Іменем України
20 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1622/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2020 № Ф-2221-51,
31.03.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 12.11.2020 № Ф-2221-51. Позовну заяву обґрунтовано таким.
Головним управлінням ДПС у Луганській області 12.11.2020 виписано вимогу № Ф-2221-51 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн.
Про існування вищезазначеної вимоги позивач дізнався з постанови ВП № 64618623 від 23.03.2021, яку отримало ТОВ «ТК «Нова Трейд» 22.03.2021, як підприємство, на якому позивач працює за основним місцем роботи.
Позивач не погоджується зі спірною вимогою з таких підстав.
У період з серпня 2015 року по червень 2020 року позивач працював водієм в ТОВ «Синапс Плюс» та отримував заробітну плату, з якої підприємство нараховувало та сплачувало ЄСВ щомісячно на загальну суму 48476,18 грн, а з червня 2020 року і до цього часу працює водієм в ТОВ «Торгівельна компанія «Нова трейд», і за період з червня 2020 року до лютого 2021 року підприємством нараховано та сплачено ЄСВ на суму 10689,25 грн. Тобто за період з серпня 2015 року і до цього часу ЄСВ за позивача сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем у період, коли він був найманим працівником.
Оскільки позивач у спірний період був найманим працівником, доходів від провадження власної підприємницької діяльності не отримував, підприємницьку діяльність не здійснював, це, на думку позивача, є підставою для скасування вказаної вимоги.
Ухвалою суду від 02.04.2021 позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
14.04.2021 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 19.04.2021 відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача 11.05.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти позову з таких підстав.
Частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади.
Відповідач зазначає, що позивач лише в березні 2021 року звернувся до контролюючого органу з заявою про припинення діяльності як фізичної особи-підприємця, що свідчить про те, що платник податків здійснював підприємницьку діяльність та мав намір здійснювати таку діяльність у майбутньому (до 30.03.2021).
Статтею 7 Закону № 2464 визначено, що у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, висновок позивача, що оскільки він не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходу від такої діяльності, то він звільняється від сплати єдиного внеску, є хибним. Такий обов'язок не залежить від сплати за позивача єдиного внеску роботодавцем.
Враховуючи, що недоїмка у позивача виникла за період з 2017 року по ІІІ квартал 2020 року, позивач повинен сплатити нарахований внесок у повному обсязі.
Також відповідач вважає, що позивачем порушено строки оскарження в судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-2221-41.
На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю (арк. спр. 78-83).
Також 11.05.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
Ухвалою суду від 15.06.2021 позовну заяву залишено без руху після відкритті провадження у справі.
30.06.2021 від позивача до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 19.07.2021 поновлено позивачеві строк звернення до суду та продовжено розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов такого.
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 16.12.2008, перебуває на обліку як платник податків в Головному управлінні ДПС у Луганській області, Кремінська ДПІ (Кремінський район), 30.03.2021 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням (арк. спр. 8-12, 13, 71-72).
Згідно з даними інтегрованої картки позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31.10.2020 за позивачем обліковується заборгованість по сплаті єдиного внеску в сумі 35588,74 грн (арк. спр. 87-90).
ГУ ДПС у Луганській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-2221-51 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 35588,74 грн, у тому числі недоїмка - 35588,74 грн (арк. спр. 91).
Згідно з розрахунком боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1 згідно вимоги від 12.11.2020 № Ф-2221-51 до вказаної вимоги увійшли суми єдиного внеску, нараховані за період з 2017 року по вересень 2020 року (арк. спр. 92).
Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-2221-51 повернуто за закінченням терміну зберігання (арк. спр. 91).
Судом також установлено, що у період з 01.08.2015 по 04.06.2020 позивач ОСОБА_1 працював у ТОВ «Синапс Плюс» на посаді водія-експедитора, а з 05.06.2020 працює в ТОВ ТК «Нова Трейд» на посаді водія автотранспортних засобів, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 , довідкою ТОВ «Торгівельна компанія «Нова Трейд» від 27.03.2021 № НТ000000006, довідкою ТОВ «Синапс Плюс» від 26.03.2021 № 7 (арк. спр. 16-17, 18, 19).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість доводів сторін, суд виходить з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності; незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Статтею 9 Закону № 2464-VI встановлено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п'ята); єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома); платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма); єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).
Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
За встановленими судом обставинами, ОСОБА_1 з 01.08.2015 по 04.06.2020 працював у ТОВ «Синапс Плюс» на посаді водія-експедитора, а з 05.06.2020 працює в ТОВ ТК «Нова Трейд» на посаді водія автотранспортних засобів, тобто протягом 2018-2020 років (період виникнення заборгованості зі сплати ЄСВ згідно спірної вимоги) був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (арк. спр. 20-21).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Отже, за наведених вище мотивів, оскаржену вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому позов належить до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 29.03.2021 (арк. спр. 7).
У зв'язку з задоволенням позову судові витрати в сумі 908,00 грн належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Луганській області (вул. Енергетиків, буд. 72, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400, код ЄДРПОУ 44082150) про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2020 № Ф-2221-51 задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Луганській області від 12.11.2020 № Ф-2221-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 35588,74 грн (тридцять п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят вісім грн 74 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Суддя І.О. Свергун