Справа № 755/3297/21
"02" червня 2021 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді САВЛУК Т.В.,
секретаря Бурячек О.В.,
учасники справи:
представників позивача -адвокат Калініченко О.В.,
відповідач - не з'явився,
третя особа - не з'явилась,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, - Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
17 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 з вимогою визнати відповідача таким, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
02 березня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у даній справі та призначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Згідно з частин 1-2 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Під час розгляду справи, відповідач скористався процесуальним правом подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує щодо винесення рішення по справі.
Суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться. ( ч.8 ст.279 ЦПК України)
Представник позивачів - адвокат Калініченко Олександр Вікторович в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив винести рішення на підставі доказів, які долучено до матеріалів справи, додатково пояснив, що позивач придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, укладеного 06 січня 2021 року, є власником зазначеної квартири, в даній квартирі зареєстрований відповідач, який є сином колишнього власника квартири, однак відповідач більше п'яти років в квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, в утриманні житла участі не брав та не бере, у зв'язку з цим, реєстрація відповідача у спірному приміщенні позбавляє позивача в повному обсязі реалізувати своє право користування житлом, зокрема, укласти договір купівлі-продажу квартири.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належними чином, скористався своїм процесуальним правом подав заяву про визнання позову.
Представник третьої особи - Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, в судове засідання не з'явився, подали заяву про розгляд справи у їх відсутність, та винести рішення згідно вимог чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані позивачами документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Конституцією України у ст.47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом.
Згідно положень частини першої та четвертої ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Виходячи з положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За даними, які внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 06 січня 2021 року.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За статтею 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо, продавець товару не є його власником, продавець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Згідно відомостей, які містяться в Реєстрі територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 значиться зареєстрованим.
Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном - підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Отже, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей; право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами (такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17).
Згідно із ч. 1, 4 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
При вирішенні даного спору, суд враховує позицію відповідача, який подав до суду заяву про визнання позовних вимог, відповідно до якої, відповідач зазначив, що з моменту продажу квартири батьком, відповідач в даній квартирі не проживає, крім того не заперечує щодо зняття його з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 Цивільного кодексу України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
При вирішенні питання про наявність правових підстав для визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, суд, з урахування правового статусу житла, враховує, що власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право користування, та зняття його з реєстрації, при цьому втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла (ст.346 ЦК України).
З моменту припинення права власності, припиняється також правомочність користування квартирою, яка нерозривно пов'язана з власністю. Відповідно й припиняється право користування членів сім'ї попереднього власника, оскільки воно є похідним.
Згідно положень частин другої ст.386 Цивільного кодексу України власник, який має право передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинене нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Як роз'яснено п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 07.02.2014 за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені ивільного кодексу України.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що з моменту переходу права власності на спірну квартиру до нового власника у попереднього члена сім'ї власника квартири, відповідача по справі, припиняється право користування житловим приміщенням, оскільки договору житлового найму з власником квартири не укладали.
Таким чином, виходячи з наведених правових норм, якщо права власника порушені, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання колишнього члена сім'ї власника житла таким, шо втратив право користування житловим приміщенням, попередній власник уклавши Договір купівлі-продажу квартири на користь позивача, а відповідач як член сім'ї попереднього власника, добровільно виселився з квартири, забрав свої особисті речі, однак з реєстраційного обліку не знявся, що впливає на реалізацію позивачем його прав як власника квартири на розпорядження квартирою, тому визначений позивачем спосіб захисту порушених прав є правомірним та не суперечить вимогам чинного законодавства, яке регулює відносини, що виникли між сторонами спору.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з положень ч. 5,6 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, - Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 358, 360, 383, 391 Цивільного кодексу України, статтями 65, 156 Житлового кодексу УРСР, статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 206, 263-265, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, - Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, таким, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017,апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.