Номер провадження 22-ц/821/1451/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/1490/21 Категорія: 304090000 Пересунько Я. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
21 липня 2021 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І.
учасники справи:
позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.05.2021 (повний текст складено 17.05.2021, суддя в суді першої інстанції Пересунько Я.В.) у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
у лютому 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість за договором б/н від 04.04.2007 в сумі 20249,90 грн., яка складається з такого: за простроченим тілом кредиту - 16021,36 грн.; 4228,54 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, мотивуючи про те, що відповідач, як позичальник, не виконала належним чином свої зобов'язання по кредитному договору, внаслідок чого у неї перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору відсотками банк порушує питання в даній справі.
Заочним рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.05.2021 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за простроченим тілом кредиту, а в решті вимог - відмовлено, з посиланням на те, що надані банком до матеріалів справи умови кредитування не підписані позичальником, отже в установленому порядку не погоджені, що не дає підстав для нарахування відсотків у спосіб та порядку, визначеному банком.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам, позивач подав 17.06.2021 через відділення поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в зазначеній частині та задовольнити відповідні позовні вимоги банку. В обґрунтування вказано на те, що кредитна ставка погоджена сторонами в заяві на оформлення кредиту, підписаній позичальником, що, в світлі практики ВС, є підставою для стягнення відповідного боргу.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 20249,90 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Отже предметом апеляційного перегляду, враховуючи межі оскарження за апеляційною скаргою позивача, є вирішення судом позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 04.04.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви (а.с.17) про одержання банківських послуг. У цій заяві вказано, що позичальник отримала платіжну картку кредитка «Універсальна 55 днів пільгового періоду», базова відсоткова ставка складає 1,9 % на місяць (22,8% річних).
Дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послу складають договір про надання банківських послуг. У відповідності із цією заявою ОСОБА_1 ознайомилася з договором надання банківських послуг до його укладення і погодилася з його умовами та зобов'язалася слідкувати за їх змінами.
До кредитного договору банк додав Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку з порядком обрахунку відсотків, а також Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які позичальником не підписувались.
Строк дії карток позичальника складає до 12.2021 (а.с.16).
Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконала належним чином своїх зобов'язань по їх поверненню та сплаті відсотків, внаслідок чого в неї перед банком виникла заборгованість в сумі 20249,90 грн., яка складається з такого: за простроченим тілом кредиту - 16021,36 грн.; 4228,54 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, з приводу вирішення позовних вимог про стягнення яких здійснюється перегляд цієї справи в суді апеляційної інстанції.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Фактична наявність кредитних правовідносин між сторонами справи вбачається з обставин надання позичальнику кредитних коштів та обігу по одержаній в банку картці, у тому числі, шляхом часткового погашення кредиту та систематичного розрахунку карткою в торгівельних мережах, що під сумнів при апеляційному перегляді справи сторонами не ставиться.
Далі, у заяві про надання банківських послуг від 04.04.2007, підписаних сторонами, відсоткову ставку визначено в розмірі 1,9 % на місяць (22,8% річних).
При цьому з розрахунку заборгованості позичальника, наданої банком, вбачається, що банк борг по відсоткам розраховує за різними ставками - 22,8% річних (яка погоджена позичальником), 30 % річних, 34,8 % річних, 43,2% річних, 84 % річних, які позичальником письмово не погоджувалися.
Отже позовні вимоги банку в частині нарахування відсотків за ставкою 22,8% річних є такими, що належним чином підтверджуються наданими доказами, враховуючи, що факт отримання позичальником кредиту вбачається з обставин використання наданої банком кредитної картки та під сумнів при апеляційному розгляді справи не ставиться.
В цій частині апеляційні доводи банку заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції помилково не врахував факт письмового погодження позичальником відсоткової ставки по договору в заяві на отримання банківських послуг від 04.04.2007.
Крім того, з доводів банку у справі слідує, що він обґрунтовує своє право на одностороннє збільшення відсоткової ставки по договору положеннями Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови розуміла відповідач та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи анкету-заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі.
Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2007 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2021 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом у визначеному банком розмірі, надані банком Умови самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15).
Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів враховує, що Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 28.09.2011 шляхом підписання анкети-заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму кредитного договору.
З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов'язок позичальника по сплаті відсотків у розмірі, відмінному ніж той, що вказаний в заяві від 04.04.2007 позичальника на отримання банківських послуг, яка підписана сторонами, - 1,9 % на місяць (22,8% річних).
При цьому посилання банку на можливість односторонньої зміни відсоткової ставки, що передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, слід відхилити, адже вказані положення договору не погоджувались позичальником та не підписувались.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18.
Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст.625, 1048 ЦК України позивач до суду першої інстанції не пред'явив. Такі висновки прямо вбачаються з постанови ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Отже, перерахувавши наявну в позичальника заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами у погодженому в договорі розмірі, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення з позичальника на користь банку 2537,12 грн. заборгованості по відсоткам.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже заочне рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.05.2021 у даній справі в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків та щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору слід скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та прийняти постанову про часткове задоволення відповідних вимог банку.
На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та позовних вимог у справі (на 92%) з відповідача на користь позивача слід стягнути 5221,00 грн. (2270+3405) * 92%) судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Заочне рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.05.2021 у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків та щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по договору б/н від 04.04.2007 - по простроченим відсоткам в сумі 2537,12 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 5221,00 грн. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
В решті заочне рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.05.2021 в даній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 21.07.2021.
Суддя-доповідач
Судді