Номер провадження 22-ц/821/1415/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/4769/20 Категорія: 304090000 Гудзенко В. Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
21 липня 2021 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І.
учасники справи:
позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.05.2021 (повний текст складено 13.05.2021, суддя в суді першої інстанції Гудзенко В.Л.) у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
у грудні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість за договором б/н від 01.03.2018 в сумі 10622,05 грн., яка складається з: 7063,69 грн. - за тілом кредиту, 1019,92 грн. - за простроченими відсотками та 2538,44 грн. - за відсотками за ст. 625 ЦК, мотивуючи про те, що відповідач, як позичальник, не виконав належним чином свої зобов'язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору відсотками банк порушує питання в даній справі.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.05.2021 позов залишено без задоволення. Суд вказав, що позовні вимоги у справі є такими, що не підтверджуються наданими банком доказами, адже банк не довів, що саме долучені до позову умови надання банківський послуг в Приватбанку були чинними на момент укладення договору та надавалися для ознайомлення та погодження відповідачу.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 11.06.2021 через відділення поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги банку. В обґрунтування вказано на те, що в заяві на приєднання до умов надання банківських послуг в Приватбанку позичальник своїм підписом погодив те, що ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку та тарифами банку, розміщеними на веб-сайті, є кредитним договором у якому погоджено всі істотні умови. Позичальник підписав паспорт кредитування з умовами договору щодо нарахування відсотків. Позичальник не повернув фактично отримані в банку кредитну кошти - прострочене тіло кредиту. Обіг коштів по картці також підтверджує наявність між сторонами справи кредитних правовідносин. При вирішення спору у справі суд не врахував висновки ВС від 04.12.2019 у справі №750/6058/17-ц, від 06.05.2020 у справі №358/384/19, від 01.09.2020 у справі №293/599/19-ц, від 04.11.2020 у справі №534/1072/18-ц та від 07.04.2021 у справі №724/970/20 про необхідність врахування положень договору у разі їх належного погодження сторонами, складеними у формі паспорту кредитування.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 10622,05 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 01.03.2018 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви (а.с.10) про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. У цій заяві не вказано, яку саме карту отримав позичальник.
Дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послу складають договір про надання банківських послуг.
У відповідності із цією заявою ОСОБА_1 ознайомився з договором надання банківських послуг до його укладення і погодився з його умовами та зобов'язався слідкувати за їх змінами.
До кредитного договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку з порядком обрахунку, зокрема, відсотків за користування кредитним коштами, а також Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які позичальником не підписувались.
Позивач надав суду таблицю з умовами кредитування, підписану позичальником 01.03.2018 (а.с.11-12), із вказівкою на розмір відсоткової ставки та порядок вчинення позичальником таких платежів.
У цій таблиці вказано, що інформація є чинною до 16.03.2018.
Строк дії карток позичальника складає до 09.2022 (а.с.8).
Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконав належним чином своїх зобов'язань по їх поверненню та сплаті відсотків, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість в сумі 10622,05 грн., яка складається з: 7063,69 грн. - за тілом кредиту, 1019,92 грн. - за простроченими відсотками та 2538,44 грн. - за відсотками за ст. 625 ЦК, з приводу вирішення позовних вимог про стягнення яких здійснюється перегляд цієї справи в суді апеляційної інстанції.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Апеляційний суд зауважує, що укладений між сторонами кредитний договір від 01.03.2018 у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а також те, що факт отримання кредиту та його розмір відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, апеляційний суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов'язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що складається з простроченого тіла кредиту.
Такі висновки узгоджуються з практикою ВС у постанові від 12.02.2020 у справі №365/159/19, а також від 02.12.2020 у справі №161/5267/20 та свідчать про помилкове вирішення судом першої інстанції спору в цій частині, адже наявність відповідних правовідносин між сторонами підтверджується матеріалами справи - підписаною заявою від 01.03.2018, рухом коштів по кредитному рахунку позичальника із періодичним погашенням боргу, з якого слідує активне використання позичальником кредитної картки для розрахунку в торгівельних мережах.
