01 липня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/723/20
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стадник М.С.
при секретарі судового засідання Свергун О.Б.
розглянув матеріали справи
за позовом АТ “Райффайзен Банк” (вул. Лєскова, буд.9, м. Київ, 01011)
до відповідача 1: Приватного підприємства “Орфей” (вул. Грушевського, 53, м. Теребовля, Тернопільської області, 48100)
до відповідача 2: Теребовлянського районного споживчого товариства (вул. Князя Василька, 6, м. Теребовля, Тернопільська область, 48100)
про визнання неукладеним Договору купівлі-продажу частини будівлі від 15 березня 2001 року №2 між Приватним підприємством “Орфей” та Теребовлянським районним споживчим товариством.
За участі представників:
позивача - адвокат Кунинець Наталія Йосифівна, довіреність №197/18 від 23.06.2018р.;
відповідача 1 - адвокат Покотило Юрій Володимирович, ордер серії ВО №1012174 від 10.01.2021р.;
відповідача 2 - адвокат Помазанська Світлана Іванівна, ордер серії АА №025642 від 12.01.2021р.
Ухвалою суду від 23.11.2020р. позовну заяву №194-1/8 від 10.11.2020р. (вх. №841 від 18.11.2020р.) залишено без руху.
Ухвалою суду від 14.12.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання на 12.01.2021р. Сторони повідомлені про дату та час судового засідання.
Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву б/н від 31.12.2020р. (вх. 9 від 04.01.2021р.) з доказами направлення іншим учасникам (згідно відстеження на офіційному сайті “Укрпошта” позивачем отримано 08.01.2021р., а відповідачем 2 06.01.2021р.) та заяву б/н від 11.01.2021р. (вх. 120 від 11.01.2021р.) про проведення підготовчого засідання без участі представника, у зв'язку із участю у іншому судовому процесі.
Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву №82 від 21.12.2020р. (вх.9443 від 22.12.2020р.) з доказами направлення іншим учасникам.
У підготовчому судовому засіданні 12.01.2021р. оголошено протокольну перерву до 02.02.2021р. Сторони повідомлені про дату та час судового засідання.
Представник позивача подав відповідь на відзив відповідача 1 №194-1/6 від 13.01.2021 (вх. 372 від 16.01.2021р.) та відповідь на відзив відповідача 2 №194-1/4 від 11.01.2021р. (вх. 312 від 15.01.2021р.), з доказами направлення іншим учасникам.
Відповідач 2 подав заперечення на відповідь позивача б/н б/д (вх. 793 від 29.01.2021р.) з доказами направлення іншим учасникам.
Ухвалою суду від 02.02.2021р. оголошено перерву до 26.02.2021р. Сторони повідомлені про дату та час судового засідання.
В судовому засіданні 26.02.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.03.2021р., постановлено ухвалу, яку занесено у протокол судового засідання. Сторони повідомлені про дату та час судового засідання під розписку.
В судовому засіданні 23.03.2021р. оголошено перерву до 09.04.2021р. та постановлено ухвалу, яку занесено у протокол судового засідання. Суд не відкрив розгляд справи по суті, у зв'язку з технічною неможливістю взяти участь у судовому засіданні представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду через несправність використовуваних ним власних технічних засобів та програмного забезпечення. Сторони повідомлені про дату та час судового засідання під розписку.
Ухвалою від 09.04.2021р. суд повернувся до розгляду справи № 921/723/20 у підготовчому провадженні та призначено підготовче засідання на 27.04.2021р. Сторони повідомлені про дату та час судового засідання.
У судовому засіданні 27.04.2021р. оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті 21.05.2021р. Сторони повідомлені про дату та час судового засідання під розписку.
В судовому засіданні 21.05.2021р. відкрито судове засідання та розпочато розгляд справи по суті, оголошено перерву на стадії вступного слова до 15.06.2021р. у зв'язку із технічною неможливістю подальшого проведення судового засідання та участі позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та постановлено ухвалу, яку занесено у протокол судового засідання. Позивач та відповідачі повідомлені про дату і час у судового засідання під розписку.
Представник позивача надав суду клопотання №194-1/34 від 31.05.2021р. (вх. №4588 від 01.06.2021р.) про відкладення розгляду справи, у зв'язку із участю в судовому засіданні в Західному апеляційному господарському суді у справі №921/384/19, на підтвердження чого подано витяг з порталу Судової влади України.
У судовому засіданні 15.06.2021р. постановлено ухвалу, яку занесено у протокол судового засідання про оголошення перерви до 01.07.2021р. Сторони повідомлені про дату та час судового засідання.
Позивач подав 25.06.2021р. заяву про зміну найменування банку від 22.06.2021р. (вх. №5383 від 25.06.2021р.) з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», на підтвердження чого надав копію Статуту Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (нова редакція) та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк»,яка прийнята судом до розгляду.
Позивач, його представник в обґрунтування позовних вимог посилається на наступне : на приміщення площею 150 кв.м. ( частина першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами який є невід'ємною частиною договору) , що знаходиться в м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а та належного Теребовлянському районному споживчому товариству укладено два договори : 1/ - між Теребовлянським районним споживчим товариством (Продавець) і Приватним підприємством «Орфей» (Покупець) укладено 15.03.2001р. Договір купівлі-продажу частини будівлі №2, згідно п.1.1 якого Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв.м.; 2/- між Теребовлянським районним споживчим товариством (продавець) та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції АППБ «Аваль» (Покупцем) укладено 03.04.2001р. Договір №10/7-02/015, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв.м.
На підставі Додаткової угоди до Договору №10/07-02/015 від 03.04.2001р. укладеної 20.06.2001р. між Теребовлянським РайСТ (продавцем) та Тернопільською обласною дирекцією Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” (покупцем), Акту прийому-передачі від 20.06.2001р. Теребовлянським РайСТ передано у власність Банку приміщення загальною площею 320,3 кв.м, що розташовані на першому поверсі в будинку № 110а, вул. Князя Василька , м Теребовля, Тернопільської області вартістю 60000,00 грн., в тому числі ПДВ, до якої увійшло і приміщення за спірним Договором.
Починаючи з 2001року Банк є єдиним та законним власником спірного приміщення та відкрито володіє вказаним приміщенням з часу їх набуття у власність і жодних претензій чи прав на ці приміщення ніким не заявлялись.
ПП «Орфей» вважає себе належним власником приміщення, проте, Договір купівлі-продажу №2 від 15.03.2001р. є неукладеним за відсутності у підприємства документів, які б засвідчували факт здійснення повної оплати за частину приміщення площею 150 кв.м. Відповідно до п. 3.5 Договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001р. право власності на приміщення, яке продається переходить до покупця (ПП «Орфей») після оплати всієї суми визначеної угодою, а за відсутності таких доказів, у Теребовлянського РСТ не виникало обов'язку щодо передачі приміщення покупцю та відповідно проведення державної реєстрації права власності, а отже умова яку сторони визначили як відкладальну, з настанням якої угода вважається укладеною - відсутня. На підтвердження не здійснення платежів на умовах договору за приміщення посилається на виписку по рахунку ПП «Орфей», який обслуговувався у позивача.
Звертає увагу суду на те, що за результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2021р. у справі №921/384/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021р., відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Орфей» до відповідачів: - Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”; - Теребовлянського районного споживчого товариства;- Теребовлянської міської ради про: - визнання недійсною Додаткової угоди до Договору купівлі - продажу №10/07-02/015 від 03.04.2001р., укладену 20.06.2001р. між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ “Аваль” (Акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль”); - визнання незаконними та скасування пунктів 3, 4, 5, 6 рішення виконавчого комітету Теребовлянської міської ради№69 від 06.04.2011;- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 04.05.2011р. Теребовлянською міською радою; - визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого 04.05.2011р. Теребовлянською міською радою;- скасування державної реєстрації права власності Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на приміщення 1 площею 228,3 кв.м. в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області, записи про яку здійснено в Реєстрі права власності на нерухоме майно 04.05.2011р. за №514 в книзі №2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2016р. за №17107701; - скасування державної реєстрації права власності Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на приміщення 2 площею 92,6 кв.м. в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області, записи про яку здійснено в Реєстрі права власності на нерухоме майно 04.05.2011р. за №515 в книзі №2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2016р. за №17106458.
Відповідач 1, його представник проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що доводам позивача та обставинам які викладені в позовній заяві була надана правова оцінка у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2020р. у справі №921/384/19, в якій зазначено, що посилання АТ «Райффайзен Банк» на порушення сторонами Договору №2 від 15.03.2001р. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, якщо вони і мали місце, є необґрунтованими, адже такі посилання можуть свідчити виключно про порушення порядку здійснення касових операцій, однак жодним чином не спростовують ні сам факт розрахунків, ні правомірність договору купівлі-продажу чи обставин його належного виконання.
Просить врахувати суд, що за умовами спірного Договору №2 придбане майно могло бути передано покупцю по Акту лише після повної сплати ним вартості об'єкту і такий Акт складений сторонами без заперечень 19.03.2001р. Про оплату ПП «Орфей» додатково свідчить довідка продавця (Теребовлянського РайСТ) №216 від 25.10.2017р. та його лист №95 від 16.05.2018р., а посилання позивача на відсутність державної реєстрації Договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001р. спростовуються реєстраційним посвідченням від 14.06.2001р.
Звертає увагу суду на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2018р. у справі №922/189/18; від 06.11.2018р. у справі №926/3397/17, від 09.04.2019р. №910/3359/18, від 29.10.2019р. у справі №904/3713/18, від 19.02.2020р. у справі №915/411/19, від 23.09.2015р. №914/2846/14 та від 06.07.2016р. у справі №914/4540/14, відповідно до яких, якщо буде доведено, що спірний договір виконується, то це виключає кваліфікацію договору неукладеного.
Крім того, вважає, що спосіб захисту з яким позивач звернувся до суду (визнання договору неукладеним) є не вірним, при цьому звертає увагу на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 30.07.2019р. у справі №907/804/17. Просить у позові відмовити.
Відповідач 2, його представник, проти позовних вимог заперечує, при цьому підтримав доводи відповідача 1 щодо способу захисту, а саме правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 30.07.2019р. у справі №907/804/17, згідно якої вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, не є правильно обраним способом захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, який передбачено положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, і не визначена як такий спосіб захисту іншими законами України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16 вказала, що вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Встановлення судом факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору. Верховний Суд у постанові від 05.08.2020р. у справі №921/384/19, на спростування відзиву Теребовлянського РайСТ про те, що Договір купівлі-продажу від 15.03.2001р. між Теребовлянського РайСТ та ПП «Орфей» є неукладеним, з посиланням на ст. 204 ЦК України зробив правовий висновок, що виходячи з презумпції договору, такий є укладеним. Такий висновок Верховного Суду є обов'язковим для суду та сторін у справі.
Суд вважає за необхідне зазначити, що розгляд даної справи здійснювався із врахуванням строків карантину, запровадженого в Україні через спалах гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (з подальшими змінами і доповненнями) з 12.03.2020р. по 22.05.2020р. на всій території України встановлено карантин, який в подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. №392, від 22.07.2020 р. № 641, від 13.10.2020 р. №956, від 09.12.2020р. № 1236, від 17.02. 2021 р. № 104 та від 16.06.2021р. №611 продовжено до 31 серпня 2021 року.
Враховуючи продовжені п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України процесуальні строки розгляду судових справ під час дії карантину, права учасників справи, подавати заяви/клопотання про продовження процесуальних строків на подання ними своїх пояснень, заперечень, доказів, тощо, на час дії карантину, судом надано таке право сторонам під час розгляду справи.
Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи пояснення представників сторін, встановив:
- між Теребовлянським РайСТ (Продавець) та Приватним підприємством Орфей” (Покупець) укладено 15.03.2001р. Договір №2 купівлі-продажу частини будівлі , відповідно до умов якого:
- Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв. м., що знаходиться в м Теребовля по вул. Кн. Василька, 110 а (частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами, який є невід'ємною частиною договору) та належить Продавцю на праві власності, підтвердженням чого є Свідоцтво про право власності від 22.11.2000р. (п.п.1.1,1,2 Договору 2);
Покупець зобов'язується внести кошти в сумі 24280,00грн.( в т. ч. ПДВ), що складають вартість частини приміщення будинку (згідно плану) протягом 3,5 місяців з моменту укладення Договору але не пізніше 1 липня 2001 року. Розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок Продавця або внесення грошей в касу (п.п. 2.1- 2.3 Договору 2);
- після повної сплати продажної ціни Продавець, в 3-денний термін передає, а Покупець приймає приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами та наявну технічну документацію на об'єкт (п.п.3.1,3.2 Договору 2);
- право власності на приміщення, яке продається переходить до Покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п 3.5 Договору 2);
- Договір набирає чинності з моменту його підписання ,у разі невиконання однією із сторін умов Договору він може бути змінений або розірваний у судовому порядку(п.п.5.1,5.4 Договору 2).
На виконання Договору купівлі-продажу №1 від 15.03.2001р. між сторонами підписано Акт прийому-передачі від 19.03.2001р., відповідно до якого Теребовлянське РайСТ в особі голови правління Яворського Р.А. передало, а ПП “Орфей” в особі директора Подольського О.М. прийняло в хорошому стані частину приміщення площею 150 кв. м. за адресою вул. Кн. Василька, 110- а ,м.Теребовля.
На замовлення ПП “Орфей” Теребовлянським БТІ 11.06.2001р. складено Технічний паспорт за реєстровим №299 на частину приміщення загальною площею 180,6 кв м, із яких основна-83,6 кв.м., підсобна - 97,0кв.м., кількість основних кімнат -5 за адресою вул. Кн. Василька, 110- а, м.Теребовля , а також зазначено, що вартість частини приміщення під літерою А згідно договору купівлі-продажу складає 24 286,00 грн.
Теребовлянським БТІ ,на підставі Договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001р. видано ПП «Орфей» 14.06.2000 року Реєстраційне посвідчення №299 на частину приміщення по вул. Кн. Василька, 110- а, м. Теребовля та зазначено про внесення запису в реєстрову книгу під №299.
Відповідно до Довідки Теребовлянського РАЙСТ від 25.10.2017р. №216, виданою головою правління Мисліцькою Г.І., частина приміщення площею 150 кв. м. за адресою вул. Кн. Василька, 110-а, м.Теребовля продана 15.03.2001 року ПП «Орфей» ЄДРПОУ 31092327,розрахунки за проданий об'єкт проведені, заборгованості не має.
Позивач просить визнати Договір купівлі-продажу №2 від 15.03.2001р. неукладеним, оскільки відсутні докази виконання умов Договору щодо оплати за об'єкт, та останній порушує його право як єдиного власника приміщення площею 320,3кв.м., до яких входить спірне приміщення 150 кв.м.
