Справа № 944/507/21
Провадження №1-кп/944/757/21
22.07.2021м.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
з участю: прокурора ОСОБА_3
та обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Яворові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62020140000001483 від 04.12.2020 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Чорна Тиса Рахівського району Закарпатської області, українця, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, неодруженого, який не працює, військовослужбовця строкової військової служби військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), військове звання «солдат», займана посада стрілець-зенітник, згідно ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.407, ч.3 ст.408 КК України,
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом Збройних Сил України, у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитись від несення обов'язків військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, у період з 08 год. 00 хв. 14.12.2017 по 21.09.2018 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) в умовах особливого періоду та без поважних причин перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 без поважних причин, чим вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України.
Окрім цього, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем строкової військової служби Збройних Сил України, у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою назавжди ухилитись від несення обов'язків військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, о 20 год. 30 хв. 20.11.2018 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) в умовах особливого періоду та без поважних причин і перебуває по теперішній час поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , чим вчинив дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.407, ч.3 ст. 408 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся та пояснив, що дійсно залишав військову службу без поважних причин та по даний час не повернувся на таку. Весь час перебував вдома за місцем свого проживання. У вчиненому розкаюється, просить суворо не карати.
Обвинувачений та прокурор в судовому засіданні не заперечували фактичних обставин кримінального провадження і не заперечили проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.
Як встановлено у судовому засіданні, показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Також судом встановлено, що всі учасники судового провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин кримінального провадження і немає сумнівів у добровільності їхніх позицій.
У зв'язку з викладеним, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників кримінального провадження суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.
Також, з врахуванням викладеного, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують його особу.
При цьому, учасникам судового провадження роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає, що в судовому засіданні вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.407, ч. 3 ст. 408 КК України доведена повністю.
Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.4 ст. 407 КК України, оскільки він, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, самовільно залишив місце служби без поважних причин.
Також дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.3 ст. 408 КК України, оскільки він самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, з метою ухилитись від військової служби, тобто вчинив дезертирство.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує вимоги п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 (із змінами та доповненнями), згідно яких призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, суворо дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України є тяжкими злочинами, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаних злочинів, спосіб їх вчинення, мету та мотив діяння, а також те, що обвинувачений визнав себе повністю винним у вчиненні злочинів, розкаюється у вчиненому, дані про особу обвинуваченого, який раніше згідно ст. 89 КК України не судимий, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, задовільно характеризується за місцем служби, є учасником бойових дій - брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, а також наявність обставини, яка пом'якшує покарання.
Як обставину, яка пом'якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України суд визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідно до ст.50 КК України необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, здійснення виховного впливу та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень є призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статтей за якими він обвинувачується.
Під час судового засідання прокурор просив при призначенні покарання обвинуваченому застосувати положення ст.ст.75,76 КК України та звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком.
Відтак, беручи до уваги наведене вище, а саме ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, наявність обставини, що пом'якшує та відсутність обставин, що обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 положення ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки, на думку суду, його виправлення можливе без реального відбування покарання, встановивши при цьому іспитовий строк та поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд вважає, що саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення та запобігання вчиненню обвинуваченим нових кримінальних правопорушень у майбутньому.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 370, 373-374, 395 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.407, ч.3 ст.408 КК України, та призначити покарання:
- за ч.4 ст.407 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
- за ч.3 ст.408 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов'язки протягом іспитового строку тривалістю 3 (три) роки.
Згідно з ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та праці.
Відповідно до ч.4 ст.76 КК України нагляд за ОСОБА_4 , як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, здійснює командир Військової частини НОМЕР_1 , у разі зміни місця служби - командир військової частини за новим місцем служби, а у разі звільнення з військової служби контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було судом визнано недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1