14 липня 2021 р.Справа № 820/4996/16
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.03.21 року по справі № 820/4996/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 №0001801304.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових висновках суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки, а тому підлягає скасуванню. Позивач стверджує про відсутність відомостей у акті перевірки щодо перевищення граничного розміру саме від здійснення операцій, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за нормами Податкового кодексу України. Також зазначала, що положення статті 183 Податкового кодексу України не передбачають автоматичне набуття статусу платника податку на додану вартість за наслідком встановлення порушення вимог щодо реєстрації платником податку на додану вартість окрім як за поданою заявою платника.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року вказаний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №0001801304.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції невірно застосував приписи п. 181.1 ст. 181, п. 183.1, п.183.2, п.183.10 ст. 183, п.187.1 ст.187, п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Крім того, зазначає, що не врахування всіх обставин по справі свідчить про формальний підхід суду першої інстанції до з'ясування фактичних обставин даної справи, а судове рішення ґрунтується виключно на правовій позиції позивача без урахування доводів та пояснень, наданих представником відповідача.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ФОП ОСОБА_1 у період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року перебувала на загальній системі оподаткування та здійснювала надання послуг мобільного харчування.
На підставі наказу від 13 квітня 2016 року №240, направлення від 25 квітня 2016 року №169, згідно з пунктом 77.1 статті 77 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, статті 13 та абзацу 6 пункту 7 розділу VІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 5 грудня 2011року по 31 грудня 2015 року.
За результатами перевірки складений акт від 25 травня 2016 року №2433/20-38-13-04-09/ НОМЕР_1 , за висновками якого встановлені порушення, з-поміж іншого: пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1, пункту 183.2, пункту 183.10 статті 183, пункту 187.1 статті 187, пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, а саме заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 93768,60 грн; пункту 203.1, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, а саме ненадання податкової декларацій з податку на додану вартість за грудень 2014 року по строку 20 січня 2015 року, за січень 2015 року по строку 20 лютого 2015 року, за лютий 2015 року по строку 20 березня 2015 року, за березень 2015 року по строку 20 квітня 2015 року, за лютий 2012 року по строку 20 березня 2012 року, за березень 2012 року по строку 20 квітня 2012, року за квітень 2015 року по строку 20 травня 2015 року, за травень 2015 року по строку 20 червня 2015 року, за червень 2015 року по строку 20 липень 2015 року, за липень 2015 року по строку 20 серпня 2015 року, за серпень 2015 року по строку 20 вересня 2015 року, за вересень 2015 року по строку 20 жовтня 2015 року, за жовтень 2015 року по строку 20 листопада 2015 року, за листопад 2015 року по строку 20 грудня 2015 року, за грудень 2015 року по строку 20 січня 2016 року.
Встановлення порушень у цій частині базувались на висновках контролюючого органу про те, що у період з 1 січня 2014 року по 30 листопада 2014 року обсяг виручки від реалізації товарів позивача склав 329812,30 грн, у зв'язку з чим, на думку відповідача, позивач перевищила граничну суму доходу за останні 12 календарних місяців у розмірі 300000,00 грн, тому підлягала обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість.
На підставі цих висновків контролюючим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №0001801304, яким за порушення пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1, пункту 183.2, пункту 183.10 статті 183, пункту 187.1 статті 187, пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у загальному розмірі 117210,75 грн, з яких 93768,60 грн - за основним платежем та 23442,15 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість, врегульовані положеннями Податкового кодексу України, що підлягає застосуванню у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
Спірні правовідносини виникли з приводу реєстрації позивача платником податку на додану вартість відповідно до умов, визначених у пункті 181.1 статті 181 ПК України, до 10 грудня 2014 року.
Згідно з пунктом 181.1 статті 181 ПК України (у редакції станом на 30 листопада 2014 року) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
За правилом, яке міститься у пунктах 183.1, 183.2 статті 183 ПК України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву. У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.
Будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, вважається платником податку з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу, без права на віднесення сум податку до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування до моменту реєстрації платником податку на додану вартість (пункт 183.10 статті 183 ПК України).
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України” від 31 липня 2014 року №1621-VII, що підлягає до застосування у редакції на 30 листопада 2014 року, а саме, підпунктом 8 пункту 1 розділу І, було внесено зміни до пункту 181.1 статті 181 ПК України шляхом заміни цифр з “300000” на “1000000”. Вказаний Закон набрав чинності з 3 серпня 2014 року.
Водночас, згідно з пунктом 1 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України” від 31 липня 2014 року №1621-VII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім: підпунктів 1 і 19 пункту 1 (крім змін, що вносяться до підпунктів 215.3.2 - 215.3.3 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України) та пункту 3 розділу I, які набирають чинності з першого числа третього місяця від дня набрання чинності цим Законом; підпункту 19 пункту 1 розділу I в частині змін, що вносяться до підпунктів 215.3.2 та 215.3.3 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України, які набирають чинності з 1 вересня 2014 року; підпункту 21 пункту 1 розділу I в частині змін, що вносяться до абзацу другого пункту 15-1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, які набирають чинності з 1 жовтня 2014 року; підпунктів 2, 3, 8 - 10, 12 - 17, підпункту 18 в частині змін, що вносяться до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, підпункту 21 в частині змін, що вносяться до пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, пункту 1, пункту 4 розділу I та розділу II, які набирають чинності з 1 січня 2015 року.
Тобто, норма підпункту 8 пункту 1 розділу І Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України” від 31 липня 2014 року №1621-VII набрала чинності з 1 січня 2015 року.
Таким чином, згідно наведених законодавчих положень статей 181, 183 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, у разі нарахування (сплати) особі протягом останніх 12 календарних місяців загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, яка сукупно перевищує 300000 грн (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року в задоволенні даного позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанцій виходив з обґрунтованості висновків податкового органу за наслідком перевірки про встановлення перевищення за період з 1 січня 2014 року по 30 листопада 2014 року обсягу виручки Позивача від реалізації товарів у розмірі 300000,00 грн за операціями, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, що згідно з пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України зумовлює обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року та прийнято нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0001801304 від 30 червня 2016 року, винесене Східною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неперевищення позивачем встановленого ліміту суми отриманого доходу від операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість у розмірі 1000000,00 грн з огляду на внесення Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 3 серпня 2014 року, змін до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України. Оскільки у ході перевірки факт перевищення доходу встановлено станом на 30 листопада 2014 року, обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість з грудня 2014 року у відповідності до вимог пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України з урахуванням змін з 3 серпня 2014 року, у позивача не виник.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.01.2021 касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року скасовано, а справу №820/4996/16 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, дана справа перебуває на новому розгляді, а відповідно до ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Судом касаційної інстанції, окрім іншого, зазначено, що застереження “без урахування податку на додану вартість” у приписах статей 181, 183 ПК України слід розуміти як необхідність вирахування суми цього податку із загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг; в іншому випадку вказане правове положення не матиме застосування, оскільки відповідні норми стосуються осіб, що не є платниками податку на додану вартість та не пов'язані з жодним іншим таким податком, окрім того, що сплачується ними при придбанні товарів (послуг).
Такі висновки за подібних правовідносин висловлені Верховним Судом у постанові від 16 липня 2020 року у справі №810/5229/15.
Як встановлено судом, згідно з даними книги обліку доходів і витрат за 2014 рік у період з 1 січня 2014 року по 30 листопада 2014 року обсяг виручки від реалізації товарів у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 склав 329812,30 грн.
За визначенням у пункті 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Дохід”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).
Суд першої інстанції, на виконання приписів постанови Верховного Суду від 13.01.2021, витребував у відповідача інформацію із відповідним документальним підтвердженням щодо загальної суми доходів від здійснення операцій позивача з реалізації товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, яка сукупно перевищує 300000 грн, та щодо того, чи виключає така сума суми сплаченого податку на додану вартість (у межах спірних правовідносин).
Відповідач додаткових доказів або письмових пояснень щодо запитуваної інформації до суду не надав, проте, у відзиві на позов вказав, що згідно з даними книги обліку доходів та витрат з 1 січня 2014 року по 30 листопада 2014 року обсяг виручки від реалізації товарів позивача склав 329812,30 грн, внаслідок чого відповідачем і зроблено висновки, на підставі яких винесено оскаржуване рішення.
Вищевказана інформація також міститься і у акті перевірки від 25 травня 2016 року №2433/20-38-13-04-09/ НОМЕР_1 .
З урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що контролюючим органом під час перевірки визначено як загальну суму від здійснення операцій з постачання товарів/послуг - загальну суму доходу від здійснення операцій позивача з реалізації товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, у розмірі 329812,30 грн, про що вказано у акті перевірки. Така сума визначена згідно з даними книги обліку доходів і витрат позивача як загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування податку на додану вартість.
Доказів, що свідчать про протилежне, до суду не надано.
При цьому, як вказано Верховним Судом у цій справі, з метою застосування до позивача приписів ст.ст.181 та 183 ПК України, необхідно вирахувати суми податку на додану вартість із загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг.
Згідно із Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок окремих податків” від 19.12.2013 р. №713-VII в 2014 році продовжує застосовуватись ставка ПДВ у розмірі 20%.
Тобто, у межах спірних правовідносин відповідачем не здійснено вирахування суми податку на додану вартість у розмірі 20% із суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг.
Водночас, судом першої інстанції вірно встановлено, що сума ПДВ у сумі 329812,30 грн становить 54968,70 грн, відтак, у межах спірних правовідносин контролюючий орган не довів суду факту порушення позивачем пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1, пункту 183.2, пункту 183.10 статті 183, пункту 187.1 статті 187, пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, оскільки до суду не надано доказів того, що протягом останніх 12 календарних місяців загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, перевищує 300000 грн (без урахування податку на додану вартість із суми 329812,30 грн, яку відповідач вважає підставою для застосування вищенаведених приписів податкового законодавства до позивача, оскільки позивачем здійснено господарські операції на суму 274843,60 грн без ПДВ).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 №0001801304.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно, у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року по справі № 820/4996/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова
Повний текст постанови складено 22.07.2021 року