На підтвердження права власності на об'єкт розташований на першому поверсі в будинку по вул. Кн. Василька, 110- а , м.Теребовля загальною площею 320,3кв.м., посилається на наступі докази: - Договір купівлі - продажу частини будівлі №10/07-02/015 від 03.04.2001року укладений між Теребовлянським РАЙСТ та Акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” в особі Тернопільської обласної дирекції АППБ “Аваль”, відповідно до якого куплено 150 кв.м. приміщення вартістю 35000 грн. (в.ч.ПДВ); - Акт прийому - передачі від 04.05.2001р.; - накладна №18 від 04.05.2001р.; - Додаткову угоду до Договору купівлі - продажу від 20.06.2001року та Акт прийому - передачі від 20.06.2001р. за якими придбано приміщення площею 320,3 кв.м. вартістю 60 000,00грн.; - Реєстраційне посвідчення від 11.10.2001р. видане Теребовлянським БТІ на підставі Договору купівлі - продажу від 03.04.2001р та Додаткової угоди до нього від 20.06.2001р. із внесенням запису у реєстрову книгу за №301; - Технічні паспорти складені Теребовлянським БТІ: - від 18.01.2011р. (інвентарний номер 2666) на приміщення загальною площею 320,9 кв.м.; - від 01.03.2012р. (інвентарний номер 2666 реєстровий номер 514) загальна площа приміщення 1 складає 228,3 кв.м.; - від 01.03.2012р. (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 515) загальна площа приміщення 2 складає 92,6 кв.м.); - Робочий проект реконструкції існуючих приміщень Теребовлянського відділення “Райффайзен Банк Аваль” в м. Теребовля по вул. Кн. Василька, 110-а, робочою площею 304,12 кв. м., до якого додані вихідні дані та робочі креслення, План будови під літерою “А” та Журнал обмірів та розрахунку площ приміщень №110-а загальною площею 320,9 кв. м. ,із зазначенням у ньому про окремі площі приміщень 92,6 кв. м. та 228,3 кв. м. за вказаною адресою; - Свідоцтво серії САЕ№ 011273 про право приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 228, 3 кв.м. та Свідоцтво серії САЕ №011275 про право приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 92,6 кв.м., що знаходяться по вул. Кн. Василька, 110 а , м. Теребовля (загальна площа 320,9кв.м.) видані на підставі рішення виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 06.04.2011р. №69.
Суд, на підставі ст. 86 ГПК України, оцінивши подані докази, наведені в процесі розгляду справи представниками сторін доводи, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення. При цьому, суд виходив із наступного.
Відповідно до ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом. Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (висновок Верховного суду викладений у п.4.5 постанови від 19.05.2020р. у справі № 910/9167/19).
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом, а судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (висновки сформульовані в п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, у спосіб встановлений ст. 16 ЦК України: - визнання права; - визнання правочину недійсним; - припинення дії, яка порушує право; - відновлення становища, яке існувало до порушення; - примусове виконання обов'язку в натурі; - зміна правовідношення; - припинення правовідношення; - відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; - відшкодування моральної (немайнової) шкоди; -) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом: - визнання наявності або відсутності прав; - визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; - визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; - відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; - припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; - присудження до виконання обов'язку в натурі; - відшкодування збитків; - застосування штрафних санкцій; - застосування оперативно-господарських санкцій; - застосування адміністративно-господарських санкцій; - установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Розглядаючи справу та враховуючи вищезазначені норми законодавства, судову практику, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок Великої палати Верховного суду викладений у п.п.6.6, 6.7 постанови від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19 ).
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2 ст.180 Господарського кодексу України).
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч.8 ст.181 ГК України у редакції чинній на момент звернення з позовом).
У даній справі, позивач, як власник частини спірного приміщення (частина приміщення площею 150 кв.м. по вул. Князя Василька, 110-а, м. Теребовля), оскільки іншого судом не здобуто, просить визнати неукладеним Договір купівлі-продажу частини будівлі від 15 березня 2001 року №2 між Приватним підприємством “Орфей” та Теребовлянським районним споживчим товариством.
Тобто, заявлена позивачем вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення.
Вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.07.2019р. у справі №907/804/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, який є найвищим судом у системі судоустрою України відповідно до ст.125 Конституції України, та який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (ч.1 ст.36 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
Отже, позивач обрав невірний спосіб захисту, що є безумовною підставою відмови у позові.
При таких обставинах, суд приймає до уваги доводи відповідачів щодо невірно обраного позивачем способу захисту, та відмовляє у позові.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. В задоволенні позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили протягом 20 днів з дня виготовлення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду або через Тернопільський місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 19 липня 2021 року
Суддя М.С. Стадник