іменем України
16 липня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 733/1310/20
Головуючий у першій інстанції - Овчарик В. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/771/21
Суд у складі:
головуючого - судді Євстафіїва О.К.,
суддів: Бечка Є.М., Шарапової О.Л.,
за участю секретаря Шапко В.М.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу: представник ОСОБА_2 - адвокат Сакун Інна Анатоліївна,
на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 березня 2021 року; час, місце ухвалення і дата складання повного його тексту: 05.03.2021, м. Ічня ,
У грудні 2020 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з останньої 14000 грн 00 коп., а також судові витрати у розмірі 840 грн 80 коп. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 29.12.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала під розписку в борг від ОСОБА_1 готівкою 14000 грн 00 коп. на строк до вересня 2020 р., які по цей час не повернуто. При цьому ОСОБА_2 заперечує обов'язок повернути ОСОБА_1 вказані кошти.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14000 грн 00 коп. боргу, 5000 грн 00 коп. на відшкодування витрат на правничу допомогу, а також 840 грн 80 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Ухвалюючи його, суд виходив з того, що позовні вимоги є доведеними.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Сакун І.А. просить скасувати вказане рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, стягнувши з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору. Доводи скарги зводяться до такого:
- у виданій відповідачем позивачеві розписці від 29.12.2019 відсутня істотна умова договору - його предмет; зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем відповідачеві грошових коштів у розмірі 14000 грн 00 коп. та про отримання їх відповідачем у цій сумі саме у позику і саме 29.12.2019. Приписка у розписці про отримання відповідачем коштів не засвідчує факту отримання їх у позику. У розписці йдеться про борг, який вже існував на момент її написання. Сам по собі факт написання розписки не може свідчити про укладення сторонами договору позики;
- між позивачем і відповідачем не існувало правовідносин, що виникають з договору позики, оскільки вони перебували у трудових правовідносинах. Так, ОСОБА_2 працювала продавцем будівельних матеріалів у магазині ОСОБА_1 . З метою мінімізації витрат останньої вона зареєструвалась як фізична особа-підприємець, що підтвердили свідки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Проте їх свідченням суд не дав належної оцінки. Трудові відносини сторін не були оформлені згідно з вимогами законодавства, а тому надання суду доказів проведення ревізії та доказів факту недостачі товарно-матеріальних цінностей є неможливим. Зобов'язання повернути борг узгоджуються з поясненнями свідків про існування між сторонами трудових правовідносин, а не правовідносин, що випливають з договору позики;
- обґрунтовуючи оскаржуване рішення, суд послався на інформацію з довідки про рух коштів по поточному рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , яка містить конфіденційну інформацію і яка надана представником позивача, так як рухом коштів по цьому рахунку займалась позивач. Крім того, ця довідка не містить дати та вихідного номера її видачі, що свідчить про недопустимість її як доказу;
- ОСОБА_1 є безробітною, а тому вона не має коштів для надання позики трьом особам в один день;
- доказом психологічного тиску на ОСОБА_2 є свідчення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які суд не взяв до уваги без будь-якого обґрунтування.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Зарічна Л.А. просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду І інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню.
У справі встановлено таке.
З 01.10.2018 по 31.01.2019 ОСОБА_2 працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 продавцем-консультантом, що підтверджено копіями трудового договору між ними і наказів відповідного змісту (арк. 53, 54-54 зворот), а з 01.02.2019 по 31.01.2020 ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджено копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.02.2019 і повідомлення державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Ічнянської райдержадміністрації про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності відповідача від 31.01.2020 за вих. № 01-11/22 (арк. 22-23).
Відповідно до наданого суду позивачем оригіналу розписки від 29.12.2019, ОСОБА_2 зобов'язалася повернути борг у сумі 14000 грн, які вона отримала від ОСОБА_1 , до вересня 2020 р. (арк. 104).
Докази на підтвердження факту повернення ОСОБА_1 ОСОБА_2 14000 грн 00 коп. у справі відсутні.
Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, і зібраних у справі доказів доводить суд такого.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України приписує, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Зі змісту виданої 29.12.2019 відповідачем позивачеві розписки прямо й конкретно вбачається, що відповідач зобов'язана до вересня 2020 р. повернути позивачеві отримані від останньої кошти в сумі 14000 грн 00 коп. Тлумачення змісту цієї розписки будь-яким іншим способом категорично виключається. Отже в аспекті спору між сторонами вона містить всі умови, що визначені як суттєві умови договору позики у ст.ст. 1046, 1047 і 1049 ЦК України. Тож в силу цих норм права розписка, про яку йдеться, за своєю юридичною природою є письмовим доказом укладення між сторонами договору позики та визначених ними ж суттєвих умов цього договору.
Оскільки не доведено, що відповідач повернула позивачеві кошти в сумі 14000 грн 00 коп., то в силу ст. 1049 ч. ч. 1, 3 названого Кодексу вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Отож оскаржуване рішення є законним.
Доводи апеляційної скарги судом відхиляються як такі, що суперечать встановленим у справі обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, які описано вище. Крім того, апеляційний суд зазначає і таке:
- згідно з ч. 1 ст. 1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Тож якщо й припустити, що сторони перебували у трудових правовідносинах, у ході тривання яких виник спір про заборгованість, яка є предметом судового розгляду, то на підставі названої норми права ці правовідносини зі сфери трудових трансформувалися у сферу правовідносин, що виникли з договору позики. Тому не є підставою для відмови у задоволенні позову посилання в апеляційній скарзі на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах, які не були оформлені згідно з вимогами закону, і що ця обставина унеможливила надання суду доказів проведення ревізії та доказів факту недостачі товарно-матеріальних цінностей;
- у ході розгляду справи не здобуто допустимих доказів, які б свідчили про написання відповідачем позивачеві боргової розписки, що є об'єктом судового розгляду, під впливом неправомірних дій позивача.
Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення перевірено у межах доводів апеляційної скарги, і підстав для її задоволення не встановлено.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сакун Інни Анатоліївни залишити без задоволення, а рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили після її проголошення, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її складення.
Головуючий: Судді: