Справа № 420/5950/21
19 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65107) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
визнати протиправною діяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у листі від 12.03.2021 № 3543-2823/Л-02/8-1500/21 у поновленні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 01 квітня 2019 року;
звернути рішення до негайного виконання в межах одного місяця.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 53% від грошового забезпечення. З 01.04.2019 року ОСОБА_1 відповідачем припинена виплата пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Чеської Республіки. 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії так як Частиною 2 статті 40 Угоди між Україною та Чеською Республікою, яка укладена 04 липня 2001 року, для України чинна з 1 березня 2003 року визначено, що пенсії, призначені до набуття чинності цим Договором, у разі переселення громадянина з території однієї Договірної Сторони на територію іншої Договірної Сторони не перераховуються і виплачуються тією Договірною Стороною, яка призначила цю пенсію. Проте, відповідач листом від 12.03.2021 року № 3543-2823/Л-02/8-1500/21 відмовив у поновленні виплати пенсії за вислугу років. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду від 28.04.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
19.05.2021 відповідачем, у встановленні судом строки, подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 40 Договору між Україно та Чеською Республікою про спеціальне забезпечення у разі переселення громадянина з території однієї Договірної Сторони на територію іншої Договірної Сторони пенсії виплачуються тією Договірною стороною, яка призначила цю пенсію. Виплату пенсії відповідно до міжнародних угод проводить Пенсійний фонд України. Для вирішення питання переведення пенсії в Чехію особі необхідно звернутися до компетентної установи Чеської Республіки із відповідним запитом. Після підтвердження чеською стороною постійне проживання особи на території Чехії, компетентна установа Чехії надсилає офіційний запит до Пенсійного фонду України щодо експорту пенсії за місцем постійного проживання в Чехії.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 з 01.07.1987 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 53% від грошового забезпечення.
З 01.04.2019 року ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області припинена виплата пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Чеської Республіки.
22 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про поновлення виплати пенсії так як частиною 2 статті 40 Угоди між Україною та Чеською Республікою, яка укладена 04 липня 2001 року, для України чинна з 1 березня 2003 року визначено, що пенсії, призначені до набуття чинності цим Договором, у разі переселення громадянина з території однієї Договірної Сторони на територію іншої Договірної Сторони не перераховуються і виплачуються тією Договірною Стороною, яка призначила цю пенсію.
Головне управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 12.03.2021 року № 3543-2823/Л-02/8-1500/21 відмовив у поновленні виплати пенсії за вислугу років при цьому відмова ґрунтувалась на тому, що так як ОСОБА_1 . Отримував пенсію відповідно до Закону № 2262, то Договором передбачено переказ лише пенсії призначених відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» отже в переказі пенсії, призначеної по спеціальному Закону буде відмовлено.
Враховуючи дані обставини вважаю, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно відмовлено у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з наступних підстав.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії позивачу, позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.
Відповідно до ч.2 ст.19, ст.24, ч.1 ст.46 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст.52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України.
Виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
За бажанням пенсіонера доставка пенсії може здійснюватися через підприємства зв'язку за місцем його фактичного проживання незалежно від реєстрації місця проживання.
Переказ пенсії поштою або доставка її за місцем фактичного проживання пенсіонера здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч.3 ст.1, ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак, рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
З Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, вбачається, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Угода між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення, укладена 04 липня 2001 року, для України чинна з 1 березня 2003 року, і застосовується для пенсій за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 2 статті 40 Угоди визначено, що пенсії, призначені до набуття чинності цим договором, у разі переселення громадянина з території однієї Договірної Сторони на територію іншої Договірної Сторони не перераховуються і виплачуються тією Договірною Стороною, яка призначила цю пенсію.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, с паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 рішення зазначено, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст.51 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 червня 2018 року по справі №577/50/17-а та у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України має враховуватися судом.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач за своєю трудовою діяльністю отримав право на призначення пенсії за віком в Україні, має право на пенсію, виплату якої було припинено, відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсії позивачу як громадянину України, який виїхав на постійне місце проживання за кордон.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно того, що позивач отримував пенсію відповідно до Закону № 2262 звертаємо увагу суду, що договором передбачено переказ лише пенсії призначених відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058), отже у переказі пенсії, призначеної по спеціальному закону, позивачу немає підстав та відмовлено.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 , як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цiєю Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції.
В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначено в п.п. 19. 22. 27 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Судом роз'яснено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98). Судом так наголошено, що цивільне законодавство, що має зворотну дію в часі прямо не забороняється Конвенцією, та за певних обставин може бути виправданим (див. mutatis mutandis. заява № 8531/79, рiшення Комісії від 10 березня 1981 року. (DR) 23, пар 203-211).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цiй Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 суд до уваги не бере, оскільки обставини у даній справі та справі, на яку посилається відповідач не є тотожними.
У справі № 240/12017/19 позивач оскаржував відмову пенсійного органу у проведенні перерахунку та виплати йому заборгованості з державної пенсії у розмірі 10 (десяти) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно із статтями 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У даній же справі позивач оскаржує відмову відповідача в перерахунку його пенсії на підставі нової довідки про розмір грошового забезпечення, яку уповноважений орган виготовив та направив до ГУ ПФУ не раніше 09.12.2020 року. Суд зауважує, що без вказаної довідки перерахунок пенсії позивача в принципі неможливий. Тому суд вважає, що порушення прав позивача відповідачем на перерахунок пенсії за новою довідкою відбувся з моменту отримання відповідачем довідки та відмови провести на підставі цієї довідки перерахунок пенсії позивача.
Вищенаведене свідчить про те, що правовідносини у даній справі не є подібними правовідносинам у справі № 240/12017/19, а тому висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.03.2021 року, на думку суду, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин між сторонами.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ураховуючи викладене та оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позивних вимог.
У позовній заяві позивач, зокрема просить допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна,83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною діяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у листі від 12.03.2021 № 3543-2823/Л-02/8-1500/21 у поновленні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна,83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) поновити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років з 01 квітня 2019 року;
Звернути рішення до негайного виконання в межах одного місяця.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко