Справа № 755/17819/20
"19" липня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики у розмірі 25 326,97 грн, з яких 600,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2020 року складає 16 994,40 грн,
250,00 Євро, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2020 року складає 8 332,57 грн; інфляційні втрати в розмірі 244,40 грн; 3% річних в розмірі 485,19 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн, а також збитки у вигляді витрат по оплаті юридичних послуг в розмірі 9 750,00 грн та судовий збір.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач 23 грудня 2018 року надала в борг ОСОБА_2 600,00 доларів США та 250 Євро на строк один рік, про що складена відповідна розписка. У зазначений строк, відповідач не повернув позику, на неодноразові звернення позивача з вимогою про добровільну сплату суми заборгованості не реагує та ухиляється від повернення позики. На підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано з 24 грудня 2019 року по 08 жовтня 2020 року інфляційні втрати в розмірі 244,40 грн та 3% річних в розмірі 485,19 грн. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок неповернення відповідачем позики, останнім завдано позивачу моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, негативних змінах її життя, що негативно відобразилась на її психічному та емоційному стані, страті сну, позбавленні нормального відпочинку, порушенні її людської гідності та оцінюється позивачем в розмірі 10 000,00 грн. Крім того, позивач просить стягнути втрати на правничу допомогу, які визначені нею як збитки.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
23 січня 2021 року позивачем отримано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем отримано 28 квітня 2021 року, що також підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень також подано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 23 грудня 2018 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_3 600,00 доларів США та 250,00 Євро, які зобов'язався повернути на протязі року, що підтверджується письмовою розпискою (а.с.15).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові
від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позивач зверталась до відповідача з письмовою претензією щодо сплати заборгованості (а.с. 16-22), однак відповідач не виконав взяті на себе за договором позики зобов'язання, грошові кошти у визначений договором строк позивачу не повернув, що не спростовано відповідачем відповідно до наявних у матеріалах справи доказів.
Зі змісту правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц убачається, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості за договором позики у розмірі 600,00 доларів США та 250,00 Євро підлягають задоволенню.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, суд зазначає, що за змістом ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Отже, вимога позивача, щодо стягнення інфляційних втрат суперечить чинному законодавству України, оскільки предметом письмової розписки є грошові кошти, виражені в іноземній валюті - доларах США та Євро, згідно позовної заяви, позивач просить стягнути заборгованість за договором позики саме в іноземній валюті - доларах США та Євро, зазначаючи їх еквівалент у гривні.
З позовної заяви також убачається, що період нарахування 3% річних та вимога про їх стягнення визначена позивачем з 24 грудня 2019 року по 08 жовтня 2020 року, в національній валюті України - гривні.
За цей період, виходячи з розміру простроченої суми заборгованості, помноженої на 3% та кількості повних днів прострочення та поділених на кількість днів в році та на 100, розмір 3% річних складає - 599,99 грн ((600,00 доларів США*3*8/365/100*28,324 грн) + (600,00 доларів США*3*281/366/100*28,324 грн) + (250,00 Євро*3*8/365/100 * 33,3303 грн)+ (250,00 Євро*3*281/366/100 * 33,3303 грн).
Виходячи з наведеного та положень ч. 1 ст.13 ЦПК України щодо розгляду справи в межах позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 485,19 грн.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка згідно ч. 2 цієї статі полягає у: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України).
Як роз'яснено в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), при вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн виходила з того, що внаслідок неповернення відповідачем позики, останнім завдано позивачу моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, негативних змінах її життя, що негативно відобразилась на її психічному та емоційному стані, страті сну, позбавленні нормального відпочинку, порушенні її людської гідності
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року, справа № 761/26293/16-ц відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором.
Проте, укладений між сторонами у справі договір позики від 23 грудня 2018 року не передбачає компенсації моральної шкоди.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
При цьому позивачем не подано до суду жодного доказу на підтвердження наявності у позивача, визначених ст.23 ЦК України, негативних наслідків, обумовлених неповерненням відповідачем коштів за договором позики. Наявними в матеріалах справи доказами не підтвердилось і те, що саме неправомірними діями відповідача позивачу було завдано моральну шкоду, не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідача та завданою позивачу моральною шкодою.
Позивачем також не вказано, з яких міркувань вона виходила, визначаючи суму моральної шкоди, розрахунку розміру моральної шкоди позивачем не надано, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з недоведеністю.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн (в мінімальному розмірі, визначеному п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір») (а.с.25).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, позивачем до позовної заяви долучено договір №Д-260 від 05 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Київський центр правової допомоги», за яким виконавець зобов'язується за дорученням замовника надати юридичні послуги, зазначені в п.1.2. цього Договору, для чого зобов'язується вчинити юридичні та інші пов'язані з ними дії в обсязі, обумовленому в цьому Договорі. Замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику наступні юридичні послуги: проекті претензії; проекти позовної заяви до суду; проекти заяви про злочин; проекти скарги до слідчого судді; консультація.
Однак зі змісту договору не вбачається в межах якого позову (справи) надавались дані послуги.
Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору вартість надання юридичних послуг, зазначених у п.1.2 у цього Договору, становить 9 750,00 грн і сплачується замовником у наступний термін: 14 жовтня 2020 року - 6 750,00 грн. Замовник вносить попередню оплату в розмірі 3 000,00 грн (а.с. 24).
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт.
Як убачається з фіскальних чеків від 05 жовтня 2020 року та від 08 жовтня 2020 року на рахунок ТОВ «Київський центр правової допомоги» сплачено кошти в розмірі 3 000,00 грн та 6 750,00 грн (а.с. 24 зворот) разом з тим, з чеків не вбачається ким та за які саме послуги здійснені платежи.
При вирішенні даного питання суд виходить з того, що позов підписано та подано до суду позивачем, матеріали справи не містять доказів отримання/надання правничої допомоги в межах даної справи, та детального опису робіт, розрахунку витрат, тому суд не вбачає визначених законом підстав для стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, статтями 16, 23, 525, 526, 530, 610, 625, 1046, 1047, 1049, 1167 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81,89,141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання:
АДРЕСА_3 ) про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23 грудня 2018 року в розмірі 600,00 доларів США та 250,00 Євро, 3% річних в сумі 485,19 грн та судові витрати по сплаті судового збору - 840,80 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: