20 липня 2021 року справа № 580/3604/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Паламаря П.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю “Виробнича компанія Гуд Фуд” про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 269/105) до товариства з обмеженою відповідальністю “Виробнича компанія Гуд Фуд” (18030, м. Черкаси, вул. Пацаєва, 2/1, оф. 2), в якому просить стягнути 715737,88грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2020 році та 6871,20грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.
15.06.2021 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже обов'язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, у зв'язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця для осіб з інвалідністю, а також накладено пеню за простроченням сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, надав суду письмовий відзив на позов у якому зазначив, що згідно зі ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у 2020 році товариством було виділено та створено 24 робочих місця для працевлаштування інвалідів, своєчасно надано інформацію про наявність вакансій до Черкаського міського центру зайнятості, що підтверджується відповідним звітами. На підставі наведеного відповідач вважає, що вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а тому адміністративно-господарські санкції та пеня за їх невчасну сплату розраховані протиправно.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Матеріалами справи встановлено, що ТОВ “Виробнича компанія Гуд Фуд”, як суб'єкт господарювання - юридична особа, ідентифікаційний код 40897545, зареєстровано 17.10.2016.
Листом від 02.03.2021 № 420/01-27 позивач повідомив ТОВ “Виробнича компанія Гуд Фуд”, що у відповідності до поданого ними звіту форма № 10-ПОІ від 24.02.2019 останній має сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 550567,60грн., а також зазначено, що в разі їх несплати буде ініційовано звернення до суду.
Оскільки у визначені законом строки ТОВ “Виробнича компанія Гуд Фуд” адміністративно-господарські санкції та пеню за їх несплату не сплатило, Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернутись з відповідним позовом до суду у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача715737,88грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2020 році та 6871,20грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до абз. 2 ст.19 Конституції України державні органи, органи місцевого самоврядування та їх службові і посадові особи зобов'язані діяти виключно в межах та спосіб, визначені законом.
Згідно з підп.1 п.5 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 14.04.2011 №129, Фонд відповідно до покладених на нього завдань координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені.
Законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII).
Частиною 1 ст.19 Закону № 875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Обов'язок підприємства, установи, організації, фізичної особи, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, встановлений ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ.
Відповідно до ч.11 ст.19 вказаного Закону, норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Отже, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.
Згідно відомостей, які містяться у звіті відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік поданого позивачу 28.02.2019 вбачається, що:
- середньооблікова чисельність штатних працівників особового складу відповідача становить 599 осіб;
- середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність 14 працівника;
- кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону № 875 - 24 особи.
Вимоги до особливостей організації робочого місця для інвалідів передбачено ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ, відповідно до якої суб'єкти господарювання, які працевлаштовують інваліда, зобов'язані створювати для них робочі місця, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
При цьому, ч.3 ст.181 Закону № 875-ХІІ встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ст.18 Закону № 875-ХІІ.
У той же час підприємство зобов'язане створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок № 70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Суд встановив, що відповідач щомісячно протягом 2020 року подавав до Черкаського міського центру зайнятості звіти форми 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” з інформацією про наявні вакантні посади: мерчендайзера, електромеханіка засобів автоматики та приладів технологічного устаткування, механіка.
Згідно з даними Черкаського міського центру зайнятості, викладеними у листі від 21.04.2021 № 08-10/541, на заявлені вакантні посади направлялено8 осіб з інвалідністю.
Даних щодо працевлаштування вказаних осіб чи відмови від працевлаштування до суду позивачем не надано.
Відповідач у відзиві заперечував проти направлення до нього осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Суд погоджується з доводами відповідача, що функціями роботодавця є створення відповідного робочого місця та повідомлення уповноважених органів про наявність вільних вакансій, що можуть бути заповнені інвалідами.
Матеріалами справи також встановлено, що товариством протягом 2020 подавались оголошення про працевлаштування інвалідів до місцевих ЗМІ.
Отже, відповідач здійснив усі передбачені законом заходи щодо працевлаштування інвалідів.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій
Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (далі - ГК України) адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання.
Частинами 1-2 ст.218 ГК України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, враховуючи зазначену норму, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Оскільки доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у працевлаштуванні інвалідам, які безпосередньо зверталися до нього або які були направлені центром зайнятості та не взяті на роботу, суду не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та поданих матеріалів, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи є необґрунтованими, а вимоги такими, що не належать до задоволення.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, відшкодування витрат, понесених позивачем зі сплати судового збору, не передбачено.
Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
Суддя П.Г. Паламар