вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" червня 2021 р. Справа№ 910/12968/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 29.06.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України"
на рішення
Господарського суду міст Києва
від 17.02.2021
у справі №910/12968/20 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Приватного акціонерного товариства "Міжнародні авіалінії України"
про стягнення 145896,13 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" про стягнення 2 358 926,66 грн, з яких: 2 230 635,05 грн заборгованості, 101 365,42 грн пені, 5 513,49 грн інфляційних втрат та 21 412,70 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 02.5-14/1-53 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 09.07.2015.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 у справі №910/12968/20 позов задоволено частково: за рішенням суду присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 115992,55 грн пені, 3919,89 грн інфляційних втрат, 25069, 48 грн 3% річних та 2174,73 грн судового збору.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасної сплати наданих позивачем послуг. Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" щодо зменшення розміру пені на 90%, оскільки посилання відповідача на скрутне фінансове становище не визнано судом винятковою обставиною, в розумінні положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким зменшити розмір нарахованої пені на 90% - до 11599,25 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції надано невірну оцінку обставинам справи та неправильно застосовано законодавство, яке врегульовує спірні правовідносини.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що несвоєчасна сплата за договором викликана непереборними обставинами (вжитими карантинними заходами), у яких опинився відповідач. Жодних доказів недбалості відповідача або інших упущень в його діяльності, що спричинили неможливість вчасного перерахування коштів, матеріали справи не містять, як не містять і будь-яких доказів того, що внаслідок прострочення оплати вартості наданих послуг та витрат на утримання ангару за договором позивач зазнав додаткових збитків.
Таким чином, відповідач вважає, що стягнення 100% пені за прострочення виконання зобов'язання за договором є надмірним заходом фінансового впливу, що не відповідає фактичним обставинам виникнення прострочення і ступеню вини МАУ у такому простроченні.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, що застосування пені може призвести до настання для нього негативних наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Позивач вважає, що судом першої інстанції враховано, що Аеропорт також здійснює свою діяльність в авіаційній галузі, відтак явища, викликані пандемією коронавірусу, можуть негативно позначитись і на фінансовому становищі позивача. За вказаних обставин, позивач не вбачає підстав для зменшення пені та просить залишити апеляційну скаргу МАУ без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 09.07.2015 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - балансоутримувач) та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (далі - орендар) було укладено договір № 02.5-14/1-53 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого, у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування приміщень Ангару-ІАС, загальною площею 7 421,4 кв.м., для забезпечення безперервної підтримки льотної придатності повітряних суден (далі - майно): балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги, зазначені в Таблиці № 1 підп. 1.1.1 цього пункту договору.
Згідно з підп. 1.1.4 пункту 1.1 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 09.09.2015 до договору орендар відшкодовує балансоутримувачу вартість послуг на утримання Ангару-ІАС відповідно до таблиці № 2, наведеної в цьому пункті договору.
У пункті 1.3 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 09.09.2015 до договору сторони погодили, що сплата за послуги, вказані в таблиці № 1 та таблиці № 2, здійснюється орендарем з 09.07.2015 - дати підписання сторонами акту № 1 приймання-передачі державного майна до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1708 від 24.06.2015 (далі - Акт № 1 від 09.07.2015).
Додатковою угодою № 6 від 24.01.2018 до договору таблицю № 2 пункту 1.1.4 договору було викладено в новій редакції.
Додатковою угодою № 8 до договору з протоколом розбіжностей від 01.03.2019 таблицю № 1 пункту 1.1.1 договору було викладено в новій редакції.
За умовами підпунктів 2.1.1, 2.1.6 пункту 2.1 договору балансоутримувач зобов'язався надавати орендарю визначені договором послуги; щомісяця, до 10 числі місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю рахунок за надані послуги за звітний місяць та складати Акт приймання-здачі виконаних послуг (далі - Акт виконаних послуг), який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.
Відповідно до підп. 2.2.1 пункту 2.2 договору орендар зобов'язується своєчасно здійснювати розрахунки за договором.
Згідно з підп. 2.2.2 пункту 2.2 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 06.12.2016 до договору орендар зобов'язався щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 (двадцятого) числа того ж місяця. Підписаний акт виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.
Листами від 13.05.2019 № 19-22/1-533 та від 11.12.2019 № 19-22/1-1625 позивач відповідно до п. 1.9 договору повідомив відповідача про зміну вартості послуг за договором з 01.06.2019, з 01.01.2020 відповідно.
На виконання умов договору, за період з лютого 2020 року по червень 2020 року, позивачем було надано відповідачу послуги, визначені підпунктами 1.1.1 та 1.1.4 пункту 1.1 договору, про що свідчать акти приймання-здачі виконаних послуг за вказаний період.
З матеріалів справи вбачається, що акти приймання-здачі виконаних послуг за вказаний період відповідачем не підписані.
Вмотивованої відмови від підписання вказаних актів, акту-претензії в порядку п. 1.6 договору щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуг, зниження їх якості відповідачем суду не надано, отже суд першої інстанції дійшов до висновку, що акти приймання-здачі виконаних послуг за період з лютого 2020 року по червень 2020 року, виходячи з підп. 2.2.2 пункту 2.2 договору, вважаються підписаними відповідачем.
Судом також встановлено, що для відшкодування вартості послуг на утримання Ангару-ІАС, наданих за період з лютого 2020 року по червень 2020 року, позивачем було виставлено, а відповідачем отримано в бухгалтерії позивача рахунки-фактури за надані послуги на загальну суму 2 230 635,05 грн, а саме №897/186 від 29.02.2020 на суму 150 285,60 грн, №897/187 від 29.02.2020 на суму 640 997,95 грн, №897/343 від 31.03.2020 на суму 152 445,60 грн, №897/344 від 31.03.2020 на суму 640 656,40 грн, №897/554 від 30.04.2020 на суму 144 825,60 грн, №897/555 від 30.04.2020 на суму 200 076,42 грн, №897/622 від 31.05.2020 на суму 139 365,60 грн, №897/623 від 31.05.2020 на суму 12 902,94 грн, №897/752 від 30.06.2020 на суму 138 285,60 грн, №897/753 від 30.06.2020 на суму 10 793,34 грн, про що свідчать належним чином засвідчені копії Реєстрів виданих/отриманих оригіналів документів за період надання послуг з 01.02.2020 по 30.06.2020.
Договір набирає чинності з дати підписання акту № 1 приймання-передачі державного майна до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1708 від 24.06.2015 або моменту укладання договору, в залежності від того, яка дата наступить раніше, та діє до 23.06.2025 (пункт 6.1 договору).
Протягом перебування справи у провадженні суду першої інстанції позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (прийнята судом до розгляду), в якій зазначив, що відповідачем 09.09.2020 було здійснено оплату заборгованості за договором у розмірі 2230635,05 грн, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 116723,90 грн пені, 3919,89 грн інфляційних втрат та 25252,34 грн 3 % річних.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З апеляційної скарги вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Міжнародні авіалінії України" оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині заявленої до стягнення позивачем пені, а саме просить зменшити розмір нарахованої пені на 90% - до 11599,25 грн. Зазначені вимоги апеляційної скарги є предметом апеляційного розгляду.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Судом першої інстанції встановлено факт надання позивачем за період з лютого 2020 року по червень 2020 року послуг за договором на суму 2230635,05 грн та оплату відповідачем наданих послуг, однак з простроченням строків, визначених договором.
Дані обставини не оспорюються сторонами.
Предметом позову (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог) є вимоги позивача про стягнення з відповідача 116723,90 грн пені, 3919,89 грн інфляційних втрат та 25 252,34 грн 3 % річних.
Водночас, як зазначалось вище, предметом апеляційного розгляду є вимоги Приватного акціонерного товариства "Міжнародні авіалінії України" про зменшення розміру нарахованої пені на 90% - до 11599,25 грн
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частини 1 статті 230 Господарського кодексу України).
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 4.2 договору орендар зобов'язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за Договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Факт наявності прострочення відповідача щодо вчасної оплати наданих позивачем послуг підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, водночас, суд першої інстанції, перевіривши наявний у матеріалах справи розрахунок пені, встановив, що він частково не відповідає вищевказаним положенням законодавства та умовам договору, оскільки позивачем було безпідставно нараховано пеню за 09.09.2020 (день оплати відповідачем заборгованості), у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок пені, перевірений судом апеляційної інстанції. Відтак сума пені яка підлягає до стягнення з відповідача становить 115 992,55 грн.
Щодо вимог Приватного акціонерного товариства "Міжнародні авіалінії України" про зменшення розміру пені заявленої до стягнення на 90 % до 11599,25 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення розміру пені відповідач зазначає, що зобов'язання за договором не були виконані відповідачем через негативний вплив карантинних заходів. При цьому, матеріали справи не містять доказів завдання шкоди позивачу внаслідок невчасної сплати відповідачем коштів. На думку апелянта, очікувані позивачем результати господарської діяльності не були досягнуті не через невчасну сплату коштів відвідачем, а через те, що більша частина періоду, протягом якого мало місце прострочення, припало на запровадження карантинних заходів та майже повне припинення повітряного сполучення. Таким чином, відповідач вважає, що стягнення 100% пені за прострочення виконання зобов'язання за договором є надмірним заходом фінансового впливу, що не відповідає фактичним обставинам виникнення прострочення і ступеню вини МАУ у такому простроченні.
Позивач в свою чергу заперечує проти зменшення розміру пені та зазначає, що Аеропорт також здійснює свою діяльність в авіаційній галузі, відтак явища, викликані пандемією коронавірусу, можуть негативно позначитись і на фінансовому становищі позивача.
Частинами 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 в справі №923/1100/17, від 13.06.2018 в справі №904/9781/17.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Однак, на думку суду апеляційної інстанції, відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, оскільки посилання відповідача на скрутне фінансове становище, у зв'язку із значним скороченням кількості авіарейсів внаслідок запровадження карантину по всій території України, з огляду на те, що між сторонами у цій справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України та, виходячи із вищевказаних положень законодавства України, відсутність коштів у боржника не є підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності.
Слід також врахувати, що позивач також здійснює свою господарську діяльність в авіаційній галузі, відтак кризові явища, викликані пандемією коронавірусу, можуть негативно позначатися на його фінансовому становищі.
Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Суд також не може визнати достатнім для зменшення розміру пені посилання відповідача на відсутність збитків у позивача, у зв'язку з простроченням оплати вартості наданих послуг за договором, оскільки, як вказувалось вище, зобов'язання мають бути виконані належним чином.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для зменшення на 90 % - 11599,25 грн розміру заявленої позивачем пені.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 у справі №910/12968/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 у справі №910/12968/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 у справі №910/12968/20 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/12968/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 16.07.2021.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська