Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"13" липня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/208/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянув матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"
до відповідача: Фермерського господарства "Троянда"
про: стягнення 2 283 949,42 грн.
секретар судового засідання:
представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Курись О.П.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фермерського господарства "Троянда" про стягнення 2 283 949,42 грн., з яких: 383 261,92 грн. пені, 633 562,50 грн. 10 % штрафу, 1 267 125,00 грн. 20% штрафу.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 06 липня 2020 року між ТОВ "Суффле Агро Україна" та ФГ "Троянда" було укладено договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398, за яким відповідач зобов'язався поставити позивачу товар в строки, передбачені в цьому договорі, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість.
А проте, у погоджені сторонами строки відповідач товар не поставив.
Позивач вказує, що представники сторін неодноразово обговорювали порушення умов договору, зокрема під час проведення останньої зустрічі між представниками позивача та засновником і директором ФГ "Троянда" Стасюком Олегом Миколайовичем та його батьком ОСОБА_2 (фактичний бенефіціар підприємства), ОСОБА_2 зазначив, що договір було підписано особисто ним, а права підпису він не має, тож вони вважають, що договір є недійсним, і з огляду на вказане ФГ "Троянда" продало вказаний ріпак іншому покупцю за вищою ціною, ніж вказана в договорі.
Однак, позивач вважає таку позицію відповідача недобросовісною, оскільки договір укладався шляхом електронного обміну документами і перевірити, хто саме здійснював фактичне підписання документів та хто на господарстві має доступ до печатки, ТОВ "Суффле Агро Україна" не мало можливості.
Позивач вказує, що відповідач приступив до виконання умов договору, а невиконання зобов'язань ФГ "Троянда" призводить до порушення зобов'язань ТОВ "Суффле Агро Україна" перед нашими контрагентами, що наносить збитки.
Враховуючи викладене, позивач керуючись положеннями пункту 6.2. договору нарахував відповідачу з 17 серпня 2020 року по 16 лютого 2021 року пеню в розмірі 383 261,92 грн.
Крім того, у зв'язку з порушенням строків поставки товару позивач керуючись положеннями пункту 6.2.1. договору нарахував відповідачу 10 відсотків штрафу від вартості непоставленого товару, що за розрахунком позивача складає 633 562,50 грн.
Разом з тим, у зв'язку з порушенням строків поставки товару позивач керуючись положеннями пункту 6.2.2. договору нарахував відповідачу 20 відсотків штрафу від вартості непоставленого товару, що за розрахунком позивача складає 1 267 125,00 грн.
У своєму відзиві на позов відповідач вказує, що відповідач як юридична особа, є самостійним суб'єктом господарських відносин. Представництво фермерського господарства здійснюється виключно головою господарства в силу закону та статуту. Засновник фермерського господарства, який не є головою господарства не наділений правом представництва фермерського господарства у господарських відносинах.
Розділом 8 статуту відповідача передбачено, що управління господарством здійснює його голова одноособово. Голова господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи об'єднаннями відповідно до закону. Голова господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до закону. Голова господарства може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює в господарстві за контрактом.
Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником та представником ФГ "Троянда" є Стасюк О.М. , ОСОБА_2 є членом ФГ "Троянда" та в трудових відносинах з ФГ "Троянда" не перебуває, доручень на право представляти інтереси ФГ "Троянда" ОСОБА_2 не видавались. Відтак ОСОБА_2 незважаючи на те, що є членом ФГ "Троянда" не є його представником ні в силу закону, ні на підставі договору (доручення). А отже підписання ОСОБА_2 договору з позивачем не створює будь-яких наслідків для відповідача, оскільки він не уповноважений здійснювати представництво відповідача.
Відповідач вказує, що посилання позивача на надсилання 07.07.2020 року на електронну адресу відповідача проекту договору не може бути витлумачене як пропозиція укладання договору з огляду на те, що надіслана на наступний день від дати зазначеної в договорі - 06.07.2020 року, тобто після дати укладання договору, що є неприпустимим оскільки пропозиція має в обов'язковому порядку передувати моменту укладання договору. Аналогічна ситуація з листом від 11.07.2020 року.
Електронний лист від 11.07.2020 року, на який покликається позивач, як на прийняття відповідачем надісланої 07.07.2020 року пропозиції укладання договору не є повною і безумовною відповідно відповідача про прийняття умов договору від 06.07.2020 року, оскільки не містить відомостей про те, що відповідач прийняв пропозицію позивача щодо укладання будь-якого договору купівлі-продажу.
Відтак, на переконання відповідача, у зв'язку з відсутністю надходження на адресу позивача листа відповідача про прийняття пропозиції укладати договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпаку чи підписаного особою, що має право підпису, від імені відповідача договору, договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року є неукладений, а отже не створює будь-яких прав та обов'язків.
У своїй відповіді на відзив позивач вказав, що відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), сторони в договорі погодили обов'язковість скріплення правочину печаткою. В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду України від 23 липня 2019 року у справі № 918/780/18 суд дійшов висновку про те, що підписання правочину директором підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Таким чином, печатка на договорі підтверджує укладення договору юридичною особою та підтверджує те, що правочин вчинено від імені юридичної особи її керівником.
У своїх запереченнях на відповідь на відзиві відповідач вказав, що печатка відповідача використовується у діяльності щодо прийняття та відпуску матеріальних цінностей, а не для засвідчення копій документів.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 29 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20 квітня 2021 року.
13 квітня 2021 року відповідачем подано відзив на позов.
19 квітня 2021 року відповідачем подано клопотання про проведення у справі експертизи. Вказане клопотання аргументоване тим, що з метою доказування обставин заперечення проти позову є необхідним призначення проведення почеркознавчої експертизи.
19 квітня 2021 року позивачем подано клопотання про приєднання доказів по справі, а саме заяви свідка від 02 квітня 2021 року, висновку експерта від 08 квітня 2021 року, а також документів на яких присутні зразки підписів Стасюка О.М .
Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що згідно з вимогами статті 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Неможливість подання доказів у встановлені законом строки аргументоване неможливістю подання вказаних доказів станом на 29 березня 2021 року.
Розглянувши вказане клопотання суд зазначає, що станом на час подання позову таких доказів як заява свідка від 02 квітня 2021 року та висновок експерта №1-08/04 від 08 квітня 2021 року з додатками не існувало (оскільки вони створені після відкриття провадження у справі), відтак суд вважає за необхідне в порядку положень частини 8 статті 80 ГПК України прийняти такі докази, а клопотання позивача задоволити.
Ухвалою суду від 20 квітня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження, а підготовче засідання відкладено на 11 травня 2021 року.
23 квітня 2021 року відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (заяв свідків та роздруківок з веб-сайту)
Суд вважає за необхідне з аналогічних підстав, що наведені вище, в порядку частини 8 статті 80 ГПК України прийняти такі докази, а клопотання відповідача задоволити.
26 квітня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив.
07 травня 2021 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
11 травня 2021 року відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, талон -повідомлення єдиного обліку).
Вказане клопотання суд задовольнив з огляду на положення частини 8 статті 80 ГПК України.
В підготовчому судовому засіданні 11 травня 2021 року оголошено перерву до 01 червня 2021 року.
24 травня 2021 року відповідачем подано клопотання про виклик експерта, призначення експертизи та витребування доказів.
У вказаному клопотанні відповідач висловив сумніви щодо поданого позивачем висновку експерта №1-08/04 від 08 квітня 2021 року, у зв'язку з чим відповідачем заявлено клопотання про виклик експерта та призначення повторної експертизи.
Стосовно клопотання відповідача суд зазначає наступне.
Як видно з матеріалів справи позивачем подано для долучення до матеріалів справи висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи №1-08/04 від 08 квітня 2021 року. Вказаний висновок складено Українським центром судових експертиз, судовий експерт Кривошеїна О.П.
Згідно з нормами статті 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5)) почеркознавча експертиза є підвидом криміналістичної експертизи.
Згідно з приписами статті 7 Закону України "Про судову експертизу", виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.
Всупереч вищенаведеним обставинам позивач звертаючись з клопотанням про долучення до матеріалів справи доказів не надав суду доказів, що підтверджують належність Українського центру судових експертиз до державних спеціалізованих установ, що мають право на здійснення судово-експертної діяльності.
Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Український центр судових експертиз є товариством з обмеженою відповідальністю, інформація щодо приналежності до числа державних спеціалізованих установ відсутня.
Згідно з правилами статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Враховуючи вищевикладене, суд не приймає висновок експерта №1-08/04 від 08 квітня 2021 року як допустимий доказ.
А тому суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про виклик в судове засідання експерта, який складав вказаний висновок експерта.
Щодо призначення експертизи у справі суд зазначає наступне.
19 квітня 2021 року та 24 травня 2021 року відповідачем заявлено клопотання про призначення експертизи. Висловлено прохання поставити на вирішення судовому експерту поставити питання чи виконано підпис від імені Стасюка Олега Миколайовича у договорі купівлі - продажу майбутнього врожаю №1000061398 від 06 липня 2020 року Стасюком Олегом Миколайовичем .
Згідно з положеннями статті 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Статтею 99 ГПК України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Розглянувши подані відповідачем клопотання про призначення експертизи суд зазначає, що підставою для призначення проведення судової експертизи є з'ясування обставин, що мають значення для справи. Водночас, суд призначає експертизу у випадку якщо встановити відповідні обставини справи неможливо без застосування спеціальних знань.
Згідно з положеннями статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з положеннями статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Разом з тим відповідачем у справі не заявлено зустрічних позовних вимог про визнання недійсним правочину. Відповідач у своїх запереченнях проти позову вказує, що спірний договір є неукладеним, а не недійсним.
Натомість позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги на підставі правочину, вказує, що оскільки на цьому договорі наявні підпис та печатка відповідача, а відповідач приступив до виконання правочину, такий правочин є укладеним.
Враховуючи викладене суд не знаходить підстав вважати, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо. А відтак суд робить висновок про відмову в задоволенні поданих клопотань про призначення експертизи. В даному випадку суд керується завданням господарського судочинства - справедливим, неупередженим та своєчасним вирішенням судом господарських спорів, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, а також принципом розумності строків розгляду справи судом та неприпустимості зловживання процесуальними правами.
Стосовно клопотання про витребування оригіналу договору купівлі - продажу від 06 липня 2020 року суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки оригінал вказаного доказу досліджено в судовому засіданні в порядку статті 210 ГПК України.
Ухвалою суду від 01 червня 2021 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 15 червня 2021 року.
В судовому засіданні 15 червня 2021 року оголошено перерву до 06 липня 2021 року.
Ухвалою суду від 06 липня 2021 року розгляд справи відкладено на 13 липня 2021 року.
В судове засіданні представник позивача не з'явився, позивача було повідомлено про місце дату та час розгляду справи ухвалою суду. Додатково представника позивача повідомлено телефонограмою.
В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
07 липня 2020 року позивачем (Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна") з електронної адреси працівника позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 відправлено на електронну адресу відповідача (Фермерське господарство "Троянда") olegtroyanda@i.ua лист (том1/а.с.22-23), в якому висловлено пропозицію про укладення договору купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпака та прохання про надання документів згідно з переліком документів, які відповідач повинен надати після укладення договору.
Зокрема у електронному листі зазначено, що у вкладенні до листа наявний форвардний контракт на закупівлю ріпаку. Також у листі висловлено прохання підготувати документи за списком та передати покупцю належним чином завірені (підписом повноважного представника та печаткою) копії документів перерахованих у списку.
Вказані обставини направлення та отримання вказаного листа сторонами не заперечувались.
Як встановив суд з матеріалів справи (том1/а.с.32-33) 11 липня 2020 року у відповідь на вказаний лист, з електронної адреси голови ФГ "Троянда" olegtrovanda@i.ua на електронну адресу працівника позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено електронний лист наступного змісту: "Доброго дня. Сканкопії потрібно вам надсилати чи тільки завірені копії?".
Як слідує з заяви свідка (том 2/а.с.6), Ярмольчуком Віктором Павловичем надано наступні пояснення.
Вказана особа працює у позивача на посаді менеджера. Під час зустрічі з директором ФГ "Троянда" було обговорено укладення договору поставки ріпаку, погоджено умови поставки, після чого проект вказаного договору було направлено на електронну адресу відповідача.
Ярмольчук Віктор Павлович вказує, що у липні 2020 року відбув до відповідача, де в присутності директора ФГ "Троянда" Стасюка О.М. , та в присутності його батька ОСОБА_2 . Ярмольчуку В.П. було передано підписаний договір купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпаку від 06 липня 2020 року №1000061398 з підписом та печаткою відповідача, а також інші документи (витяг з ЄДРПОУ, копія паспорту, копія ідентифікаційного коду, довідку статистики, реквізити, копія статуту, копія балансу, копія свідоцтва про державну реєстрацію, копія свідоцтва ПДВ, звіти статистики).
Разом з тим, як слідує з заяви свідка (том 2/а.с.89), ОСОБА_2 надано наступні пояснення.
Вказана особа підтверджує, що у липні 2020 року представник позивача Ярмольчук Віктор Павлович з'явився до відповідача для підписання договору купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпаку від 06 липня 2020 року №1000061398, проте Стасюк О.М. відмовився від підписання вказаного договору, у зв'язку з чим Стасюк О.М. передав Ярмольчуку В.П. запитувані позивачем копії документів.
Як слідує з заяви свідка (том 2/а.с.99-100), Стасюком Олегом Миколайовичем надано наступні пояснення.
Вказана особа підтверджує, що позивач звертався до відповідача з електронним листом з пропозицією укладення договору. Крім того, у липні 2020 року представник позивача Ярмольчук Віктор Павлович з'явився до відповідача для підписання договору купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпаку від 06 липня 2020 року №1000061398, проте він відмовився від підписання договору, і лише у вересні 2020 року йому стало відомо що вказаний договір підписано ОСОБА_2 .
З наявного в матеріалах справи договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 видно, що 06 липня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (покупець, позивач) та Фермерським господарством "Троянда" (продавець, відповідач) укладено договір купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 (далі - договір), згідно з предметом якого продавець зобов'язався поставити покупцю товар в строки, передбачені договором, а покупець - прийняти товар та сплатити його вартість.
Згідно з умовами пункту 1.2. договору сторони погодили залікову вагу/кількість та ціну товару, а також загальну вартість договору, яка становить з ПДВ 6 265 875,00 грн., що еквівалентно 232 500,00 доларів США.
Відповідно до пункту 7.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін, та діє до моменту виконання сторонами усіх своїх обов'язків за договором.
Згідно з пунктом 3.1. договору, поставка товару здійснюється на умовах DAP у відповідності до Інкотермс 2010/2020. Місцем поставки є зерновий склад ПрАТ "Жашківський елеватор", 19200, Черкаська область, м. Жашків, вул. Вокзальна 1, ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле", 32002, Хмельницька область, м. Городок, вул. Зелена 1 або ТОВ "Каролінський елеватор" 22850, Вінницька область, Немирівський район, с. Кароліна, вул. Привокзальна 7. За згодою покупця поставка товару також можлива на умовах EXW у відповідності до ІНКОТЕРМС 2010. Місцем поставки на умовах EXW є наступний зерновий склад: ПАТ "ДПЗК" (філія "Дубенський комбінат хлібопродуктів"), або ПрАТ "Західний торгово-промисловий дім", або СТОВ "Дубенська аграрна компанія", або ТОВ "Агрофірма Трипілля".
Згідно з умовами пункту 3.3. договору, продавець зобов'язується здійснити поставку всього об'єму товару у строк до 15 серпня 2020 року.
Продавець зобов'язаний поставляти товар вантажними автомобілями або залізничним транспортом (хопер-вагони зерновози). Для оптимізації поставки, об'єм, термін та місце поставки кожної партії може додатково узгоджуватися представниками сторін у будь-який прийнятний спосіб (письмовий, електронна пошта, переговори тощо). Ця норма жодним чином не змінює обов'язку продавця поставити весь погоджений об'єм товару в погоджений строк, оскільки приймання товару в сезон врожаю здійснюється покупцем цілодобово (пункт 3.4. договору).
