Іменем України
20 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3050/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати позивачу пенсії за період квітень-червень 2018 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити позивачу заборгованість з пенсії за період квітень-червень 2018 року;
-звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць (а.с.1-3).
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою. 11 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 3992 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (за Списком №2). Рішення про призначення пенсії позивач не отримував. На даний час позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком на пільгових умовах (Список №2). Відповідачем не виплачено суми пенсії за період з квітня по червень 2018 року включно. 4 листопада 2020 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про виплату пенсії за період з квітня 2018 року по червень 2018 року. Листом від 22 грудня 2020 року №29192-30306/К-02/8-2600/20 відповідачем надана відповідь, яку вмотивовано посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», відповідно до якої питання виплати коштів за минулий час буде вирішено після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за період з квітня 2018 року по червень 2018 року протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
19.07.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі (а.с.92-93). В обґрунтування клопотання зазначив, що нарахована заборгованість за період з 11.04.2018 по 30.06.2018 у сумі 20649,65 грн буде проведена згідно листа Пенсійного Фонду України від 09.07.2019 № 20836/02-22 в серпні 2021 року шляхом перерахування на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк» дата виплати 25 число. В Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві відсутня наявна заборгованість по виплаті пенсії ОСОБА_1 , а кошти нараховані за період з квітня по червень 2018 року, згідно прохальної частини адміністративного позову, будуть виплачені гр. ОСОБА_1 в серпні 2021 року. Докази підтвердження виплати нарахованих коштів управління надасть додатково, після здійснення виплати заборгованості гр. ОСОБА_1 у серпні місяці. У зв'язку з фактичною виплатою заборгованості по виплаті пенсії за період з квітня по червень 2018 року відсутні спірні правовідносин між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Ухвалою суду від 18.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.25-27).
Ухвалою суду від 20.07.2021 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про закриття провадження у справі №360/3050/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено (а.с.99).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 19.08.1997 Алчевським МВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.5,6).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 10.04.2018 №0000510963, позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування є АДРЕСА_2 (а.с.9).
Позивач є пенсіонером за віком відповідно до посвідчення № НОМЕР_3 (а.с.10).
04.11.2020 позивач звернувся до відповідача зі зверненням, в якому просив виплатити пенсію за квітень, травень та червень 2018 року (а.с.11).
На вищевказане звернення відповідачем надано відповідь від 22.12.2020 №29192-30306/К-02/8-2600/20, в якому зазначив, що питання виплати коштів за минулий час буде вирішено після прийняття окремого порядку (а.с.13).
З 11.04.2018 позивач перебуває на обліку за Списком №2 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві (а.с.32).
З протоколу від 07.06.2018 вбачається, що за період з квітня по червень 2018 року включно позивачу пенсія нараховувалась, однак не виплачена (зворотній бік а.с.55).
З довідки відповідача від 06.07.2021 вбачається, що з липня 2018 року позивач отримує належну пенсію (а.с.88).
Також, в листі відповідача від 07.07.2021 №2600-0306-8/110256 зазначено, що заборгованість за період з 11.04.2018 по 30.06.2018 обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України №637 від 05.11.2014 (а.с.59).
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому невиплата призначеної позивачу пенсії за віком за період з 11.04.2018 по 30.06.2018 є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.
При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.
Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде здійснена при відповідному фінансуванні Пенсійним Фондом України та на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнято з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №637, суд вважає неприйнятними, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному Фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
Крім того, суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 11.04.2018 по 30.06.2018 включно, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.
Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа має сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 19.03.2021 з метою дотримання права позивача на доступ до правосуддя, відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 908,00 грн на підставі пункту 3 частини першої, частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір у розмірі 908,00 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який з 15 грудня 2017 року позбавлений пільг щодо сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 11.04.2018 по 30.06.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ: 42098368) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії за період з 11.04.2018 по 30.06.2018 у розмірі 20649 (двадцять тисяч шістсот сорок дев'ять) гривень 65 коп.
Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ: 42098368) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова