Номер провадження 22-ц/821/1233/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/8602/19 Категорія: 301030300 Марцішевська О. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
20 липня 2021 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Анкудінов О.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Скіць Станіслав Миколайович;
відповідач - ОСОБА_2 ;
представник відповідача - адвокат Яцюк Максим Васильович;
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник відповідача - адвокат Яцюк Максим Васильович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яцюка Максима Васильовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя та його розподіл,
27 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 грудня 2012 року до розірвання його за рішенням суду від 12.11.2018.
За час спільного проживання до моменту фактичного припинення шлюбних відносин за спільні кошти сторонами придбано автомобіль марки Peugeot 407, р.н. НОМЕР_1 , 2005 року випуску; збудовано гараж № НОМЕР_2 в Атокооперативі "ЧАС" за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем; інвестовано спільні кошти в будівництво квартири за адресою: АДРЕСА_2 С10 згідно іпотечного договору №ІД 895/06-034-527 від 30.07.2007 з АКБ СР "УкрСоцбанк", укладеного ОСОБА_2 строком виконання до 28.07.2017 на суму 29910 швейцарських франків, згідно договору про внесення змін від 11.07.2012 строк виконання зобов'язання продовжено до 17.01.2021, розмір основного зобов'язання з 29910 швейцарських франків змінено на 177230,50 грн.; внесено ОСОБА_2 кошти в статутний капітал ПП "Укр-Євро-Буд" в сумі 2800 грн.
Між сторонами не досягнуто згоди щодо розподілу майна подружжя, у зв'язку з викладеним позивач просила суд визнати вказане майно об'єктом спільної сумісної власності подружжя; стягнути з відповідача грошову компенсацію 50% вартості: вказаного автомобіля в сумі 85500 грн., гаража в сумі 174150 грн., коштів інвестованих у будівництво квартири, доходів від діяльності ПП "Укр-Євро-Буд" та судові витрати.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 гараж АДРЕСА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 145 106,70 грн., судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1428,07 грн., всього стягнути 146 534, 77 грн.
Рішення суду обґрунтоване тим, що автомобіль марки Peugeot 407, р.н. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, було придбано відповідачем 13 березня 2013 року у період шлюбу між сторонами, тому він був об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У зв'язку з тим, що автомобіль було відчужено після припинення у січні 2018 року шлюбних відносин за договором купівлі-продажу від 04 вересня 2018 року за 140000 грн, без згоди позивачки та сплати останній компенсації, суд прийшов до висновку, що із відповідача на користь позивачки слід стягнути 1/2 вартості автомобіля в сумі 70000 грн.
У зв'язку з тим, що право власності на гараж № НОМЕР_2 по АДРЕСА_4 зареєстроване за відповідачем 31 серпня 2017 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЧК 14117209014 від 28 липня 2017 року, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя вказаного гаража підлягають до задоволення.
Водночас суд вказав, що наданий позивачем консультативний висновок про оцінку від 03 травня 2019 року не може бути визнаний таким, що містить експертну оцінку вказаного гаража, проведену з дотриманням норм чинного законодавства, оскільки суб'єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, зокрема, його безпосереднього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна за завищеною ціною. Тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за 1/2 частину спірного гаража.
Щодо позовних вимог про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення коштів, інвестованих в будівництво квартири, суд виходив із того, що оскільки кошти, інвестовані у будівництво квартири, не були набуті у власність в період шлюбу, а навпаки, вибули із власності відповідача, відсутні підстави для визнання їх об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, суд встановив, що частину коштів для погашення особистих зобов'язань відповідача за кредитним договором для фінансування будівництва придбання (інвестування) житла, укладеним між ОСОБА_2 та АКБ СР «Укрсоцбанк», було сплачено в період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя у період з 14 грудня 2012 року по 21.12.2017 р. в сумі 150213,41 грн.
Оскільки кредитний договір був укладений до шлюбу та майно за рахунок кредитних коштів не було набуте подружжям в період шлюбу, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав набуття відповідачем коштів на погашення його особистих зобов'язань у розмірі 1/2 частини із сплачених спільних коштів подружжя в період з 14.12.2012 року 21.12.2017 р. На думку суду, за рахунок сплати спільних коштів за особистим зобов'язанням відповідача, позивачка у такий спосіб частково виконала особисті зобов'язання відповідача, а тому має право на відшкодування 1/2 частини сплачених спільних коштів подружжя в сумі 150213,41/2 = 75106,70 грн. Отже, суд задовольнив позові вимоги в частині стягнення з відповідача 1/2 частини сплачених спільних коштів подружжя в сумі 75106,70 грн. на погашення особистих зобов'язань відповідача.
З урахуванням викладеного, судом визначено, що загальна сума грошової компенсації позивачці складає 145106,70 грн.
Крім того судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення доходів від діяльності ПП «УКРО-ЄВРО БУД» у зв'язку з тим, що витребувані позивачем докази - фінансова звітність ДПІ за 2018 рік та податковий розрахунок сум доходу за період з першого кварталу 2018 по четвертий квартал 2019 року не підтверджують з достовірністю отримані відповідачем доходів від діяльності ПП «УКР-ЄВРО БУД» у вигляді дивідендів, оскільки матеріали справи не містять документального підтвердження того, що такі виплати були нараховані відповідачу та, що з них були утримані відповідні податки.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд стягнув із відповідача на користь позивача сплачений останньої судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1428,07 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Яцюк Максим Васильович подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі без достатніх підстав та не залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 , оскільки позивачкою не було сплачено судовий збір за позовну вимогу про стягнення коштів, інвестованих у будівництво квартири та стягнення коштів із діяльності ПП «Укр-Євро-Буд».
Зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог закону та судової практики ВСУ визнано гараж в автокооперативі «Час» спільним майном подружжя, оскільки за наявності доказів будівництва за рахунок відповідача до шлюбу, оплати пайового внеску відповідачем до шлюбу подальша реєстрація об'єкта нерухомості під час шлюбу не є підставою для визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні, достовірні, допустимі та достатні докази дійсної ринкової вартості транспортного засобу марки «Пежо 407», а рішення суду в частині стягнення на користь позивачки 1/2 частини вартості спірного автомобіля ґрунтується на припущеннях.
Зазначає, що в матеріалах справи містяться докази щодо згоди позивача на продаж автомобіля та отримання коштів. Представник позивача заперечував, що позивач посвідчувала такі документи, однак, доказів не надано.
Звертає увагу, для вирішення вказаного питання, сторона відповідача просила визнати обов'язкову явку позивача, проте, суд ухвалою від 21 квітня 2021 року відмовив у задоволенні такого клопотання.
Вважає, що особистий допит позивача потрібен для встановлення обставин, за яких вона вважала, що зазначене у позовній заяві майно є спільною власністю подружжя, дійсності розписок, повідомлення про участь в оплаті іпотечного кредиту.
На думку скаржника судом необґрунтовано та однобічно відмовлено у задоволенні клопотання про особисту явку позивача в судове засідання.
Також зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог в частині стягнення коштів, інвестованих у будівництво квартири, оскільки позовними вимогами є поділ майна подружжя, а не визнання боргового зобов'язання спільним сумісним зобов'язанням подружжя.
Вважає, що суд використовує умови про поділ боргів подружжя під час шлюбу та стягує сплачені відповідачем борги з відповідача, застосовує норми, за якими саме відповідач має право звернутися до суду із зустрічним позовом та просити визнати борг спільним боргом подружжя.
Крім того вказує на те, що судом неправомірно не залучено до розгляду у справі іпотекодержателя, оскільки на даний час кредитний борг не погашено, тому у випадку несплати боргу, іпотекодержатель має право вимоги до боржника про стягнення боргу або про звернення стягнення на предмет іпотеки. У даному випадку, якщо суд вважає, що сплата кредитних коштів може бути стягнута з відповідача, слід вважати, що іпотекодержатель матиме право пред'явити вимоги не тільки до відповідача, який підписав договір, а й до позивача. Отже рішення суду може зачіпати інтереси, права і обов'язки іпотекодержателя.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане рішення суду відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 грудня 2012 року сторони уклали шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 1720.
12 листопада 2018 року рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси по справі № 712/7821/18 шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_2 сплачено до автокооперативу "Час" вступний внесок 1008 грн. 20 червня 2007 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру.
11 липня 2007 року між ТОВ «Компанія з управління активами Добробуд-Інвест» та ОСОБА_2 укладено Договір № 53-11-Б, 11-А про купівлю-продаж цінних паперів в кількості 3 893 штуки.
11 липня 2007 року між ТОВ «Будівельний центр «Добробуд» та ОСОБА_2 укладено Договір № 67 про бронювання квартири АДРЕСА_5 .
26 липня 2007 року між ТОВ «Будівельний центр «Добробут» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 67 про бронювання квартири від 11 липня 2007 року.
26 липня 2007 року ОСОБА_2 перераховано кошти ТОВ «Добробут-Інвест» в сумі 60030 грн.
30 липня 2007 року ОСОБА_2 перераховано кошти ТОВ «Добробут-Інвест» в сумі 115155 грн.
30 липня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 895/06-034-527 на суму кредиту 29910 швейцарських франків зі сплатою 10% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 28 липня 2017 року. Відповідно до п.1.2 кредит наданий для наступні цілі: фінансування будівництва придбання (інвесчтування) житла відповідно до договору № 67 бронювання квартири, укладеного між позичальником та ТОВ «Будівельний центр «Добробуд» від 11 липня 2007 року.
30 липня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 1Д895/06-034-527, предмет іпотеки якого є майнові права на незавершену будівництвом квартиру вартістю 175185 грн.
30 липня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір застави цінних паперів № ДЗ 895/06-034-527, предмет договору пакет безпроцентних (цільових) іменних облігацій серії А, який становить кількість у розмірі 3893 таких облігацій, які були емітовані у бездокументарній формі ТОВ «Будівельний центр «Добробуд», номінальною вартістю за одну таку Облігацію 18,20 грн.
16 березня 2010 року між ТОВ «СОЛАНЖ-ТРЕЙД» та ОСОБА_2 укладено договір будівельного підряду № 16/03/19-01. Відповідно до п. 1.1 підрядник зобов'язується виконати та здати в строки роботи по будівництво Гаражу № 433 в адмінмережах АДРЕСА_4 . Пунктом 2.1 передбачено загальну вартість робіт за Договором становить 58720,34 грн. в т.ч. ПДВ 9786,72 грн.
15 березня 2010 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору кредиту № 895/06-034-094 від 30 липня 2007 року, відповідно до якої змінено графік погашення заборгованості.
18 липня 2010 року між ТОВ «СОЛАНЖ-ТРЕЙД» та ОСОБА_2 укладено акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт.
27 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельний центр «Добробуд» укладено акт пред'явлення облігацій до погашення.
29 грудня 2010 року між ТОВ «Будівельний центр «Добробуд» та ОСОБА_2 укладено договір № 6 про порядок погашення облігацій.
22 лютого 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 1Д/895/06-034-527 від 30 липня 2007 року.
22 лютого 2011 року ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про розірвання договору застави цінних паперів № ДЗ 895/06-034-527 від 30 липня 2007 року.
11 липня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору кредиту № 895/06-034-527 від 30 липня 2007 року.
Відповідно до свідоцтва про реєстрації транспортного засобу від 13 березня 2013 року власником автомобіля Peugeot 407, д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску є ОСОБА_3 .
18 січня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 3 до іпотечного договору № 1Д 895/06-034-527, який посвідчений 30 липня 2007 року приватним нотаріусом ЧМНО Веліковою Н.А. за реєстровим за № 5439. Вказаний Договір укладено зі згоди дружини відповідача - позивачки ОСОБА_1
18 січня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 4 до Договору кредиту № 895/06-034-527 від 30 липня 2007 року. Вказаний Договір укладено зі згоди дружини відповідача - позивачки ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки АТ "Альфабанк" від 01 лютого 2020 року ОСОБА_2 за договором кредиту № 895/06-034-527 від 18 січня 2016 року в АТ Альфабанк, який є правонаступником АТ "Укрсоцбанк" в рахунок погашення заборгованості за період з 11 липня 2012 року по 21 січня 2020 року були перераховані 226 720,25 грн., в тому числі заборгованість за кредитом 153 794,45 грн. та відсотки 72 925,80 грн.
Відповідно до довідки № 37 від 30 серпня 2017 року ОСОБА_2 є членом автокооперативу «ЧАС» з 2007 року, на загальних зборах якого, було виділено місце під будівництво, згідно з Планом розміщення гаражів та наданий порядковий номер АДРЕСА_6 . Згідно із Статутом автокооперативу ОСОБА_2 було сплачено членський внесок, а також було оплачено в повному обсязі пайові внески за період будівництва Гаража № 433 за адресою АДРЕСА_1 що тривало з 2007 року по 2010 рік включно, що підтверджується Договором будівельного підряду № 16/03, 19-01 про завершення його будівництва та Актом виконаних робіт від 2010 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7141/2018/1090010 від 04 вересня 2018 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 автомобіль Peugeot 407, д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску за 140 000 грн.
Відповідно до розписки від 16 січня 2019 року від імені ОСОБА_1 , остання не заперечує щодо продажу автомобіля Peugeot 407, НОМЕР_1 . Підпис на розписці завірений печаткою ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до розписки від імені ОСОБА_1 , остання отримала грошову винагороду (фінансову допомогу) в сумі 63 000 грн. як ФОП на свій розрахунковий рахунок від ПП «УКР_ЄВРО АРМАТУРА» де ОСОБА_2 є керівником, претензій щодо розподілу майна не має. Підпис на розписці завірений печаткою ФОП ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи вірно застосовано відповідні норми сімейного, цивільного законодавства з урахуванням роз'яснень Верховного Суду.
Так, статтею 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також вказано, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Можна зробити висновок, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 66 СК України визначено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
При цьому у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Нормами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції що оскільки автомобіль марки Peugeot 407, р.н. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, придбано за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі - 13 березня 2013 року, він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Однак, згідно із Договором купівлі-продажу № 7141/2018/1090010 від 04 вересня 2018 року (під час перебування сторін у шлюбі) ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 вказаний автомобіль за 140 000 грн (т. 1 а.с. 67). Доказів того, що вказаний правочин було вчинено зі згоди позивачки та вона отримала 1/2 частину отриманих коштів від продажу автомобіля, відповідачем не надано.
Під час розгляду справи про розірвання шлюбу між сторонами ОСОБА_2 в позовній заяві вказував, що фактично шлюбні стосунки між сторонами припинені з січня 2018 року, що правильно враховано судом першої інстанції.
Отже суд прийшов до вірного переконання, що із відповідача слід стягнути на користь позивачки 1/2 частину вартості автомобіля, який був спільною власністю подружжя, виходячи із вартості автомобіля, вказаної у договорі купівлі-продажу.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що в матеріалах справи відсутні належні, достовірні, допустимі та достатні докази дійсної ринкової вартості транспортного засобу марки «Пежо 407», а рішення суду в частині стягнення на користь позивачки 1/2 частини вартості спірного автомобіля ґрунтується на припущеннях, спростовується матеріалами справи. Так, судом стягнуто компенсацію вартості спірного автомобіля, виходячи із вартості автомобіля, вказаної у договорі купівлі-продажу, яка відповідачем спростована не була.
Посилання скаржника на те, що в матеріалах справи містяться докази щодо згоди позивача на продаж автомобіля, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, оскільки розписка написана 16 січня 2019 року, тобто, вже після продажу спірного автомобіля.
Розписка написана від імені ОСОБА_1 про те, що остання отримала грошову винагороду (фінансову допомогу) в сумі 63 000 грн. як ФОП на свій розрахунковий рахунок від ПП «УКР_ЄВРО АРМАТУРА» де ОСОБА_2 є керівником, претензій щодо розподілу майна не має (а.с. 65) взагалі не містить дати її написання, тому не є належним та допустимим доказом у справі.
Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя гаража № НОМЕР_2 в Автокооперативі «ЧАС» за адресою АДРЕСА_4 .
