єдиний унікальний номер справи 373/1802/2019
номер провадження 22-ц/824/6995/2021
29 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Білич І.М.,
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» адвоката Щербак Ніни Вікторівни, на рішення Переяслав - Хмельницького районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Переяслав - Хмельницького районного суду Київської області Реви О.І.,
у цивільній справі №373/1802/19 за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» ( далі - АТ «Ощадбанк») 17 жовтня 2019 року звернулося до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором про споживчий кредит № 3050_0159 від 07 травня 2019 року у розмірі 120 557,35 грн., та судових витрат по сплаті судового збору при подачі позову до суду у розмірі 1 921,00 грн.
01 липня 2020 року позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути із відповідача 74 070, 52 грн. заборгованості за кредитним договором та 1 921 грн. судових витрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що між Публічним акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_1 07 травня 2019 року був укладений договір про споживчий кредит № 3050_0159, предметом якого було надання відповідачу в кредит грошових коштів у розмірі 103 900,00 грн. на строк 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 06 травня 2024 року, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами цього договору, що передбачено п. 2.2 кредитного договору. У відповідності до п. 2.4.1 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) у розмірі 56 % річних. Кредитні кошти відповідачем отримані, а тому мають бути достроково повернуті у зв'язку з порушенням строків сплати чергових платежів. Позивач скористався своїм правом та списав частину коштів в рахунок погашення боргу із кредитного рахунку відповідача. Сума простроченої заборгованості по кредиту, яку просив стягнути позивач, станом на 23 червня 2020 року складає 38 303, 97 грн.; сума відсотків за користування кредитом станом на 23 червня 2020 року складає 14 187,33 грн.; сума пені за несвоєчасну сплату основного боргу по кредиту станом на 23 червня 2020 року складає 14 551,05 грн; сума пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту станом на 23 червня 2020 року складає 2 853,95 грн; сума інфляційних втрат від прострочення сум заборгованості по основному боргу з червня 2019 року по червень 2020 року складає 1 699,04 грн; сума інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості по відсоткам з червня 2019 року по червень 2020 складає 324, 72 грн.; сума 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом з червня 2019 року по червень 2020 року складає 1 743,61 грн.; сума 3% річних від прострочених сум заборгованості по відсоткам за період з червня 2019 року по червень 2020 року складає 406, 85 грн ( а.с. 122).
Рішенням Переяслав - Хмельницького районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, за яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши заборгованість у розмірі 74 070, 52 грн. заборгованості за кредитним договором, вирішити питання розподілу судових витрат.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважаючи, що судом першої інстанції не враховано положення кредитного договору - п. 3.9.1. про те, що банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов'язків та недотримання умов передбачених договором, вимагати повернення суми кредиту та сплати процентів та інші нарахування у разі затримання сплати всіх нарахування на один місяць.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Дубчак Л.С. звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказувала на те, що у випадку наявності коштів на поточному рахунку відповідача або іншому рахунку, відкритому в АТ «Ощадбанк», достатніх для погашення чергового платежу, позивач повинен самостійно здійснити списання коштів. У момент настання строку першого платежу за договором (5 червня 2019 року) на поточному рахунку відповідача були наявні кошти для здійснення договірного списання коштів, однак позивач не здійснив такого списання, що є порушенням з боку банку.
Оскільки первинне прострочення виконання зобов'язання пов'язане із невиконанням обов'язків щодо договірного списання заборгованості з поточного рахунку відповідача, застосуванню підлягає положення ч. 4 ст. 212 ЦК України, а саме якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала. Відтак у позивача були відсутні підстави для звернення до суду з позовом щодо стягнення заборгованості з відповідача, а позивач міг керуватись лише п. 3.9 договору щодо дострокового повернення кредиту за ініціативою банку, а також положеннями Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з п. 3.9.2 договору виконання позичальником вимоги банку щодо повернення кредиту, належних до сплати процентів, комісійних винагород та інших платежів, строк сплати яких не настав, відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку, що кореспондується з ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів надіслання та отримання відповідачем письмової вимоги про повернення споживчого кредиту, відтак звернення позовом є передчасним.
Також звертала увагу суду на те, що порушення зобов'язання сталось внаслідок обставин непереборної сили - накладенням арешту на рахунки у зв'язку з виконанням рішення про стягнення коштів у іншій справі. Крім того, у період, під час якого на кошти відповідача був накладений арешт, відповідач не здійснював користування коштами позивача, а відтак не повинен сплачувати проценти за договором, оскільки підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є факт користування чужими коштами.
Представник позивача Потапчук Я.В. звернувся з відповіддю на відзив, в якому вказував на безпідставності доводів, викладених представником відповідача у відзиві, наголошуючи на позиції, викладеній в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, судом при розгляді справи встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_1 07 травня 2019 року був укладений договір про споживчий кредит № 3050_0159, предметом якого було надання відповідачу в кредит грошових коштів у розмірі 103 900,00 грн. на строк 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 06 травня 2024 року, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами цього договору, що передбачено п. 2.2 кредитного договору.
У відповідності до п. 2.4.1 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) у розмірі 56 % річних. За змістом п. 3.1.1 кредитного договору банк надає кредит з моменту виконання позичальником умов надання кредиту, а саме: сплати комісійної винагороди за надання кредиту в розмірі 5 195,00 грн. протягом одного банківського дня з моменту підписання договору (п. 3.1.1.1), списання якої здійснюється банком з поточного рахунку позичальника одночасно з зарахуванням на поточний рахунок суми кредиту, для чого позичальник зобов'язаний забезпечити наявність на поточному рахунку суми коштів достатньої для списання комісійної винагороди (п. 3.1.1.2).
Відповідно до пункту 3.2.1 договору банк здійснює надання кредиту одноразово шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.
Сума простроченої заборгованості по кредиту, яку просив стягнути позивач, станом на 23 червня 2020 року становила 74070, 52 грн.
Відмовляючи у задоволенні заявленого позову щодо дострокового стягнення наданого кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про споживче кредитування» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги вищевказаного Закону про порядок дострокового повернення коштів, не дотримавши передбачений договором порядок, який не має погіршувати порівняно із Законом становище позивача, то у позичальника (відповідача у справі) відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову про дострокове стягнення коштів за таким договором.
Розглядаючи спір, колегія судів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Так відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до положень ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору.
Пунктами 2.2, 3.2.1 кредитного договору № 3050_0159 від 07 травня 2019 року передбачено, що позивач зобов'язувався надати відповідачу кредит у розмірі 103 900,00 грн. на строк 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 06 травня 2024 року у безготівковій формі шляхом одноразового перерахування коштів на поточний рахунок відповідача.
Надані позивачем документи містять відомості про отримання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до п. 3.3 укладеного між сторонами договору про споживчий кредит передбачено порядок повернення (погашення) кредиту, сплати процентів та інших платежів. Так, починаючи з 05 червня 2019 року відповідач повинен був здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 1 731 грн. 67 коп. та сплату обумовлених процентів.
Пунктом 3.5 цього договору було передбачено право позивача на договірне списання коштів з поточного рахунку відповідача для сплати процентів за користування кредитом; сплати комісійної винагороди; щомісячних обов'язкових платежів на погашення кредиту.
Відповідно до норм ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України позивач вправі вимагати у відповідача дострокового повернення частинами позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
При цьому таке право дострокового повернення означає, що позивач вимагає зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про споживче кредитування» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги вищевказаного Закону про порядок дострокового повернення коштів, не дотримавши передбачений договором порядок, який не має погіршувати порівняно із Законом становище позивача, то у позичальника (відповідача у справі) відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову про дострокове стягнення коштів за таким договором.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник вказував на безпідставність не взяття судом першої інстанції п. 3.10.1. договору, де сторони керуючись ст.ст. 212, 611 ЦК України, домовились про зміну умов зобов'язання за цим договором, а саме: зміну терміну остаточного повернення кредиту у зв'язку з настанням вказаних в п. 3.10.2. договору обставин (порушення зобов'язання позичальника за цим договором) (відкладальні обставини). Кредит у відповідності до вищезазначеного є відізваним, по кредитному договору змінено термін остаточного повернення, що не потребує додаткових попереджень чи вимог з боку банку (дана подія вже є обумовлена договором). П. 3.10.2. передбачено, що термін остаточного повернення кредиту за цим договором є таким, що настав з дати виникнення будь-якої з відкладальних обставин, і позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти та інші платежі не пізніше наступного робочого дня.
Вказуючи про помилковість застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року справа № 638/13683/15, оскільки вимоги стосуються не виконання ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, а не правовідносин які виникли між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 у 2019 році.
Суду необхідно було, враховувати приписи ст.ст. 526, 527 і 530 ЦК України,а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 521/21255/13-ц, де зазначалось, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.
За матеріалами справи вбачається, що кредитний договір укладено 07 травня 2019 р., банк звернувся до суду 25 вересня 2019 р. з вимогою дострокового повернення наданого споживчого кредиту. При цьому, жодного повідомлення на адресу позичальника щодо порушення умов договору та у зв'язку з цим дострокового повернення суми виданого кредиту банк не направляв.
Відповідно до п. 3.9.1. договору, банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов'язків та недотримання умов передбачених договором, вимагати повернення суми кредиту та сплати процентів та інші нарахування у разі затримання сплати всіх нарахування на один місяць.
Відповідно до п. 3.10.1. договору, сторони, керуючись ст.ст. 212, 611 ЦК України, домовились про зміну умов зобов'язання за цим договором, а саме: зміну терміну остаточного повернення кредиту у зв'язку з настанням вказаних в п. 3.10.2. договору обставин (порушення зобов'язання позичальника за цим договором) (відкладальні обставини).
Водночас, умовами договору, зокрема п. 3.9.2. передбачено, що повернення кредиту та платежів, строк яких не настав, повинно бути проведено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку. Сторони підтверджують, що термін повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав, що містяться у вимозі банку, направленої позичальнику, є зміною терміну остаточного повернення кредиту. Сторони домовились, що такий строк починає відліковуватись з дати вручення позичальнику відправлення.
Вказані умови договору кореспондуються з ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Слід також зазначити, що умовами договору, на які посилається позивач, розділу 3.10 щодо відкладальної обставини, також передбачено особливі умови щодо платежів строк сплати яких не настав.
Пунктом 3.10.2. визначено, що термін остаточного повернення кредиту за цим договором є таким, що настав з дати виникнення будь-якої з вказаних в цьому пункті договору відкладальних обставин (прострочення виконання зобов'язань) і позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти за користування кредитом та інші визначені цим договором платежі не пізніше наступного робочого дня після настання будь-якої з наступних відкладальних обставин, а саме:
3.10.2.2. спливу строку, відведеного законодавством України для усунення порушення споживачем умов договору про споживчий кредит у разі, якщо банк вимагає повернення кредиту, здійснення платежів, строк яких не настав.
3.10.2.2. прострочення виконання зобов'язань позичальника за цим договором щодо погашення заборгованості на строк понад 58 календарних днів.
Тобто сторонами відмежовано порядок дій щодо стягнення простроченої заборгованості та платежів строк яких не настав, у зв'язку з порушенням умов договору.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового трактування умов договору та не враховують обов'язкові положення ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування», яким не можуть суперечити умови укладеного договору.
Доводи апеляційної скарги про врахування судом першої інстанції позиції Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 р. у справі № 638/13683/15, також не приймаються до уваги, оскільки суд першої інстанції на вказану постанову посилається в контексті визначення порядку направлення юридично значимих повідомлень в договорі, а не порушення Закону України «Про захист прав споживачів».
Посилання апелянта на Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 521/21255/13-ц в якій зазначено про те, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів і не позбавляє права звернення до суду, колегія суддів також відхиляє з огляду на те, що події у вказаній справі виникли у 2011 році, до прийняття Закону України «Про споживче кредитування», яким на законодавчому рівні встановлено обов'язковість повідомлення позичальника та термін на виконання зобов'язання щодо дострокового повернення споживчого кредиту за платежами, термін яких не настав.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 7, 368, 369, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Щербак Ніни Вікторівни, залишити без задоволення.
Рішення Переяслав - Хмельницького районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків визначених положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Суддя - доповідач:
Судді: