79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.07.2021 справа № 914/739/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., секретар судового засідання Побігайленко Ю-Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Рейвол”, м.Кривий Ріг
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Кантре”, м.Львів
про визнання договору неукладеним та стягнення надмірно сплачених коштів.
Ціна позову - 67730,82грн.
За участю представників:
від позивача: Новак Артур Михайлович - адвокат;
від відповідача: Канарьова Наталія Вікторівна - представник
Заяв про відвід не поступало.
Розгляд справи судом.
На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Рейвол” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кантре” про визнання договору підряду № 01/10-2019 від 01.10.2019р. неукладеним, а посилання на договір підряду № 01/10-2019 від 01.10.2019р. у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 26.09.2019р.; № ОУ-0000008 від 30.09.2019 р.; № ОУ-0000009 від 03.10.2019 р.; № ОУ-0000010 від 09.10.2019 р.; № ОУ-0000011 від 21.10.2019 р.; № ОУ-0000013 від 24.10.2019р.; № ОУ-0000014 від 28.10.2019 р.; № ОУ-0000015 від 28.10.2019р.; № ОУ-0000017 від 19.12.2019р.; № ОУ-0000021 від 27.12.2019р. недійсними; стягнення надмірно перерахованих коштів в сумі 67 730,82грн.
Ухвалою суду від 26.04.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 25.05.2021р. Ухвалами суду від 25.05.2021р., 22.06.2021р. продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено розгляд справи на 06.07.2021р.
Ухвалою суду від 06.07.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 20.07.2021р. Ухвалою суду від 15.07.2021р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Рейвол” за вх.№16416/21 від 14.07.2021р. про участь в судовому засіданні у справі № 914/739/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено, постановлено судове засідання 20.07.2021р. проводити в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon" (https://easycon.com.ua/).
19.07.2021р. від позивача на електронну адресу суду подано письмові пояснення по справі за вх.№16709/21 від 19.07.2021р.
В судове засідання 20.07.2021р. позивач явку повноважного представника в режимі відеоконференції забезпечив, який надав пояснення по справі та позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.
В судове засідання 20.07.2021р. відповідач явку повноважного представника забезпечив, який надав пояснення по справі, позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву за вх.№14902/21 від 30.06.2021р.
Позиції учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач зазначає, що у вересні 2019р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейвол» було досягнуто усних домовленостей з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кантре» щодо виконання переліку підрядних робіт. При цьому, як зазначає позивач, між позивачем та відповідачем не було укладено договір в письмовій формі, як окремий документ, замовлення і виконання робіт здійснювалося у відповідності до усних домовленостей між представниками сторін. Позивач зазначає, що на виконання досягнутих усних домовленостей, в період з вересня 2019р. по грудень 2019р. ТОВ «Рейвол» було замовлено та проведено оплату підрядних робіт, а ТОВ «Кантре» було проведено виконання робіт. Замовник здійснив перерахування грошових коштів на загальну суму 275 193,70 грн., а саме за платіжними дорученнями: № 942 від 15.08.2019 р. - 4 500,00 грн.; № 1063 від 05.09.2019 р. - 19 000,00 грн.; №1106 від 10.09,2019 р. - 12 173,70 грн.; № 1171 від 20.09.2019 р. - 12 173,70 грн.; № 1172 від 20.09.2019 р. - 37 926,30 грн.; № 1226 від 01.10.2019 р. - 4 320,00 грн.; № 1287 від 04.10.2019 р. - 20 100,00 грн.; № 1386 від 22.10.2019 р. - 30 000,00 грн.; № 1408 від 25.10.2019 р. - 20 000,00 грн.; № 1418 від 30.10.2019 р. - 20 000,00 грн.; № 809 від 11.11.2019 р. - 5 000,00 грн.; № 846 від 28 11.2019 р. - 50 000,00 грн.; № 937 від 05.12.2019 р. - 20 000,00 грн.; №1016 від 18.12.2019 р. - 20 000,00 грн. Позивач зазначає, що виконавцем виконано роботи на загальну суму 207 462,88 грн. з ПДВ згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-0000007 від 26.09.2019 р. на суму 4 500,00 грн.; № ОУ-0000008 від 30.09.2019 р. на суму 19 000,80 грн.; № ОУ-0000009 від 03.10.2019 р. на суму 12 173,70 грн.; - № ОУ-0000010 від 09.10.2019 р. на суму 10 884,00 грн.; № ОУ-0000011 від 21.10.2019 р. на суму 4 320,00 грн.; № ОУ-0000013 від 24.10.2019 р. на суму 20 100,00 грн.; № ОУ-0000014 від 28.10.2019 р. на суму 40 000,00 грн.; № ОУ-0000015 від 28.10.2019 р. на суму 24 636,00 грн.; № ОУ-0000017 від 19.12.2019 р. на суму 70 766,22 грн.; № ОУ-0000021 від 27.12.2019 р. на суму 1 082, 16 грн. Таким чином, як зазначає позивач, ТОВ «Рейвол» здійснив перерахування грошових коштів у розмірі, що перевищує вартість фактично виконаних робіт, сума надмірно сплачених коштів (переплата) становить 67 730,82 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Позивач зазначає, що у відповідності до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаних між замовником та виконавцем, підставою виконання робіт вказано договір підряду № 01/10-2019 від 01.10.2019р., проте зазначення договору є помилковим, оскільки, жоден договір між сторонами не укладався. Зважаючи на відсутність письмово укладеного договору, тобто те, що строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, ТОВ «Рейвол» було направлено на адресу ТОВ «Кантре» вимогу №15/12 від 15.12.2020р. про повернення надмірно сплачених коштів, яка була залишена без відповіді та задоволення; 05.01.2021р. відповідачу також була направлена претензія №05-01/21 про необхідність виконання вимог щодо перерахування (повернення) надмірно перерахованих коштів в сумі 67 730,82 грн. З огляду на вищевказане позивач просить визнати договір підряду № 01/10-2019 від 01.10.2019р. неукладеним, а посилання на договір підряду № 01/10-2019 від 01.10.2019р. у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 26.09.2019р.; № ОУ-0000008 від 30.09.2019 р.; № ОУ-0000009 від 03.10.2019 р.; № ОУ-0000010 від 09.10.2019 р.; № ОУ-0000011 від 21.10.2019 р.; № ОУ-0000013 від 24.10.2019р.; № ОУ-0000014 від 28.10.2019 р.; № ОУ-0000015 від 28.10.2019р.; № ОУ-0000017 від 19.12.2019р.; № ОУ-0000021 від 27.12.2019р. недійсними та стягнути надмірно перераховані кошти в сумі 67 730,82грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву за вх.№14902/21 від 30.06.2021р. зазначає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України. Водночас, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення (правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16). Відповідач зазначає, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору. Відтак, на думку відповідача, позивач не може звертатись до господарського суду з позовом про визнання договору неукладеним зважаючи на те, що з поданих до позову актів виконаних робіт такий договір виконаний (частково чи повністю).
Відповідач зазначає, що оскільки роботи прийняті та оплачені без жодних претензій з боку замовника, то не зрозуміло, яким чином обрані позовні вимоги можуть захистити права позивача та які саме права порушені в такому разі. Щодо надсилання вимоги та претензії відповідач зазначає, що вимога на суму 67 730,82 грн № 15/12 від 15.12.2020р. була надіслана відповідачу 17.12.2020р. та не могла бути вручена, оскільки 24-27 грудня були святкові та офіційні вихідні дні в Україні. У подальшому вихідні дні були встановлені 31.12.2020 р та 01-03.01.2021 р, 07-10.01.2021р., а вже з 8 до 24 січня включно 2021 року в Україні діяли посилені карантинні обмеження. Попри це, 05.01.2021р. позивачем надсилається претензія № 05-01/21 від 05.01.2021р. Відтак, як зазначає відповідач, зважаючи на вихідні дні та суворі карантинні обмеження Укрпошта не могла вручити, а відповідач не міг отримати вказані документи, про ці документи відповідач дізнався з позовної заяви.
Відповідач зазначає, що у позовній заяві позивач вказує на акти виконаних робіт та просить визнати недійсними посилання на Договір № 01/10-2019 від 01.10.2019 р., при цьому у актах виконаних робіт містяться покликання на різні договори. З огляду на вищенаведене відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами як такими, що не передбачені чинним законодавством як спосіб захисту порушеного права чи інтересу господарюючого суб'єкта, відсутність жодних вказівок на порушене право чи інтерес та відсутності доказів, які б підтверджували та обґрунтовували грошові вимоги, та просить в задоволенні позову відмовити.
Обставини встановлені судом.
Позивач зазначає, що ТзОВ «Кантре» (виконавець) без укладення письмового договору виконано роботи, що підтверджується складеними та підписаними із скріпленням печатками обох сторін, актами здачі-прийняття робіт : № ОУ-0000007 від 26.09.2019 р. на суму 4 500,00 грн.; № ОУ-0000008 від 30.09.2019 р. на суму 19 000,80 грн.; № ОУ-0000009 від 03.10.2019 р. на суму 12 173,70 грн.; № ОУ-0000010 від 09.10.2019 р. на суму 10 884,00 грн.; № ОУ-0000011 від 21.10.2019 р. на суму 4 320,00 грн.; - № ОУ-0000013 від 24.10.2019 р. на суму 20 100,00 грн.; № ОУ-0000014 від 28.10.2019 р. на суму 40 000,00 грн.; № ОУ-0000015 від 28.10.2019 р. на суму 24 636,00 грн.; № ОУ-0000017 від 19.12.2019 р. на суму 70 766,22 грн.; № ОУ-0000021 від 27.12.2019 р. на суму 1 082, 16 грн. на загальну суму 207462,88грн.
В даних актах № ОУ-0000007 від 26.09.2019 р. на суму 4 500,00 грн.; № ОУ-0000008 від 30.09.2019 р. на суму 19 000,80 грн.; № ОУ-0000009 від 03.10.2019 р. на суму 12 173,70 грн. вказано, що роботи виконано згідно з договором підряду №01\08-2019 від 01.08.2019р.; в актах № ОУ-0000010 від 09.10.2019 р. на суму 10 884,00 грн.; № ОУ-0000011 від 21.10.2019 р. на суму 4 320,00 грн., № ОУ-0000013 від 24.10.2019 р. на суму 20 100,00 грн. вказано, що роботи виконано згідно з договором підряду №01\09-2019 від 01.09.2019р; в актах № ОУ-0000014 від 28.10.2019 р. на суму 40 000,00 грн.; № ОУ-0000015 від 28.10.2019 р. на суму 24 636,00 грн., № ОУ-0000017 від 19.12.2019 р. на суму 70 766,22 грн. вказано, що роботи виконано згідно з договором підряду №01\10-2019 від 01.10.2019р. У вказаних актах здачі-прийняття робіт визначено, що ТзОВ «Рейвол» - замовник та ТзОВ «Кантре» - виконавець.
Позивач, у зв'язку із не укладенням договору у формі єдиного письмового документа просить визнати договір №01/10-2019 від 01.10.2019р. неукладеним та покликання на договір №01/10-2019 від 01.10.2019р. у вказаних актах здачі-прийняття робіт недійсним, вказує, що зазначення договору в актах є помилковим, оскільки жоден договір між позивачем не було укладено і виконання робіт здійснювалося у відповідності до усних домовленостей сторін.
Сторонами не представлено суду жодних договорів, в тому числі і зазначених в перелічених актах здачі приймання робіт, як і не представлено жодних інших доказів в підтвердження виконання робіт вказаних в актах по різних об'єктах, також не представлено жодних доказів в підтвердження складення сторонами проектно-кошторисної документації.
ТзОВ «Рейвол» - замовником здійснено оплату робіт на загальну суму 275193,70грн, згідно платіжних доручень № 942 від 15.08.2019 р. - 4 500,00 грн.; № 1063 від 05.09.2019 р. - 19 000,00 грн.; №1106 від 10.09.2019 р. - 12 173,70 грн.; № 1171 від 20.09.2019 р. - 12 173,70 грн.; № 1172 від 20.09.2019 р. - 37 926,30 грн.; № 1226 від 01.10.2019 р. - 4 320,00 грн.; № 1287 від 04.10.2019 р. - 20 100,00 грн.; № 1386 від 22.10.2019 р. - 30 000,00 грн.; № 1408 від 25.10.2019 р. - 20 000,00 грн.; № 1418 від 30.10.2019 р. - 20 000,00 грн.; № 809 від 11.11.2019 р. - 5 000,00 грн.; № 846 від 28.11.2019 р. - 50 000,00 грн.; № 937 від 05.12.2019 р. - 20 000,00 грн.; № 1016 від 18.12.2019 р. - 20 000,00 грн. із призначенням платежів згідно рахунків, яких сторонами суду не представлено.
ТОВ «Рейвол» було направлено на адресу ТОВ «Кантре» вимогу за вих. № 15/12 від 15.12.2020 року про повернення надмірно сплачених коштів, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 16.12.2020р. та фіскальним чеком №5010102681308 від 16.12.2020р., яка, як зазначає позивач, була залишена без відповіді та задоволення,
Також ТОВ «Рейвол» було направлено на адресу ТОВ «Кантре» претензію за вих. № 105-01/21 від 05.01.2021 року про повернення надмірно сплачених коштів, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 05.01.2021р. та фіскальним чеком №5002703323112 від 05.01.2021р., яка, як зазначає позивач, була залишена без відповіді та задоволення.
Відповідач зазначає, що вимога на суму 67 730,82 грн. № 15/12 від 15.12.2020р. (поштова кореспонденція № 5010102681308, додається до відзиву) була надіслана відповідачу 17.12.2020р. та не могла бути вручена, оскільки 24-27 грудня були святкові та офіційні вихідні дні в Україні. У подальшому вихідні дні були встановлені 31.12.2020р. та 01-03.01.2021р., 07-10.01.2021р. А вже з 8 до 24 січня включно 2021 року в Україні діяли посилені карантинні обмеження.
Стаття 207 ЦКУ встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦКУ і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦКУ). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідна позиція висловлена Великою палатою Верховного суду у постанові ВП ВС від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (14-499цс19)
У постанові Верховного суду від 30 липня 2019 року у справі №907/804/17, суд доходить наступних висновків. Вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України. Водночас, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Така правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.По суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, що не належить до повноважень господарського суду. Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 30 липня 2019 року у справі №907/804/17. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору. З урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що вимога позивача у цій справі про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством.
Щодо позовної вимоги - визнати недійсним посилання в актах виконаних робіт на договір № 01/10-2019 від 01.10.2019р., виконання робіт за ними такими, що виконано на підставі усних домовленостей.
Відповідно до ст.853 ЦКУ замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза.
Пунктом 4 статті 882 ЦКУ передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. При цьому, замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою (п.6 ст.882 ЦКУ).
За змістом умов договору та ст.853 ЦКУ, відповідач зобов'язаний прийняти виконані позивачем роботи або відмовитись від їх прийняття надавши, при цьому, мотивовану відмову, та склавши двосторонній акт з переліком недоліків виконаної роботи.
Як вбачається із матеріалів справи сторонами роботи прийняті та оплачені без жодних претензій та заперечень з боку будь-якої із сторін. Також сторонами не представлено жодних інших доказів в підтвердження виконання та прийняття робіт, окрім вказаних у позовній заяві.
Недійсність правочину як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. (Постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.( Постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).
«Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.( Постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18)).
Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним покликання на договір підряду № 01/10-2019 від 01.10.2019р. в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) необґрунтовані в частині порушення та відновлення прав позивача, фактично не відновлюють прав позивача та є не ефективним способом захисту, заявлені безпідставно, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.
Щодо стягнення 67730,82 грн. належить зазначити наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, сторонами складено погоджено та підписано без жодних застережень акти здачі приймання робіт № ОУ-0000007 від 26.09.2019р. на суму 4 500,00 грн. з ПДВ на виконання договору №01/08-2019р. від 01.08.2019; № ОУ-0000008 від 30.09.2019 р. на суму 19 000,80 грн. з ПДВ на виконання договору №01/08-2019р. від 01.08.2019; № ОУ-0000009 від 03.10.2019 р. на суму 12 173,70 грн. з ПДВ на виконання договору №01/08-2019р. від 01.08.2019; № ОУ-0000010 від 09.10.2019 р. на суму 10 884,00 грн. з ПДВ на виконання договору №30/09-2019р. від 30.09.2019; № ОУ-0000011 від 21.10.2019 р. на суму 4 320,00 грн. з ПДВ на виконання договору №30/09-2019р. від 30.09.2019; № ОУ-0000013 від 24.10.2019 р. на суму 20 100,00 грн. з ПДВ на виконання договору №30/09-2019р. від 30.09.2019; № ОУ-0000014 від 28.10.2019 р. на суму 40 000,00 грн. з ПДВ на виконання договору №01/10-2019р. від 01.10.2019; № ОУ-0000015 від 28.10.2019 р. на суму 24 636,00 грн. з ПДВ на виконання договору №01/10-2019р. від 01.10.2019; № ОУ-0000017 від 19.12.2019 р. на суму 70 766,22 грн. з ПДВ на виконання договору №01/10-2019р. від 01.10.2019; № ОУ-0000021 від 27.12.2019 р. на суму 1 082, 16 грн. з ПДВ на виконання договору №01/10-2019р. від 01.10.2019, на загальну суму 207462,88грн.
Згідно платіжних доручень № 942 від 15.08.2019 р. на суму 4 500,00 грн. з призначенням платежу: оплата послуги та сборки згідно рах.СФ-0000015 від 12.08.2019; № 1063 від 05.09.2019 р. - 19 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за послуги фрезерування згідно рах.СФ-0000017 від 05.09.2019; №1106 від 10.09,2019 р. - 12 173,70 грн. з призначенням платежу: оплата за монтаж композитних матеріалів згідно рах.СФ-0000018 від 10.09.2019; № 1171 від 20.09.2019 р. - 12 173,70 грн. з призначенням платежу: оплата за виготовлення та монтаж козирка згідно рах.СФ-0000019 від 17.09.2019; № 1172 від 20.09.2019 р. - 37 926,30 грн. з призначенням платежу: оплата за виготовлення та монтаж козирка згідно рах.СФ-0000019 від 17.09.2019; № 1226 від 01.10.2019 р. - 4 320,00 грн. з призначенням платежу: оплата за зварювання труба квадратна згідно рах.СФ-0000021 від 01.10.2019; № 1287 від 04.10.2019 р. - 20 100,00 грн. з призначенням платежу: оплата за виготовлення та монтаж композ. матеріалів згідно рах.СФ-0000023 від 04.10.2019; № 1386 від 22.10.2019 р. - 30 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за виготовлення та монтаж композ. панелів згідно рах.СФ-0000024 від 15.10.2019; № 1408 від 25.10.2019 р. - 20 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за монтаж вентильованого фасаду згідно рах.СФ-0000026 від 21.10.2019; № 1418 від 30.10.2019 р. - 20 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за монтаж вентильованого фасаду згідно рах.СФ-0000026 від 21.10.2019; № 809 від 11.11.2019 р. - 5 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за монтаж вентильованого фасаду згідно рах.СФ-0000026 від 21.10.2019; № 846 від 28 11.2019 р. - 50 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за виготовлення та монтаж композитних матеріалів згідно рах.СФ-0000028 від 04.11.2019; № 937 від 05.12.2019 р. - 20 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за виготовлення та монтаж композитних матеріалів згідно рах.СФ-0000028 від 04.11.2019; №1016 від 18.12.2019 р. - 20 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за виготовлення та монтаж композитних панелів згідно рах.СФ-0000028 від 04.11.2019; позивачем здійснено оплату на загальну суму 275193,70грн.
Зазначених у платіжних дорученнях рахунків суду не представлено, як і не представлено жодних договорів підряду визначених в актах приймання-передачі, а також не надано інших доказів в підтвердження погодження об'ємів робіт та їх вартості та в підтвердження виконання робіт окрім долучених до матеріалів справи.
Відтак, за даних обставин, підстави для набуття та збереження різниці оплаченої вартості робіт та вартості виконаних робіт згідно долучених актів приймання передачі, не підтверджені та не доведені.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини». Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18). Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.( правова позиція також викладена у постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 січня 2020 року у справі № 916/556/19).
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження).
Як вбачається із матеріалів справи доказів в підтвердження наявності правової підстави у відповідача в одержанні від позивача та в утриманні грошових коштів в розмірі 67730,82грн. не представлено. Відтак, обґрунтованими є вимоги позивача в частині повернення коштів в розмірі 67730,82грн.
Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів повернення коштів в сумі 67730,82грн. відповідачем не представлено.
Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
З огляду на вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що зазначені у позовній заяві обставини, що є предметом доказування у справі, визнаються судом встановленими та позовні вимоги про стягнення надмірно перерахованих коштів в сумі 67730,82грн. є обґрунтованими, не спростованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог належить відмовити у зв'язку необґрунтованістю та безпідставністю заявлення.
На підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Кантре” (79049, м.Львів, вул.Зелена, буд.208, ідентифікаційний код 40249600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Рейвол” (50065, м.Кривий Ріг, вул.Віталія Матусевича, 41, ідентифікаційний код 41652412) 67730,82грн. - коштів та 2270,00грн. - судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку і строки передбачені ст.ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в порядку визначеному розділом IV ГПК України.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено 21.07.2021р.
Суддя С.В. Іванчук