П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7393/20
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Косцової І.П.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 22.01.2020 року внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 березня 2020 року №35 та зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року.
В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення порушило його право на отримання гарантованої державою одноразової грошової допомоги у разі первинного встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у 2015 році вже реалізовано своє право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення ступеню втрати працездатності. Право на отримання одноразової допомоги у більшому розмірі можливо виключно у разі, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності.
Оскільки в даному випадку встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності у січні 2020 року відбулось понад дворічний термін після встановлення ступеню втрати працездатності, відповідно до приписів п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) підстави для виплати одноразової допомоги у більшому розмірі відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, ОСОБА_1 просить скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що приписи п.4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ передбачають обмеження виплати одноразової допомоги у більшому розмірі дворічним строком, перебіг якого розпочинається первинного встановлення інвалідності. У даному випадку йому у 2015 році не було встановлено інвалідність, а визначено ступінь втрати працездатності. В свою чергу, саме у січні 2020 року йому первісно встановлено інвалідність, тому посилання на п.4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ є протиправним.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України заперечувало проти її задоволення та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін.
У відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в період з 04.08.2014 року по 02.12.2014 року та з 06.04.2015 року по 02.06.2015 року ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою від 13.08.2015 року № 303/2/1012 командира військової частини НОМЕР_1 , витягами з наказів керівника сектору «Б» (по стройовій частині) від 06.04.2015 року №100 та від 02.06.2015 року №158 (а.с. 9-11).
Довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2015 року №303/7/9/477 підтверджується, що майор ОСОБА_1 17.05.2015 року одержав закрито черепно-мозкову травму (ЗЧМТ), струс головного мозку, мінно-вибухову травму, акубаротравму під час бойових дій в зоні АТО внаслідок мінометного обстрілу (а.с. 12).
22 січня 2020 року ОСОБА_1 первинно встановлено другу групу інвалідності з причини травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 722356 від 22.01.2020 року (а.с. 15).
З метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги позивач подав необхідні документи, однак відповідач прийняв рішення про відмову в її призначенні з підстави встановлення групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, яке оформлений протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05 березня 2020 року за № 35 (17).
Законність прийняття вказаного рішення є предметом спору у даній справі.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до ст.1 вказаного Закону №2011-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Розділом ІІ Закону №2011-XII встановлені права військовослужбовців, в тому числі і право на одноразову грошову допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 ст.16 Закону №2011-XII встановлений вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Пунктом 4 ч. 2 ст.16 Закону №2011-XII (в редакції на момент первинного встановлення втрати працездатності) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до п. «б» ч.1 ст.16-2 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частиною 2 ст.16-3 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
За приписами абз. 1 ч. 4 ст.16-3 Закону №2011-XII якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Абзацом 2 ч.4 ст.16-3 Закону №2011-XII унормовано, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.
Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.
Крім того, судова колегія звертає увагу, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачеві (серпень 2015 року) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
З часу первинного встановлення ступеню втрати працездатності (серпень 2015 року) до дня встановлення II групи інвалідності (січень 2020 року) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Також судом встановлено, що 10 серпня 2015 року за результатами огляду МСЕК позивачеві встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, (довідки МСЕК серії ААА №125751 від 10.08.2015 року), у зв'язку з чим останньому нарахована та виплачена одноразова грошова допомога по втраті працездатності в сумі 12 789 грн.
Відповідно до п.4 ст.16-3 Закону №2011-XII дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
Верховний Суд висловлював аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм права у схожих справах (постанови Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №806/2187/18 та від 20.02.2020 року у справі №806/714/18) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції.
Оскільки доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року колегія суддів не вбачає.
Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зважаючи, що судом першої інстанції правомірно розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Косцова І.П.
Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.