртожитками».
Згідно зі ст. 127 Житлового кодексу Української PCP, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Відповідно до ст. 128 Житлового кодексу Української PCP жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
Жила площа у спеціальних гуртожитках для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, надається в порядку, що визначається відповідними органами місцевого самоврядування.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що житлове приміщення у відомчому гуртожитку підприємства для проживання, зокрема робітників і службовців надається тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, особу пов'язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове жиле приміщення повинно бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.
Статтею 129 Житлового кодексу Української PCP, встановлено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 було надано для проживання з сім'єю житлове приміщення № НОМЕР_1 в гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві.
Проте, вже тривалий період часу ОСОБА_2 в спірному приміщенні не проживає.
Відповідно до пункту 9 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджені Постановою Ради Міністрів Української PCP і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470 (далі- Правила), передбачено, що квартирний облік ведеться в цілому по підприємству, установі, організації.
Пунктом 41 Правил, передбачено, що підприємства, установи, організації, які не здійснюють квартирний облік, ведуть контрольні списки своїх працівників, що перебувають на обліку в виконавчому комітеті місцевої Ради даного населеного пункту.
ОСОБА_2 в контрольних списках працівників Головного управління, які потребують поліпшення житлових умов не значиться.
Таким чином встановлено, що відповідачі добровільно залишили жиле приміщення, тривалий час в ньому не мешкають, своєю реєстрацією в квартирі створюють для позивача, як для власника житла, перешкоди.
Вказане також не спростовувалося відповідачами у справі, оскільки ОСОБА_2 підтвердив вказані твердження та не заперечував, щодо задоволення позовних вимог.
В свою чергу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 фактично самостійно звільнили житлове приміщенням, що підтверджується клопотанням представника останніх - адвоката Гурського М.
Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014, № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Верховний суд України у справі від 16.11.2016 року № 6-709цс16, предметом розгляду якої було (визнання особи такою, що втратила право па користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації), дійшов висновку, що положення статей 383. 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник мас право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою, такий висновок міститься у рішенні Верховного суду України, від 01.03.2016 року у справі №825/1335/13-а.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Таким чином, з огляду на вказані положення закону, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що факт реєстрації відповідача порушує права позивача, як власника житлового приміщенням, витрат на житлово-комунальні послуги відповідач не несе, позивач не бажає, щоб відповідач був зареєстрований в його власності, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат суд дійшов наступних висновків.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 1 921,00 грн. стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача.
З врахуванням тієї обставини, що визнання позовних вимог відповідачами не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає визнання позовних вимог відповідачами, а відтак позовна заява підлягає задоволенню з ухваленням судового рішення в підготовчому засіданні на стадії підготовчого провадження.
На підставі ст. ст. 316, 319, 321, 391, 405 ЦК України з урахуванням ст ст. 71, 72, 127, 128, 129 ЖК Української РСР. керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 79, 133, 141, 209, 210, 212-215, 223, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського районного управління ГУ ДСНС України у м. Києві, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Молдавська, буд.3-а.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві судовий збір у сумі 1 921,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, адреса місця знаходження - 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 13, код ЄДРПОУ: 38620155,
ОСОБА_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_3 ,
ОСОБА_4 , адреса місця проживання - АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлений 22 червня 2021 року.
Суддя: