Іменем України
20 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3485/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо відмови в перерахунку та здійсненні виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 та 2021 роки, як інваліду війни II групи, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум;
-зобов'язати Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 та 2021 роки, як інваліду війни II групи, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум, а саме за 2020 рік у розмірі 9464,00 грн, за 2021 рік у розмірі 10246,00 грн;
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, розрахованої виходячи із розміру восьми мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум. - в розмірі 9464,00 грн;
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, розрахованої виходячи із розміру восьми мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум, - в розмірі 10246,00 грн (а.с.1-7).
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є безстроково інвалідом війни II групи та має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни. Крім того, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідачем позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 та 2021 роки виплачено в розмірі меншому, ніж це передбачено законом. 20.05.2021 позивач з заявою звернувся до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, з метою з'ясування суми виплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня в 2020 та 2021 роках та вимогою здійснити виплату цієї допомоги у розмірі передбаченому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25 грудня 1998 року. Проте, відповідач листом від 08.06.2021 №3603/02 повідомив позивача про розмір виплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня в 2020 та 2021 роках та відмовив позивачу за заявою від 20.05.2021 у виплаті цієї допомоги у розмірі передбаченому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25 грудня 1998 року. Свою відмову відповідач мотивував тим, що розмір виплати разової грошової допомоги визначається Постановами Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 та від 08.04.2021 №325, які відповідачем були виконані в повному обсязі та позивачу було виплачено в 2020 році 3640,00 грн, а в 2021 році - 3906,00 грн. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому частини щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 та 2021 рік, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач до канцелярії суду через відділ діловодства та обліку звернення громадян 19.07.2021 за вхідним реєстраційним номером 24344/2021 надав відзив на позовну заяву від 16.07.2021 №11349/03 (а.с.26-28), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що позивач перебував на обліку в УСЗН як особа з інвалідністю II групи внаслідок війни з 29.12.2005 по 17.08.2016, поновлення статусу особи з інвалідністю II групи внаслідок війни з 01.11.2018. Відповідно ст. 17-1 до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Нарахування та виплата щорічної разової допомоги до 5 травня здійснювалась позивачу на особистий рахунок як особі з інвалідністю II групи внаслідок війни в квітні 2021 року в розмірі 3640,00 грн за 2020 рік та в квітні 2021 року в розмірі 3906,00 грн за 2021 рік. УСЗН не має повноважень із самостійного встановлення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, а тому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.20-22).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с.8-9, зворотній бік а.с.9).
Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_2 від 28.02.2019 (а.с.13).
Також, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_3 від 11.02.2019 (а.с.14).
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 20.05.2021, в якій просив нарахувати і виплатити недоплачену частину одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та за 2021 рік у відповідності до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону від 25.12.1998 (а.с.10-11).
На вищевказану заяву відповідачем надано відповідь від 08.06.2021 №3603/02, в якій зазначив, що УСЗН Сєвєродонецької міської ВЦА Зьомі С.О. була нарахована та виплачена грошова допомога у наступних розмірах: 2020 рік - 3640,00грн; 2021 рік - 3906,00 грн (а.с.12).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
01 січня 1999 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 № 367-XIV, яким статтю 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пільги інвалідам внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV), щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова КМУ № 112), відповідно до якої визначено виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 року особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень.
Керуючись цією нормою, в квітні 2020 року відповідачем було виплачено позивачу грошову допомогу до 5 травня в розмірі 3640 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-Р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Кабінет Міністрів України у Постанові КМУ № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни І групи здійснюється у розмірі 4120 грн, ІІ групи - 3640 грн та ІІІ групи - 3160 грн, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову КМУ № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
При обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком, який з 1 січня 2020 року становить 1638 гривень.
Розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік для осіб з інвалідністю II групи, до яких відноситься позивач, становить 13104 грн (1638 грн*8).
В подальшому, Кабінет Міністрів України у постанові від 08.04.2021 №325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, проводиться у таких розмірах:
-особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
-I групи - 4421 гривня;
-II групи - 3906 гривень;
-III групи - 3391 гривня.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 та 2021 роках повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому статтею 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.
Вказана позиція узгоджується із висновками щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 та постанові Великої Падати Верховного Суду від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.
Доводи відповідача про неможливість здійснення своїх зобов'язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).
Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що не нарахування та невиплата у повному обсязі відповідачем позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 та 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є протиправною бездіяльністю відповідача. Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 та 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
При цьому суд зазначає, що таку форму судового захисту як стягнення можливо застосувати лише в тому випадку, коли сума вже нарахована, але не виплачена. Оскільки щорічна грошова допомога у повному обсязі відповідачем не нараховувалась, тому належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щорічну грошову допомогу, з урахуванням фактично виплачених сум.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій в частині виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня у 2020 та 2021 роках в розмірі меншому, ніж це передбачено законом.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково з обранням належного способу захисту порушених прав.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 9 Закону України "Про судовий збір", то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік, 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, буд.15-Б, код ЄДРПОУ 24179564) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік та 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова