Справа № 320/5002/19 Суддя першої інстанції: Басай О.В.
08 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Горяйнова А.М.,
суддів - Костюк Л.О. та Лічевецького І.О.,
за участю секретаря - Король Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними і скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області (процесуальним правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області), а саме:
- податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2019 року № 0011161303 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2019 року № 0011151303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1020 грн 00 коп.;
- податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2019 року № 0011141303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510 грн 00 коп.;
- податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2019 року № 0011131303 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2500 грн 00 коп.;
- рішення від 23 серпня 2019 року № 0011241303 про застосування штрафних санкцій у розмірі 186547 грн 89 коп.;
- рішення від 23 серпня 2019 року № 0011251303 про застосування штрафних санкцій за неподання звітності у розмірі 850 грн 00 коп.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 серпня 2019 року № Ф-0011231303 щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 612595 грн 67 коп.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року вказаний адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що ОСОБА_1 фактично здійснював підприємницьку діяльність, однак не подавав відповідну звітність та не сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке узгоджується із правовою позицією Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду. Наголошував на тому, що здійснював продаж квартир саме як фізична особа та сплачував податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5 %.
Під час судового засідання представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти апеляційної скарги та просила суд відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року - без змін, виходячи з такого.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Першочергово колегія суддів вважає необхідним повернутися до вирішення питання щодо дотримання Головним управлінням ДПС у Київській області строку на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року.
Згідно з ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 01 червня 2021 року до матеріалів справи приєднані докази, які містять різну інформацію про дату направлення відповідачем апеляційної скарги на рішення суду від 09 вересня 2020 року.
Так, відповідно до штампу на конверті, в якому апеляційна скарга надійшла до суду, лист зі штрих-кодом 0210511239049 було прийнятий поштовим відділенням 23 грудня 2020 року. На веб-сайті АТ «Укрпошта» у розділі «Трекінг» також міститься інформація про те, що відправлення було прийняте 23 грудня 2020 року та вручене адресату 28 грудня 2020 року. В той час як відповідач стверджує, що апеляційна скарга була направлена до суду 28 жовтня 2020 року.
Вирішуючи питання щодо відкриття апеляційного провадження, колегія суддів виходила із того, що у разі направлення апеляційної скарги 28 жовтня 2020 року (про що зазначено у фіскальному чеку та на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення), відповідач має право на поновлення строку на апеляційне оскарження згідно з п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України.
У зв'язку з цим колегія суддів вважала необхідним поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду від 09 вересня 2020 року та одночасно витребувати в АТ «Укрпошта» відомості про дату фактичного направлення на адресу Київського окружного адміністративного суду рекомендованого листа зі штрих-кодом 0210511239049.
Листом від 10 червня 2021 року № 33-Г-4477 АТ «Укрпошта» повідомило про те, що рекомендований лист № 0210511239049 був прийнятий до пересилання 23 грудня 2020 року.
Разом з тим пояснень щодо причин видачі відправнику фіскального чека саме від 28 жовтня 2020 року та щодо зазначення вказаної дати на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення вказаний лист АТ «Укрпошта» не містить.
З огляду на викладене колегія суддів виходить із того, що апеляційна скарга Головного управління ДПС у Київській області була направлена до суду саме 28 жовтня 2020 року, тобто у межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 295 КАС України.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем об'єктів нерухомого майна за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2018 року, за підсумками якої складено акт від 08 квітня 2019 року № 271/10-36-13-03/ НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 19 червня 2019 року подав письмові заперечення проти висновків, викладених у зазначеному акті, за результатами розгляду яких надано відповідь від 27 червня 2019 року № 15640/ФОП/10-36-13-03 про перегляд результатів проведеної перевірки та про видачу наказу від 27 червня 2019 року № 1372.
За наслідками перевірки, проведеної на підставі наказу від 27 червня 2019 року № 1372, посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області складено акт від 15 липня 2019 року № 638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 .
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом були прийняті:
- податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2019 року № 0011161303 про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обліку готівки та застосування реєстраторів у розмірі 1 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2019 року № 0011151303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 1020 грн 00 коп.;
- податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2019 року № 0011141303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 510 грн 00 коп.;
- податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2019 року № 0011131303 про збільшення грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 10000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2500 грн 00 коп.;
- рішення від 23 серпня 2019 року № 0011241303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 186547 грн 89 коп.;
- рішення від 23 серпня 2019 року № 0011251303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у розмірі 850 грн 00 коп.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 612595 грн 67 коп. від 23 серпня 2019 року № Ф-0011231303.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями Головного управління ДФС у Київській області, ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання їх протиправними і скасування.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що при продажі іншим особам власного нерухомого майна позивач діяв не як суб'єкт підприємницької діяльності.
Суд першої інстанції врахував, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року у справі №369/6898/19 було закрито провадження у справі щодо ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 164 КУпАП, яке полягало у здійсненні підприємницької діяльності без державної реєстрації під час будівництва та продажу об'єктів нерухомого майна та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності.
Підставою для задоволення адміністративного позову стало також те, що контролюючим органом при проведенні перевірки, результати якої оформлено актом 15 липня 2019 року № 638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , було порушено встановлений п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України строк у 1095 днів, оскільки перевірено період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2018 року.
Також судом першої інстанції зроблено висновок про те, що у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до ст. 197 ПК України. Оскільки правовстановлюючі документи на новозбудоване житло та землю під ним оформлені на позивача як замовника будівництва, то подальше переоформлення права власності на фізичних осіб згідно договорів купівлі-продажу не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість. Тому висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість за період 2016 року у сумі 10000 грн 00 коп. є необґрунтованими.
Стосовно висновків акта перевірки щодо порушення абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження єдиного соціального внеску та про порушення п.п. 2, 9 і 11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435 в частині неподання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску, суд першої інстанції зазначив, що такі висновки ґрунтуються виключно на тому, що ОСОБА_1 здійснював саме господарську діяльність без державної реєстрації як суб'єкта господарювання. Водночас такі висновки контролюючого органу визнані судом необґрунтованими.
Колегія суддів в цілому погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Згідно з актом перевірки від 15 липня 2019 року № 638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 фізична особа ОСОБА_1 був замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є також власником (користувачем) земельних ділянок на яких відбувалось будівництво вказаних об'єктів нерухомості. Перевіркою також встановлено, що платник податків - фізична особа ОСОБА_1 набував у власність об'єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва.
У подальшому позивач реалізовував об'єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.
У зв'язку з укладенням таких договорів ОСОБА_1 у період з 2013 по 2018 рік систематично сплачував податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5 % вартості об'єкта нерухомості. Загальна сума сплаченого податку становить 14300937 грн 17 коп., з яких за 2013 рік - 1159424 грн 90 коп., за 2014 рік - 1160716 грн 28 коп., за 2015 рік - 6287221 грн 44 коп., за 2016 рік - 2134659 грн 05 коп., 2017 рік - 913967 грн 50 коп., за 2018 року - 744948 грн 00 коп.
На основі суми сплаченого податку на доходи фізичних осіб контролюючий орган визначив, що сума отриманого доходу платника податків становить 286018743 грн 40 коп., з яких дохід у 2013 році - 11188498 грн 00 коп., у 2014 році - 61214325 грн 60 коп., у 2015 році - 125744428 грн 80 коп., у 2016 році - 2693181 грн 00 коп., у 2017 році - 18279350 грн 00 коп., у 2018 році - 14898960 грн 00 коп.
Дослідивши зазначену інформацію, контролюючий орган прийшов до висновку, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва багатоповерхових житлових будинків з метою подальшої реалізації об'єктів нерухомого майна спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу, а тому є підприємницькою діяльність. У зв'язку з цим відповідач прийшов до висновку, що позивач зобов'язаний був зареєструватися як фізична особа-підприємець та як платник податку на додану вартість, а також сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове соціальне пенсійне страхування (далі - єдиний внесок).
Разом з тим податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з податку на додану вартість за операціями з продажу об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 за наслідками перевірки, оформленою актом від 15 липня 2019 року № 638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , нараховані не були.
Натомість до позивача був застосований штраф у зв'язку з тим, що до перевірки не надано книгу обліку доходів та витрат (розмір штрафу 1 грн), не подано податкову звітність (розмір штрафу за неподання звітності вперше - 510 грн, за повторну неподання звітності - 1020 грн).
Також нараховано податок на додану вартість у розмірі 10000 грн і застосовано штраф у розмірі 2500 грн у зв'язку з отриманням ОСОБА_1 доходу в розмірі 60000 грн 00 коп. від надання в оренду ТОВ «Європейська сервісна група» обладнання для ремонту приміщень.
Крім того позивачу нараховано штраф за неподання звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а також за донарахування єдиного внеску органом доходів і зборів. Додатково ОСОБА_1 направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 612595 грн 67 коп.
Перевіряючи обґрунтованість висновку контролюючого органу про фактичне здійснення позивачем підприємницької діяльності та поширення на нього у зв'язку з цим обов'язків з ведення книги обліку доходів та витрат, подання податкової звітності та звітності щодо єдиного внеску, нарахування податку на додану вартість з доходу, отриманого від передачі обладнання в оренду та нарахування єдиного внеску, колегія суддів прийшла до таких висновків.
Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплене також у ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України. Додатково ч. 2 ст. 50 зазначеного Кодексу визначає, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
За правилами ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з ч. 5 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.
У свою чергу ст. 44 Господарського кодексу України визначає, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідач, стверджуючи, що ОСОБА_1 впродовж 2013-2018 років здійснював підприємницьку діяльність, не надав доказів реєстрації позивача як суб'єкта підприємницької діяльності у цей період.
Колегія суддів враховує, що згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 2 а.с. 217) позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 08 квітня 2016 року. Однак за власним рішенням 29 серпня 2016 року припинив підприємницьку діяльність.
Таким чином матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності лише протягом чотирьох з половиною місяців та лише протягом вказаного часу зобов'язаний був здійснювати дотримуватися правил, встановлених для суб'єктів господарювання, у тому числі вести книгу обліку доходів і витрат, подавати звітність та звітність з єдиного внеску, здійснювати нарахування єдиного внеску за операціями з продажу нерухового майна тощо.
Стверджуючи про існування у позивача такого обов'язку в інші періоди впродовж 2013-218 років (а не лише з квітня по серпень 2016 року), відповідач належним чином не обґрунтував та не довів свого висновку із посиланням на норми Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Крім того, як раніше зазначалося, за підсумками операцій з продажу об'єктів нерухомого майна, контролюючим органом не приймалося рішень про нарахування ОСОБА_1 податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість. До позивача були застосовані виключно штрафні санкції за порушення правил податкового обліку та звітності під час провадження господарської діяльності.
Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 25 травня 2020 року у справі № 810/1963/18, від 28 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006091, від 28 травня 2021 року у справі № 120/1565/19-а, згідно з якою фізичні особи можуть вважатися суб'єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. І лише зареєстровані підприємці зобов'язані сплачувати податки, передбачені для підприємців, оскільки саме з моменту реєстрації особа набуває відповідний правовий статус. При цьому реєстрація суб'єктом господарювання є добровільним рішенням фізичної особи. Чинним законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленої процедури, в тому числі й примусово, за рішенням будь-якого суб'єкта владних повноважень.
Згідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних рішень, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Таким чином обов'язок ведення Книги обліку доходів і витрат покладається саме на фізичну особу - підприємця. В той час як Головне управління ДФС у Київській області виявило факт ненадання вказаної Книги в ході проведення перевірки ОСОБА_1 як фізичної особи.
За правилами п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Штрафні санкції у розмірах 510 грн та 1020 грн були застосовані до ОСОБА_1 у зв'язку неподанням декларації про майновий стан і доходи за 2013-2018 роки, передбаченої абз. 1 п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України.
Вказана норма права передбачає, що фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Отже, абз. 1 п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України також встановлює обов'язок з подання звітності для фізичних осіб - підприємців, до яких позивач впродовж 2013-2018 років не належав (за виключенням період з квітня по серпень 2016 року).
Колегія суддів повторно наголошує на тому, що перевірка, результати якої оформлені актом від 15 липня 2019 року № 638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , була проведена щодо фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , а не щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Згідно з пп. 2 п. 180.1 ст. 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не був зареєстрований платником податку на додану вартість. Доказів на підтвердження того, за підсумками операцій з продажу об'єктів нерухомого майна позивача було визнано таким, що підлягав реєстрації як платник податку на додатну вартість та у зв'язку з цим здійснено нарахування такого податку, матеріали справи не містять.
Також колегія суддів враховує, що в акті перевірки від 15 липня 2019 року № 638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 відсутні обґрунтування підстав виникнення у ОСОБА_1 обов'язку сплачувати податок на додану вартість за наслідками укладення з ТОВ «Європейська сервісна група» договору оренди обладнання для ремонту приміщень та отримання у зв'язку з цим доходу в розмірі 60000 грн 00 коп.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.
Перелік платників єдиного внеску визначений у ст. 4 вказаного Закону, до якого належать, зокрема, фізичні особи - підприємці.
Водночас, як раніше зазначалося, впродовж 2013-2018 років (за виключенням період з квітня по серпень 2016 року) не належав до фізичних осіб - підприємців, а тому не був платником єдиного внеску і на нього не поширювалися обов'язки, передбачені п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції ухвалі законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень від 23 серпня 2019 року № 0011161303, № 0011151303, № 0011141303, № 0011131303, рішень про застосування штрафних санкцій від 23 серпня 2019 року № 0011241303 та № 0011251303, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 серпня 2019 року № Ф-0011231303.
Доводи апеляційної скарги Головного управління ДФС у Київській області не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 09 вересня 2020 року, та не можуть бути підставами для його скасування.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.М. Горяйнов
Судді Л.О. Костюк
І.О. Лічевецький
Постанова складена у повному обсязі 19 липня 2021 року.