ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/852/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Бєляновського В.В., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг»
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 (суддя суду першої інстанції Гут С.Ф., дата і місце постановлення рішення: 11.05.2021 (повний текст складено - 17.05.2021), м. Одеса, просп. Шевченко, 29, Господарський суд Одеської області)
у справі № 916/852/20
за позовом Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг»
про стягнення 170000,00 грн.,
У квітні 2020 року Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради (далі також - Управління) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» (далі також - ТОВ «Карнавал-Юг», Товариство) про стягнення фінансових санкцій у розмірі 170000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано не сплатою відповідачем фінансових санкцій, накладених заступником Одеського міського голови згідно з постановою №1 від 02.03.2018 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини», якою на ТОВ «Карнавал-Юг» накладено фінансові санкції у розмірі 170000,00 грн.
У відзиві Товариства на позовну заяву відповідач заперечував проти позову, посилаючись, зокрема, на відсутність у позивача повноважень щодо стягнення санкцій за постановою №1 від 02.03.2018. Також ТОВ «Карнавал-Юг» у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах, який, як вважає відповідач, сплив 02.03.2019.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.07.2020 у справі №916/852/20 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 апеляційну скаргу Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради залишено без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2020 у справі № 916/852/20 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2021 касаційну скаргу Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради задоволено частково; рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 у справі № 916/852/20 скасовано; справу № 916/852/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 позов Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» про стягнення 170000,00 грн. задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на користь Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради фінансові санкції у розмірі 170 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 550,00 грн.
Дане рішення суду першої інстанції базувалося на висновках, викладених у постанові Верхового Суду від 08.02.2021 по даній справі, відповідно до яких у Позивача наявні повноваження на застосування/стягнення суми фінансової санкції за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, що охоплюють також повноваження Позивача звертатись з цими вимогами в судовому порядку, тому суд першої інстанції дійшов до висновку про порушене право позивача та обґрунтованість позовних вимог.
Щодо строків позовної давності суд першої інстанції вказав, що на момент звернення позивачем 31.03.2020 до Господарського суду Одеської області з позовом строк позовної давності сплинув. Однак, суд першої інстанції вказав, що з урахуванням конкретних обставин справи, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності є поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Тому пропущений Управлінням з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради строк позовної давності підлягає поновленню.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20.
Товариство вважає, що рішення, прийняте судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, є таким, яке підлягає скасуванню.
Відповідач вказує, що судом першої інстанції встановлено пропуск позовної давності Позивачем, про застосування наслідків спливу якої заявлено Товариством, але визнано поважність причин пропуску позовної давності та поновлено її безпідставно.
На думку апелянта безпідставність визнання поважності причин пропуску позовної давності та її поновлення підтверджується:
1) відсутністю заяв, прохань Позивача про визнання причин пропуску позовної давності поважними та її поновлення;
2) не наведенням Позивачем причин пропуску позовної давності, та не доведенням їх поважності суду;
3) незгодою Позивача із пропуском позовної давності;
4) відсутністю поважних причин пропуску позовної давності з боку Позивача.
Окрім того, апелянт зазначив, що враховуючи положення ст.256 ЦКУ, якою визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, та якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, Господарський суд Одеської області повинен був застосувати до оскаржуваного рішення положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу, а саме: відмовити в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/852/20 від 11.05.2021 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради до ТОВ «КАРНАВАЛ-ЮГ» про стягнення 170 000,00 грн. в повному обсязі.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/852/20 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Бєляновський В.В., Філінюк І.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2021.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 916/852/20 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи № 916/852/20 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
16.06.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/852/20.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 10.07.2021. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ГПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20.
07.07.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20.
Управління заперечує проти вимог апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні позовних вимог Управління про стягнення фінансової санкції за Постановою від 02.03.2018 року № 1 «Про накладення фінансових санкцій з порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини», у розмірі 170 000, 00 гривень (сто сімдесят тисяч гривень 00 копійок) у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги у даній частині є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач вказує про необхідність зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду Одеської області 11.05.2021 у справі № 916/852/20, оскільки при прийнятті Рішення не з'ясовано природу правовідносин, що складись між Управлінням та ТОВ «Карнавал-Юг», особливого статусу фінансової санкції за порушення у сфері культурної спадщини, обставин, що підтверджують дотримання строку позовної давності та те, що у даних правовідносинах не підлягає застосуванню спеціальна позовна давність в один рік.
Позивач зазначає, що Управлінням дотримано строк позовної давності для звернення до господарського суду. Законом України «Про охорону культурної спадщини» строк та порядок звернення суб'єкта владних повноважень з вимогою щодо сплати фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини не встановлений. Строк сплати фінансових санкцій у Постанові № 1 теж не визначений.
Позивач вказує, що з метою надання ТОВ «Карнавал-Юг» можливості добровільного виконання Постанови № 1 та досудового врегулювання спору, Управління направило до ТОВ «Карнавал-Юг» лист від 26.12.2019 № 01-30/717 з вимогою сплатити фінансові санкції у добровільному порядку протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання даного листа. Лист № 2 доставлено Відповідачу 09.01.2020, тому 19.01.2020 був крайнім строком оплати. Позивач також надав 3 календарні дні для поштового відправлення, тому на думку позивача саме з 22.01.2020 починається обчислення строку позовної давності, оскільки вимоги не оплачені у встановлені строки.
Крім того, позивач вказав, що зміні підлягає резолютивна частина, в частині правильного зазначення номеру рахунку, на який необхідно стягнути з ТОВ «Карнавал-Юг» фінансові санкції за Постановою від 02.03.2018 № 1 «Про накладення фінансових санкцій з порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини».
Керуючись викладеним вище, позивач просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал- Юг» у справі № 916/852/20 без задоволення та змінити рішення Господарського суду Одеської області 11.05.2021 року (повний текст рішення складено та підписано 17.05.2021 року) у справі № 916/852/20.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 22.06.2021, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/852/20, направлялася на електронну адресу позивача та відповідача 23.06.2021 та була отримана в цей же день, що підтверджується роздруківками з електронної пошти.
Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/852/20, була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 25.06.2021. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України».)
Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційних скарг в письмовому провадженні без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 10.07.2019, Відповідачу належать на праві власності житлові та нежитлові приміщення в будинку за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 23 (далі - Об'єкт).
Дана будівля є пам'яткою архітектури, що встановлено під час розгляду адміністративної справи № 815/1441/18. Крім того, такий статус будівлі не заперечується жодною із сторін.
17.01.2012 Відповідач підписав охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини, відповідно до якого (пункти 11-13 Договору) взяв на себе зобов'язання своєчасно проводити капітальний ремонт пам'ятки і роботи з упорядження території пам'ятки, виконання реставраційних, ремонтних та інших робіт.
21.02.2018 Позивач склав акт № 1 про вчинення правопорушення, у якому зазначено, що Об'єкт перебуває у незадовільному стані. Внаслідок бездіяльності власника пам'ятки, ухилення від вживання заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам'ятки в належному стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти виникла загроза, яка негативно позначилася на стані пам'ятки (створювалась загроза знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки), що разом суперечить вимогам статей 24, 27, 29 Закону України "Про охорону культурної спадщини", про що складено акт візуального огляду об'єкту культурної спадщини від 22.01.2018.
02.03.2018 заступник Одеського міського голови Рябоконь П.М. прийняв та підписав постанову № 1 "Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини" (далі - Постанова), якою на Відповідача накладено фінансові санкції в сумі 170 000 грн. 00 коп.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2018, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019, відмовлено у задоволенні вимог Відповідача до Заступника Одеського міського голови Рябоконя Петра Мусійовича та до Позивача про визнання протиправними дій Позивача зі складення акту № 1 про вчинення правопорушення від 21.02.2018 та про визнання протиправної та скасування Постанови, винесеної Заступником Одеського міського голови Рябоконем Петром Мусійовичем, направленої листом від 03.03.2018 за № 02.2-16 вих/137.
З метою надання ТОВ «Карнавал-Юг» можливості добровільного виконання Постанови № 1, та досудового врегулювання спору, позивач направив до ТОВ «Карнавал-Юг» лист від 20.06.2019 № 01-30/333 з вимогою про сплату фінансових санкцій у добровільному порядку протягом 10 календарних днів з моменту отримання даного листа. Також у цьому листі Позивач попередив Відповідача, що у разі несплати фінансової санкції, вони стягуватимуться у судовому порядку. Даний лист доставлено відповідачу 21.06.2019, однак останній відмовився від прийняття листа, що підтверджується відміткою кур'єра на поштовому документів (т.1 а.с.43-45).
10.07.2019 Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Відповідача фінансових санкцій в сумі 170 000,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі № 420/4130/19 позовні вимоги Позивача задоволено та стягнуто з Відповідача фінансові санкції в сумі 170 000,00.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 420/4130/19 апеляційну скаргу Відповідача задоволено частково, відповідне судове рішення скасовано, провадження у справі закрито та роз'яснено право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
З метою повторного надання Відповідачу можливості добровільного виконання постанови № 1 від 02.03.2018 та досудового врегулювання спору Позивач направив Відповідачу лист від 26.12.2019 №01-30/717 з вимогою сплатити фінансові санкції у добровільному порядку протягом 10 календарних днів з моменту отримання даного листа. Також у цьому листі Позивач попередив Відповідача, що у разі несплати фінансової санкції, вони стягуватимуться у судовому порядку.
Згідно з поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення зазначена вимога була отримана Відповідачем 09.01.2020, однак Відповідач не сплатив фінансові санкції, що стало підставою для звернення Позивача з позовом до Господарського суду Одеської області.
Управління звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ «Карнавал-Юг», в якому просило стягнути з ТОВ «Карнавал-Юг» фінансові санкції у розмірі 170000,00 грн.
Статтею 54 Конституції України декларується, що держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність. Культурна спадщина охороняється законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до рішення Одеської міської ради від 21.03.2018 №3044-VII "Про затвердження Положення про управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради у новій редакції" (далі- Положення) управління є виконавчим органом Одеської міської ради, є юридичною особою та у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про охорону культурної спадщини", іншими законодавчими та підзаконними актами України у сфері охорони культурної спадщини, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови.
Згідно з пунктом 1.2 Положення управління є юридичною особою, може відкривати рахунки в органах Державної казначейської служби України, має самостійний баланс, гербову печатку зі своїм найменуванням, бланки і штампи.
Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 Положення управління є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини". Управління є підзвітним і підконтрольним Одеській міській раді, підпорядкованим її виконавчому комітету, Одеському міському голові та відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Положення основним завданням управління є забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території міста Одеси.
На управління покладено функції щодо забезпечення підготовки матеріалів для заступника міського голови з питань накладення фінансових санкцій, а також здійснення діяльності щодо притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності в межах компетенції, визначеної чинним законодавством України, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету та розпорядженнями міського голови (підпункти 2.2.27, 2.2.29 Положення).
Повноваження управління як виконавчого органу міської ради відповідно до його компетенції у сфері охорони культурної спадщини встановлені ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», які поряд з іншими включають: забезпечення виконання нього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території (п. 1); забезпечення дотримання режиму використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони (п. 4); забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (п. 5); організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт (п. 8); видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них (п. 9); застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону (п. 21).
Отже, управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради є суб'єктом владних повноважень, спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, на який покладено повноваження щодо забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території м. Одеси (п.2.1.3. Положення); забезпечення виконання вимог законів України «Про охорону культурної спадщини», «;Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини та. території м. Одеса (п. 1. ч. ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п.2.2.1. Положення).
З положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо передбачено, що рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами (ч. 6 ст. 3, ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини»), чим визначається порядок реалізації управлінням покладених Законом завдань щодо охорони об'єктів культурної спадщини, в тому числі в частині забезпечення виконання законних рішень органів охорони культурної спадщини, у даному випадку Постанови № 1.
Як встановлено судом, частиною 1 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Відтак, власником пам'ятки можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Частиною 1 статті 318 ЦК України визначено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК України.
Положеннями статті 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні' громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Також, загальні положення про право власності визначенні ст. ст. 316, 317 ЦК України. Здійснення права визначенні ст. 319 ЦК України. Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Відповідно до ч. 8 ст. 319 ЦК України особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом. Спеціальним законом у сфері охорони культурної спадщини є Закон України «Про охорону культурної спадщини».
Будівля, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 23, є пам'яткою архітектури, містобудування та історії місцевого значення Будинок Вассаля (арх. Бернардацці О.Й.), прийнята під охорону держави рішенням виконкому Одеської обласної Ради народних депутатів від. 15.08.1985р. № 480, розташована в межах комплексної охоронної зони Центрального історичного ареалу м. Одеси, визначеного Історико- архітектурним опорним планом, проектом зон охорони та визначення меж історичних ареалів м. Одеси, затвердженим наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008р. № 728/0/16-08.
У даних правовідносинах ТОВ «Карнавал-Юг» виступає як власник (пам'ятка перебуває у приватній власності ТОВ «Карнавал-Юг», яке є юридичною особою), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини, з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього ' і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Як було встановлено вище, 02.03.2018 Постановою № 1 на ТОВ «Карнавал-Юг» накладено фінансові санкції у розмірі 170 000,00 грн.
У цій постанові зазначені наступні порушення:
- внаслідок бездіяльності власника пам'ятки, ухилення від вжиття заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам'ятки в належному стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти - виникла загроза, яка негативно позначилась на стані пам'ятки (створилась загроза знищення, руйнування, пошкодження спотворення пам'ятки), невиконання вимог охоронного договору, що призвело до порушення вимог статей 24, 27, 29, 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини";
- вимоги припису Позивача № 01-15/06зд від 26.01.2018 до Відповідача не виконані у встановлені строки, що є порушенням положень статей 30, 44, 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Постановою Верховного Суду 08.02.2021 по даній справі були зроблені наступні висновки щодо застосування норм права:
« 6.1 Правовідносини у сфері охорони культурної спадщини врегульовані, та підстави, умови, порядок та суб'єкти/об'єкти застосування відповідальності (їх повноваження тощо) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини визначені, зокрема положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон), відповідно до преамбули якого цей закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
6.2 Питання відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини (порядок, суб'єкт та об'єкт застосування, вид, розмір тощо) врегульовані в статті 44 Закону, відповідно до якої відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції: зокрема за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Рішення органу охорони культурної спадщини про застосування фінансових санкцій може бути оскаржено до суду.
Фінансові санкції, накладені органом охорони культурної спадщини, стягуються у встановленому законом порядку.
Порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини визначений в статті 45 Закону, відповідно до частини першої якої фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.
Цією ж статтею Закону передбачено, що рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.
Водночас положення цих статей прямо не визначають (не вказують та не конкретизують) суб'єкта, що є відповідним органом охорони культурної спадщини, який здійснює (може здійснювати) безпосереднє стягнення фінансової санкції, застосованої (накладеної) до юридичної особи за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, та, відповідно, є належним суб'єктом звернення до суду щодо стягнення цієї санкції із застосуванням заходів державного примусу.
6.3 Для визначення обсягу повноважень та компетенції кожного із визначених цим законом органів охорони культурної спадщини Суд звертається до встановленої в статті 3 Закону ієрархії цих органів та визначених Законом повноважень.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належить, зокрема виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Закон розмежовує, в залежності від компетенції, повноваження центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини (стаття 5 Закону), і повноваження інших органів охорони культурної спадщини (до яких належить і виконавчий орган сільської, селищної, міської ради) (стаття 6 цього закону).
Відповідно до пункту 21 частини другої статті 6 Закону до повноважень, зокрема виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, належить застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.
6.4 За змістом наведених норм законодавець розмежовує повноваження у накладенні фінансової санкції за порушення законодавства щодо охорони у сфері охорони культурної спадщини (прийняття рішення з оформленням його у вигляді постанови - стаття 45 Закону) та у безпосередньому застосуванні/стягненні цієї санкції (пред'явленні вимоги до юридичної особи на підставі постанови або в судовому порядку - шляхом звернення із позовом).
При цьому, якщо накладення цієї фінансової санкції (згідно зі статтею 44 Закону шляхом прийняття відповідного рішення, оформленого постановою), відповідно до компетенції, здійснюється законодавчо визначеною посадовою особою відповідного органу: головою чи заступником голови відповідної місцевої ради; то виконання цього рішення: застосування та безпосереднє стягнення фінансової санкції належить до повноважень відповідного органу (відповідно до компетенції у сфері охорони культурної спадщини), а саме до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини (пункт 21 частини другої статті 6 Закону).
6.5 Щодо повноважень, які належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у розумінні Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Суд зазначає, що відповідно до норм цього закону(підпункт 5 пункту "б" частини першої статті 31 та підпункту 10 пункту "б" статті 32): організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників; забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання; належать до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва та у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту.
Порядок делегування повноважень наведений у статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.
6.6 За змістом наведених норм (пункти 6.3-6.5), з урахуванням висновків в пункті 6.4, стягнення фінансової санкції, застосовної (накладеної) відповідно до статті 44 Закону, належить до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (відповідно до їх компетенції) у сфері охорони культурної спадщини, що є делегованими в силу прямої норми закону, а саме пункту 21 частини другої статті 6 Закону.
6.7 Щодо обсягу повноважень Позивача як спеціалізованого управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини, створеного у складі Одеської міської ради, та як суб'єкта звернення за вимогами у цій справі про стягнення з Відповідача суми фінансової санкції за допущене ним порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, Суд зазначає про таке.
6.8 Відповідно до статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.
За змістом цих норм у разі створення у складі сільської, селищної, міської ради управління (відділу, іншого виконавчого органу) як виконавчого органу відповідної ради для здійснення відповідного (окремо визначеного) напрямку повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, то виконання управлінням (відділом, іншим виконавчим органом) цих повноважень (відповідно до визначеної спеціалізації) ототожнюється з виконанням таких повноважень безпосередньо виконавчим органом сільських, селищних, міських рад.
6.9 Отже, спонукання Відповідача до виконання Постанови шляхом звернення Позивача із вимогами про стягнення з Відповідача в судовому порядку застосованої згідно з Постановою фінансової санкції - є захистом прав держави у сфері охорони культурної спадщини, і повноваження щодо такого захисту (у наведений спосіб) належать Позивачу як виконавчому органу Одеської міської ради у сфері охорони культурної спадщини, що є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини в силу норми пункту 21 частини другої статті 6 Закону.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.02.2019 у справі № 910/5309/18.
6.10 Враховуючи викладене та встановлені судами обставини щодо законності Постанови та щодо статусу Позивача як виконавчого органу Одеської міської ради та спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини (пункти 3.3-3.5, 3.8), Суд дійшов висновків, що:
- надання Позивачу в силу закону - норми пункту 21 частини другої статті 6 Закону, повноважень на застосування/стягнення суми фінансової санкції за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини (що охоплюють також повноваження Позивача звертатись з цими вимогами в судовому порядку), не вимагає додаткового (окремого) зазначення та конкретизації цих повноважень в Положенні, яким керується Позивач у своїй діяльності;
- передбачені в Положенні повноваження Позивача (в підпунктах 2.1.2, 2.2.27, 2.2.29 пункту 2.1, пункт 3.8 цієї постанови) із забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території міста Одеси тощо, охоплюють визначені законом повноваження Позивача щодо застосування/стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі в судовому порядку.»
З огляду на викладені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є дійсно обґрунтованими, оскільки у даному випадку були порушені права Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради в результаті не сплати фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини.
Щодо строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся у відзиві на позов із вимогою про застосування позовної давності до вимог Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради.
Дана вимога відповідача обґрунтована зокрема тим, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність у один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки. У Постанові № 1 від 02.03.2018 не визначено строку її виконання, то відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності почався від дня, коли у кредитора виникло право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Так право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання за Постановою № 1 виникло з дня її винесення, з 02.03.2018. Про існування Постанови № 1 Позивач дізнався з моменту її винесення.
З огляду на викладене вище, відповідач дійшов до висновку, що початок перебігу строку позовної давності почався 02.03.2018 та відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності сплив 02.03.2019.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 2 статті 258 ЦК України передбачено, Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу); 8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Таким чином, законодавець розрізняє загальний та спеціальний строк позовної давності. Відповідач вказує, що у даному випадку необхідно застосовувати спеціальний строк позовної давності у 1 рік, оскільки позивач просить стягнути неустойку (штраф, пеню).
Санкції у сфері культурної спадщини є особливим видом фінансових санкцій, підстави та порядок накладення яких регламентується виключно Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Відповідальність учасників господарських відносин регламентована Главою 24 ГК України. Види господарських санкцій як правового засобу відповідальності у сфері господарювання закріплені ст. 217 ГК України, відповідно до ч. 2 якої передбачені такі види господарських санкцій як: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 3 ст. 217 ГК України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Відповідно до ч. 4. ст. 217 ГК України адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Детально питання адміністративно-господарських санкцій регламентовано Главою 27 ГК України, серед яких фінансові санкції за порушення законодавства у сфері культурної спадщини, відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання за результатами здійсненого заходу державного нагляду (контролю) відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», який, не регулює спірні правовідносини, а справа охорони культурної спадщини не відноситься до різновидів контролю у сфері господарської діяльності.
Крім того, відповідно до ст. 217 ГК України до господарських санкцій відносяться штрафні санкції.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. З ст. 549 ЦК України).
Підстави та порядок застосування господарських санкцій можуть передбачатись, як безпосередньо у Господарському кодексі України, інших законами так і договорі (ст.ст. 193, 216, 218 ГК України).
Таким чином, неустойка (штраф, пеня), адміністративно - господарські та інші види господарських санкцій є відповідальністю суб'єктів господарювання за порушення здійснення господарської діяльності.
Порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини регламентовано ст.ст. 44, 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Підставами для накладення на ТОВ «Карнавал-Юг» фінансових санкцій зазначені наступні порушення: внаслідок бездіяльності власника пам'ятки, ухилення від вжиття заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам'ятки в належному стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти - виникла загроза, яка негативно позначилась на стані пам'ятки (створилась загроза знищення, руйнування, пошкодження спотворення пам'ятки), невиконання вимог охоронного договору, що призвело до порушення вимог ст.ст. 24, 27, 29, 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини»; вимоги припису Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради № 01-15/06зд від 26.01.2018 до ТОВ «Карнавал-Юг» не виконані у встановлені строки, що є порушенням положень ст.ст. 30, 44, 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
З аналізу вищезазначеного, підстави для застосування фінансових санкцій жодним чином не стосуються здійснення ТОВ «Карнавал-Юг» господарської діяльності, не є порушенням у сфері господарювання, не виникли з приводу порушення здійснення господарської діяльності.
Передбачена Законом України «Про охорону культурної спадщини» фінансова санкція згідно з Постановою №1 накладена саме за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації, а не за порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності.
З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить до висновку, що фінансова санкція за Постановою № 1, про стягнення якої заявлено позов, не є неустойкою (штрафом, пенею), адміністративно-господарським штрафом у розумінні ЦК України, ГК України. Крім того, фінансова санкція за порушення законодавства про охорону культурної спадщини не є штрафом в розумінні приписів ст. 549 ЦК України, ст.ст. 217, 230, 238, 239, 241 ГК України, а тому до вимог її стягнення не може бути застосована ст. 258 ЦК України (спеціальна позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Отже, для стягнення фінансових санкцій за постановами про порушення у сфері охорони культурної спадщини необхідно застосовувати загальну позовну давність тривалістю у 3 роки.
Аналогічний висновок щодо застосовування загальної позовної давності тривалістю у 3 роки викладений у рішенні Господарського суду м. Києва від 19.06.2018, яке було залишено в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2019 по справі № 910/5309/18.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що у даному випадку підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, тривалістю у 1 рік.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом вказаних вище норм, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як було зазначено вище, Управління звернулося про стягнення фінансових санкцій за Постановою № 1 від 02.03.2018.
Строк сплати фінансових санкцій у Постанові № 1 від 02.03.2018 не визначений.
Законом України «Про охорону культурної спадщини» строк та порядок звернення суб'єкта владних повноважень з вимогою щодо сплати фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, не встановлений.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
З метою надання ТОВ «Карнавал-Юг» можливості добровільного виконання Постанови № 1, та досудового врегулювання спору, позивач направив до ТОВ «Карнавал-Юг» лист від 20.06.2019 № 01-30/333 з вимогою про сплату фінансових санкцій у добровільному порядку протягом 10 календарних днів з моменту отримання даного листа. Крім того, у Листі № 1 зазначено, про необхідність протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту сплати фінансових санкцій письмово повідомити Управління та заступника Одеського міського голови про виконання Постанови №1, надавши належним чином завірену копію платіжного документу, що підтверджує сплату фінансових санкцій, з відміткою банку про проведення такого платежу. Також у цьому листі Позивач попередив Відповідача, що у разі несплати фінансової санкції, вони стягуватимуться у судовому порядку. Даний лист доставлено відповідачу 21.06.2019, однак останній відмовився від прийняття листа, що підтверджується відміткою кур'єра на поштовому документів (т.1 а.с.43-45).
10.07.2019 Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Відповідача фінансових санкцій в сумі 170 000,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі № 420/4130/19 позовні вимоги Позивача задоволено та стягнуто з Відповідача фінансові санкції в сумі 170 000,00.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 420/4130/19 апеляційну скаргу Відповідача задоволено частково, відповідне судове рішення скасовано, провадження у справі закрито та роз'яснено право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
З метою повторного надання Відповідачу можливості добровільного виконання постанови № 1 від 02.03.2018 та досудового врегулювання спору Позивач направив Відповідачу лист від 26.12.2019 №01-30/717 з вимогою сплатити фінансові санкції у добровільному порядку протягом 10 календарних днів з моменту отримання даного листа. Також у цьому листі Позивач попередив Відповідача, що у разі несплати фінансової санкції, вони стягуватимуться у судовому порядку. Крім того, у Листі № 2 зазначено, про необхідність протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту сплати фінансових санкцій письмово повідомити Управління та заступника Одеського міського голови про виконання Постанови №1, надавши належним чином завірену копію платіжного документу, що підтверджує сплату фінансових санкцій, з відміткою банку про проведення такого платежу.
У даному випадку строк оплати фінансової санкції для відповідача настав після спливу: 10 денного строку для оплати фінансової санкції, який обчислюється з 09.01.2020 (день отримання ТОВ «Карнавал-Юг» Листа № 2) + 3 календарних днів, які надавались ТОВ «Карнавал-Юг» для письмового повідомлення про виконання Постанови № 1. У даному випадку, колегія суддів бере до уваги саме лист від 26.12.2019 №01-30/717, оскільки від отримання листа від 20.06.2019 № 01-30/333 відповідач відмовився, а отже не був ознайомлений з його змістом, зокрема, з вимогою по сплаті фінансової санкції та встановлені для цього строки.
Враховуючи, що відповідач отримав саме лист від 26.12.2019 №01-30/717 - 09.01.2020, кінцевий строк сплати припадав на 19.01.2020, а початок обчислення строку позовної давності на 23.01.2020. Адже саме до 22.01.2020 відповідач мав повідомити позивача про оплату фінансових санкцій та надати на підтвердження цього належним чином завірену копію платіжного документу, та не отримавши даний документ у встановлені строки, позивач дізнався про своє порушене право.
Як було встановлено вище, 31.03.2020 Управління звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ «Карнавал-Юг», в якому просило стягнути з ТОВ «Карнавал-Юг» фінансові санкції у розмірі 170 000,00 грн.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що позивачем не було пропущено строк позовної давності, тому посилання апелянта на пропуск строків позовної давності не приймаються до уваги. Окрім того, помилковим є висновок суду першої інстанції про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, оскільки відповідний строк не було пропущено.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позову Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» про стягнення фінансових санкцій у розмірі 170000,00 грн. Однак, колегія суддів вважає, що у даному випадку необхідно змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення.
Вимоги Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради щодо зміни мотивувальної та резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20, викладені у відзиві на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вимоги про скасування чи зміну рішення викладаються в окремій апеляційній скарзі.
У даному випадку, жодних апеляційних скарг Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20 до Південно-західного апеляційного господарського суду не надходило.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
У даному випадку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо вирішення суті спору, однак в оскаржуваному рішенні наявне неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи у частині застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності, пропуску позивачем строку позовної давності та наявності поважних причин щодо пропущеного строку для захисту порушеного права.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що у даному випадку підлягає зміні мотивувальна частина оскаржуваного рішення в частині застосування строків позовної давності, резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20 - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20 залишити без задоволення.
Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20 в частині застосування строків позовної давності.
Викласти мотиви щодо застосування строків позовної давності в редакції, зазначеній у даній постанові Південно-західного апеляційного господарського суду.
Резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 по справі №916/852/20 залишити без змін.
Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.
Повний текст постанови складено та підписано 21.07.2021.
Головуючий суддя К.В. Богатир
Суддя В.В. Бєляновський
Суддя І.Г. Філінюк