Таким чином фактична наявність кредитних правовідносин між сторонами справи вбачається з обставин надання позичальнику кредитних коштів та обігу по одержаній в банку картці, у тому числі, шляхом часткового погашення кредиту, що свідчить про необхідність стягнення з позичальника на користь банку заборгованості по простроченому тілу кредиту, про що вірно зауважує скаржник, у сумі 7063,69 грн.
Зазначених обставин суд першої інстанції при розгляді цієї справи помилково не врахував, зазначивши про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по простроченому тілу кредиту за недоведеністю.
Слід врахувати, що з аналізу змісту правовідносин сторін у цій справі слідує, що прострочене тіло кредиту, вимоги про погашення заборгованості по якому є предметом розгляду в цій справі, це фактично отримані в кредит позичальником кошти, строк повернення яких настав.
Необхідність стягнення боргу по простроченому тілу кредиту вбачається з практики ВС - постанова від 12.02.2020 у справі №365/159/19, від 02.12.2020 у справі №161/5267/20 та ін.
В цій частині апеляційні доводи скаржника у справі є вірними.
Далі, право банку на нарахування відсотків за користування кредитом вбачається з відповідних положень Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку.
Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними, підписуючи анкету-заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі.
Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2018 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2020 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом у визначеному банком розмірі, надані банком Умови самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи.
З цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання скаржника у справі на те, що договір приєднання підпису під публічно розміщеними умовами не потребує. При цьому посилання скаржника на постанову ВС від 08.07.2019 у справі №923/760/18 слід відхилити, адже вказаний правовий висновок стосується доведеності факту укладення договору, а не встановлення його змісту, як у даній справі.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони, до договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15).
Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Апеляційний суд враховує, що Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 01.03.2018 шляхом підписання анкети-заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму кредитного договору.
З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов'язок позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18.
Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. 1048 ЦК України, позивач до суду першої інстанції не пред'явив. Такі висновки прямо вбачаються з постанови ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Апеляційний суд не може погодитися із вказівкою скаржника на підписану сторонам табличку з умовами кредитування, адже в ній зазначено різні умови договору для різних карток, а в даній справі відсутні докази того, яка саме картка була надана в користування позичальнику, що не дає змоги суду встановити дійсні умови кредитування відповідача.
Крім того, скаржник допускає взаємовиключні твердження про те, що строк чинності відомостей з паспорту кредитування (підписаного 01.03.2018) становить 14 днів, одночасно зазначаючи про те, що нарахування боргу банк здійснював згідно положень вказаного паспорту кредитування, починаючи з березня 2018 року по жовтень 2020 року.
Отже відповідні апеляційні посилання скаржника в цій справі є необґрунтованими.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів апеляційного суду констатує, що за обставин цієї справи неможливо встановити строк виконання позичальником грошових зобов'язань, адже відповідні договірні зобов'язання зі строками повернення кредитних коштів в установленому письмовому порядку сторонами не погоджено. Отже визначити строк прострочення виконання грошових зобов'язань позичальника в даному випадку неможливо, що свідчить про необхідність відмовити в задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України. Такі висновки відповідають практиці ВС у справі №697/2065/16-ц постанова від 20.11.2019.
Крім того, інші апеляційні посилання банку на практику ВС не можуть свідчити про наявність в належному порядку погоджених сторонами умов кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати відсотки за користування кредитними коштами з порядком нарахування, вказаним банком.
Інших доводів, які б свідчили про помилковість вищенаведених висновків апеляційного суду в цій справі, апеляційна скарга банку не містить, адже не спростовує відсутність письмового погодження сторонами порядку нарахування та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.05.2021 у даній справі слід скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по простроченому тілу кредиту у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та прийняти постанову про задоволення вимог банку про стягнення простроченого тіла кредиту.
На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги та позовних вимог у справі на 66% з відповідача на користь позивача слід стягнути 3468,30 грн. (2102+3153) * 66% судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.05.2021 у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по простроченому тілу кредиту.
Позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості по простроченому тілу кредиту - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по договору б/н від 01.03.2018 - по простроченому тілу кредиту в сумі 7063,69 грн.
У решті рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.05.2021 в цій справі - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 3468,30 грн. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 21.07.2021.
Суддя-доповідач
Судді