Судом вірно встановлено, що оскільки гараж було введено в експлуатацію на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЧК 141172090146 від 28 липня 2017 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, посилання відповідача на те, що будівництво гаража було закінчене до укладення шлюбу між сторонами у 2010 році, є безпідставними.
Колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо стягнення із відповідача на користь позивачки 1/2 частини сплачених подружжям коштів на погашення кредитних зобов'язань за кредитним договором № 895/06-034-527 від 30 липня 2007 року, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, оскільки вказані кошти були взяті відповідачем на інвестування будівництва квартири до реєстрації шлюбу між сторонами.
Сплата боргів одного з подружжя, що виникли до укладення шлюбу, за рахунок коштів подружжя може за певних обставин ураховуватися під час вирішення спору про поділ спільного майна чи боргових зобов'язань, проте не може бути підставою для визнання права на майно, набуте до укладення шлюбу. Сплата частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання нерухомого майна не змінює його правового статусу, оскільки кредитний договір було укладено не в період перебування сторін у шлюбі. У зв'язку із цим зобов'язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише в одного з подружжя (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 554/14662/15-ц (провадження № 61-19294св18).
Отже за час шлюбу між сторонами за спільні кошти подружжя фактично частково було сплачено зобов'язання відповідача за вказаним вище кредитним договором, тому ОСОБА_1 має право на повернення їй 1/2 частини сплачених за вказаний період коштів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інтонації вийшов за межі позовних вимог, є безпідставними.
Так, у позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що за рахунок спільних коштів протягом 2012-2018 років сторонами було сплачено більшу частину коштів за вказаним кредитним договором, тому вона має право на отримання 50 % суми виплаченої за зобов'язаннями щодо виплати вартості цільових облігацій для придбання квартири.
Крім того, судом стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсацію коштів, сплачених подружжям на погашення зобов'язань відповідача за кредитним договором, укладеним до реєстрації шлюбу, а не стягнуто борги за рахунок коштів подружжя, як вказано в апеляційній скарзі.
Водночас, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо визначення періоду погашення кредиту за рахунок спільних коштів подружжя, із якого слід здійснювати розрахунок з 14 грудня 2012 року по 21 грудня 2017 року (у зв'язку з припиненням шлюбних стосунків у січні 2018 року), оскільки шлюб між сторонами було розірвано рішенням суду 16 грудня 2018 року.
Однак позивачка рішення суду не оскаржує, тому у апеляційного суду відсутні підстави для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, тому не переглядається апеляційним судом.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог, яке зміні чи скасуванню не підлягає.
Колегія суддів відхиляє твердження в апеляційній скарзі про те, що судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання сторони відповідача про визнання обов'язковою явку позивача в судове засідання, оскільки в матеріалах справи містяться всі необхідні докази для вирішення справи, участь у справі приймав представник позивачки, тому обов'язкова участь позивачка не є необхідною для встановлення обставин справи.
Колегія суддів також не вбачає підстав для залучення до розгляду у справі іпотекодержателя - АТ «Альфа-Банк», яке є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк», оскільки у даній справі права чи обов'язки вказаної особи не вирішувались.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі без достатніх підстав та не залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 , оскільки позивачкою не було сплачено судовий збір за позовну вимогу про стягнення коштів, інвестованих у будівництво квартири та стягнення коштів із діяльності ПП «Укр-Євро-Буд», не є підставою для скасування рішення суду.
Судом під час відкриття провадження у справі було враховано ціну позову 259650 грн, вказану та обґрунтовану позивачкою доданими до позовної заяви документами. Виходячи із цієї суми позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1 % від ціни позовом - 2596,50 грн.
Під час розгляду справи першої інстанції оцінено надані сторонами докази щодо вартості спірного майна та встановлено, що його вартість не перевищує вказану при поданні позовної заяви ціну позову.
Під час розподілу судових витрат судом першої інстанції з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України було стягнуто з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яцюка Максима Васильовича слід залишити без задоволення, а рішення на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яцюка Максима Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді
Повний текст постанови складений 21 липня 2021 року