Пунктами 5.3, 5.4. договору погоджено, що товар вважається переданим продавцем за кількістю після підписання видаткової накладної в передбаченому законодавством порядку. Поставка товару на умовах EXW здійснюється відповідно до порядку переоформлення права власності на зерно на зерновому складі. Усі складські документи повинні відповідати вимогам Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом Мінагрополітики України від 27.06.2003 № 198, та іншим вимогам законодавства. Товар вважається переданим продавцем за кількістю, вказаною у складській квитанції. Товар вважається переданим продавцем покупцю за якістю відповідно до посвідчення якості (форма № 47), виданим Зерновим складом (із можливістю застосування п. 5.2. договору).
Згідно з умовами пункту 4.1. договору визначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. Покупець зобов'язується оплачувати вартість поставленого товару в такі строки: 80% вартості товару - протягом 3-х банківських днів після фактичної поставки та надання видаткової накладної, 20% вартості товару - протягом 3 -х банківських днів після фактичної реєстрації податкової накладної згідно з чинним законодавством України та наданням усіх документів, вказаних у п. 3.2, 3.7. договору.
Договір містить підписи сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Відповідно до умов пункту 10.6 договору, сканована копія договору, передана електронною поштою і підписана обома сторонами, вважається оригіналом. до моменту отримання оригіналу сторонами.
Станом на час розгляду справи, сторонами не надано суду доказів поставки відповідачем позивачу товару а порядку, в обсягах та у строки встановлені договором.
Відповідно до пункту 6.2. договору у разі затримки поставки товару у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення.
Підпунктом 6.2.1. пункту 6.2 договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту погодженого п. 3.3. договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару, що визначається за такою формулою: ВТ = (ОП- ОП1)*Ц, де: ВТ - вартість непоставленого товару, грн. з ПДВ, ОП - об'єм планової поставки товару у заліковій вазі, зазначеній у п. 1.2., без врахування відхилення, тонн, ОП1 - об'єм фактичної поставки товару у заліковій вазі, тонн, Ц - ціна на товар, що обраховується відповідно до п. 1.2., 1.3. договору на останній робочий день, що передує даті, зазначеній у п. 3.3. договору, грн. з ПДВ, але не може бути меншою ніж 10 000,00 грн. за одну тонну.
Згідно з положеннями підпункту 6.2.2. пункту 6.2. договору, у разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 (тридцять) календарних днів після прострочення згідно з п. 6.2.1. договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого товару, що визначається за вказаною формулою. Крім цього, покупець матиме право на одностороннє припинення дії цього договору.
У зв'язку з тим, що відповідач порушив умови договору та не здійснив поставку товару, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 383 261,92 грн. пені, 633 562,50 грн. 10 % штрафу, 1 267 125,00 грн. 20% штрафу.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, заснованими на договорі, та стосуються прав та обов'язків щодо купівлі - продажу товару. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої вимоги про стягнення неустойки законними, оскільки відповідачем порушено умови договору.
В свою чергу відповідач вказує на безпідставність позовних вимог з огляду на ті обставини, що на його переконання, договір купівлі - продажу не було укладено, відповідно відповідач не міг порушити прав позивача.
Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Згідно з визначеннями статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з правилами статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 641 ЦК України).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (стаття 642 ЦК України).
Суд встановив, що 07 липня 2020 року позивач відправив на електронну адресу відповідача лист (том1/а.с.22-23), в якому висловлено пропозицію про укладення договору купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпака та прохання про надання документів згідно з переліком документів, які відповідач повинен надати після укладення договору. До тексту цього електронного листа було долучено вкладення у якому містився примірник (проект) форвардного контракту на закупівлю ріпаку.
Вказані обставини направлення та отримання вказаного листа сторонами не заперечувались.
Як видно з матеріалів справи (том1/а.с.32-33) 11 липня 2020 року у відповідь на вказаний лист, з електронної адреси голови ФГ "Троянда" olegtrovanda@i.ua на електронну адресу працівника позивача було направлено електронний лист наступного змісту: "Доброго дня. Сканкопії потрібно вам надсилати чи тільки завірені копії?"
В подальшому, як видно із заяв свідків Ярмольчука Віктора Павловича та ОСОБА_2 , відповідачем було передано позивачу документи які просив надати позивач у своєму листі для укладення договору.
А проте, у заяві свідка ОСОБА_2 вказано, що договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року підписаний зі сторони ФГ "Троянда" ОСОБА_2 , який згідно зі статутом господарства є його членом, а засновником господарства є Стасюк Олег Миколайвич .
Відтак відповідач наполягає, що спірний договір ним не укладався, зокрема зазначає, що голова ФГ "Троянда" - Стасюк О.М. такий договір не підписував
Суд звертає увагу сторін, що матеріалах справи наявні оригінал та засвідчена копія договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року, який підписаний його сторонами та скріплений відтисками печаток.
Згідно з положеннями статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з нормами статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з приписами статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з положеннями статуту ФГ "Троянда", господарство є юридичною особою, має розрахунковий валютний та інші рахунки в установах банку, круглу печатку та штамп зі своїм найменуванням (пункт 3.1. статуту).
Умовами договору передбачено обов'язкове скріплення його печатками (пункт 7.1.).
Судом взято до уваги правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі №918/780/18 де вказано, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Дійшовши висновку про наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, суд робить висновок про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.
Суд також враховує положення статті 239 ЦК України, за якими правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (стаття 241 ЦК України).
Визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв'язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо його сторона у подальшому не схвалила такого правочину.
Як встановив суд, позивач звернувся до відповідача з листом в якому направив проект договору, та просив надати додаткові документи, у відповідь на вказаний лист відповідач задав уточнююче запитання, після чого надав позивачу документи, які останній просив надати для укладення договору. Крім того, примірник оригіналу договору, що наявний в матеріалах справи, підписаний та скріплений печаткою відповідача, а доказів протиправного використання своєї печатки відповідач не надав.
Суд звертає увагу сторін на презумпцію правомірності правочину, яка встановлена статтею 204 ЦК України. Крім того, згідно з приписами статті 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Згідно з правилами статті 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Відповідачем позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року не заявлено.
Також суд встановив, що відповідач на виконання умов пункту 3.2 договору передав позивачеві документи, а саме: банківські реквізити ФГ "Троянда", копію паспорта Стасюка О.М. , копію ідентифікаційного коду Стасюка О.М. , копію витягу з ЄДРПОУ станом на 11.07.2020, копію довідки з ЄДРПОУ від 05.02.2013, копію статуту ФГ "Троянда", копію фінансової звітності за 2019 рік, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію свідоцтва платника ПДВ, копію звіту про посівні площі форми 4-сг від 30.06.2020, копію звіту про площі сільськогосподарських культур форми 29-сг від 17.12.2019, копію звіту про збирання урожаю форми 37-сг від 01.07.2020 (т.1 а.с. 34-76). На всіх зазначених копіях документів проставлено печатку ФГ "Троянда".
Відтак ураховуючи вище встановлені обставини суд робить висновок, що договір є укладеним. А отже відповідач взяв на себе зобов'язання по виконанню умов договору, відповідно був обізнаний про наявність у нього обов'язку з поставки позивачу товару у строк до 15.08.2020.
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно зі статтею 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Судом із фактичних обставин справи установлено, що відповідач свого обов'язку з поставки товару у строк до 15 серпня 2020 року не виконав.
Зважаючи, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем обумовленої поставки товару (ріпак, врожаю 2020 року), суд робить висновок про порушення ФГ "Троянда" свого зобов'язання, визначеного умовами пункту 3.3 договору.
Суд також зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази які б категорично спростовували участь ФГ "Троянда" в укладенні договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака № 1000061398 від 06.07.2020, зокрема, щодо належності нанесеного на договорі відтиску печатки відповідача та підпису голови фермерського господарства.
Суд враховує, що відповідач не надав доказів на підтвердження втрати, викрадення печатки, або, що печатка іншим незаконним шляхом вибула з володіння ФГ "Троянда".
Суд серед іншого встановив, що відповідачем не заперечується факт надання позивачу документів щодо реквізитів відповідача, його звітності, реєстрації та оподаткування (т.2 а.с. 136-139). А проте відповідач вважає, що вказані документи могли бути надані на виконання іншого договору.
Такі доводи відповідача є безпідставними оскільки, останній не зазначає на виконання якого саме іншого договору ним надані вказані документи, а також не зазначає те, коли, яким чином та кому вони надавались.
У свою чергу подані позивачем докази щодо електронного листування між сторонами з приводу укладення договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпаку, передача відповідачем позивачу документів передбачених пунктом 3.2. договору та наявність оригіналу договору підписаного та скріпленого печатками від імені обох сторін дають підстави для ствердних висновків про укладення договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпаку № 1000061398 від 06.07.2020.
Суд зауважує, що частина документів переданих відповідачем позивачу на виконання пункту 3.2. договору містять дати, що передують або є близькими до дати яка зазначена у договорі як дата його укладення. Зокрема це стосується копії витягу з ЄДРПОУ станом на 11.07.2020, копії звіту про посівні площі форми 4-сг від 30.06.2020, копії звіту про збирання урожаю форми 37-сг від 01.07.2020 (т.1 а.с. 34-76). Такі обставини на думку суду додатково підтверджують передачу документів відповідачем позивачу саме на виконання пункту 3.2. договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака № 1000061398 від 06.07.2020.
Водночас аргументи відповідача про те, що договір датовано 06 липня 2020 року, однак електронний лист з примірником (проектом) договору позивач направив відповідачу лише 07 липня 2020 року не спростовують доводів позивача, оскільки визначення дати договору відноситься до сфери розсуду сторін та відповідає принципу свободи договору (стаття 627 ЦК України). На думку суду, дата, що зазначена в тексті договору (06.07.2020), поряд із назвою та номером договору відноситься до реквізитів договору, що дозволяє відрізняти конкретний договір з поміж інших правовідносин. Як видно з аналізу норм цивільного законодавства, зокрема статей 631, 640 ЦК України, договір набирає чинності з моменту його укладення, однак сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Окрім цього, якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. А отже дата договору зазначена в його реквізитах не обов'язково повинна точно співвідноситися з моментом укладення цього договору.
Приписами статті 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одним з основоположних принципів цивільного права є правова максима pacta sunt servanda (договори мають виконуватись). Цей принцип знайшов відображення в цивільному законодавстві: договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Також pacta sunt servanda, як один з основоположних цивільно-правових принципів, становить основу норм, що регулюють виконання господарських зобов'язань.
Так, у силу вимог положень статті 193 ГК України, які кореспондуються зі статтями 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Укладаючи договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака сторони спору мали право очікувати на те, що все, що обумовлене укладеним між ними правочином буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зокрема позивач мав право очікувати, що відповідач, як продавець за договором, здійснить поставку обумовленого об'єму товару у визначений строк. Це випливає з норм статей 525, 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України та відповідає принципу pacta sunt servanda.
Згідно з визначенням статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Предметом цього спору є вимога про стягнення 383 261,92 грн. пені, 633 562,50 грн. 10 % штрафу, 1 267 125,00 грн. 20% штрафу.
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Статтею 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено в статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.
Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто в розумінні статей 173, 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлений частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18, від 27.09.2019 року у справі №923/760/16, від 02.04.2019 року у справі №917/194/18, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
У той же час позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% за затримку поставки товару на строк понад 15 календарних днів та 20% штрафу за затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів, тобто двічі застосувати до відповідача одну й ту ж форму неустойки - штрафу, за одне й теж порушення - затримку у поставці товару.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Отже, стягнення двох штрафів, нарахованих за прострочення у поставці товару, є неможливим, оскільки вважатиметься притягненням відповідача за первісним позовом до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення. За таких умов штраф у розмірі 10% за затримку поставки товару на строк понад 15 календарних днів охоплюється 20% штрафу за затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів.
Суд зауважує, що умова застосування штрафу у розмірі 20%, а саме: 30-денне прострочення (п. 6.2.2 договору) після прострочення у 15 днів (п. 6.2.1 договору) не може бути реалізована без останнього, прямо від нього залежить і фактично означає сукупне прострочення відповідача у 45 днів з моменту настання строку поставки товару.
За висновком суду стягнення заявлених позивачем штрафів не відповідає правовій природі такої санкції, відповідно, обґрунтованими є лише позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 267 125,00 грн. штрафу, передбаченого п. 6.2.2. договору (20%).
Суд, здійснивши перерахунок пені (в розмірі 0,1%, яка за правилами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не обмежується, оскільки застосовується за невиконання негрошового зобов'язання) та штрафу (у розмірі 20%) встановив, що позивачем заявлено вимоги щодо стягнення пені в межах можливого нарахування - 383 261,92 грн., розмір 20 % штрафу становить 1 267 125,00 грн.
При здійсненні розрахунку судом враховано, що умовами договору його ціну визначено в доларах США та їх еквівалент в гривні станом на дату укладення договору.
Відповідно до положень статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відхиляючи доводи відповідача щодо відсутності підстав для висновків про порушення прав позивача з боку відповідача, суд звертає увагу сторін на положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України (Вірогідність доказів). Так, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В даному випадку суд розуміє вірогідність як переконаність, що певний стан речей був саме таким, а не іншим, і такий стан речей зафіксовано відповідними доказами. Вирішення судом питання про вірогідність доказів для встановлення обставин справи передбачає застосування різної міри переконаності щодо протилежних позицій сторін відносно стверджуваних ними обставин (наприклад "дуже вірогідно", "мало вірогідно"). А отже вірогідність допускає певні ступені переконаності. При цьому, визначаючи ступінь вірогідності доказів для встановлення певних обставин, суд ураховує об'єктивні критерії, на основі яких оцінює ступінь можливості певної події чи стану речей. Такі об'єктивні критерії ґрунтуються на даних та інформації, отриманих судом з доказів наданих сторонами на підтвердження або спростування обставин справи.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, відповідно до цього стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Подібні правові висновки відображені в постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19.
Таким чином, докази подані позивачем на підтвердження обставин щодо укладення договору та прийняття відповідачем зобов'язання здійснити поставку обумовленого об'єму товару у визначений строк суд вважає більш вірогідними ніж докази подані відповідачем на спростування позовних вимог. А тому, суд вважає доведеною наявність обставин, які дають підстави вважати, що відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання з поставки товару в обумовлені строки. Суд визнає встановленими обставини порушення відповідачем прав позивача з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів позивача.
Висновки суду
За висновком суду, були встановлені обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 383 261,92 грн. пені та 1 267 125,00 грн. 20% штрафу. Водночас суд встановив відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення 633 562,50 грн. 10% штрафу.
Відтак позовні вимоги про стягнення пені та 20% штрафу є законними, відповідачем не спростованими, та такими, що мають бути задоволені. В задоволенні позовних вимог про стягнення 633 562,50 грн. 10% штрафу суд відмовляє.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, судові витрати що складаються з судового збору розподіляються пропорційно розміру задоволених вимог, за розрахунком суду 24 755,80 грн. 80 грн. судового збору покладається на відповідача та підлягають до стягнення на користь позивача, решта судових витрат що становить 9 503,44 грн. судового збору покладається на позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства "Троянда" (35610, Рівненська область, Дубенський район, село Сатиїв, код ЄДРПОУ 32600600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького 43, код ЄДРПОУ 34863309) 383 261 (триста вісімдесят три тисячі двісті шістдесят один) грн. 92 коп. пені, 1 267 125 (один мільйон двісті шістдесят сім тисяч сто двадцять п'ять) грн. 00 коп. 20% штрафу, та 24 755 (двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят п'ять) грн. 80 грн. судового збору.
3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 633 562,50 грн. 10 % штрафу відмовити.
4. Судові витрати в розмірі 9 503,44 грн. судового збору покласти на позивача.
Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького 43, код ЄДРПОУ 34863309).
Відповідач (Боржник): Фермерське господарство "Троянда" (35610, Рівненська область, Дубенський район, село Сатиїв, код ЄДРПОУ 32600600).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 21 липня 2021 року.
Суддя Качур А.М.