Номер провадження: 22-ц/813/6294/21
Номер справи місцевого суду: 522/12195/17
Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
07.07.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
за участю: адвоката відповідача ОСОБА_1 - Сидорова О.В. ,
у відкритому судовому засіданні переглянув апеляційну скаргу адвоката Брушньовської Ілони Ігорівни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року по справі за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 про приведення самовільно реконструйованої квартири в первинний стан,-
05 липня 2017 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про приведення самовільно реконструйованої квартири у попередній стан.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що розглянувши надані документи КП ЖКС «Порто-Франківський», встановлено, що ОСОБА_1 , яка є власником квартири АДРЕСА_1 , самовільно виконувала будівельні роботи з реконструкції вказаного приміщення. У зв'язку з вищевказаним Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийняте розпорядження №20 від 25 січня 2017 року «Про приведення самовільно реконструйованої квартири АДРЕСА_1 в первинний стан». Зазначене розпорядження власником квартири виконане не було, в зв'язку з чим вони звернулися до суду з вказаним позовом та просили його задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з правових підстав визначених у позовній заяві.
Справу розглянуто за відсутності відповідача.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року позов задоволено у повному обсязі.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2020 року заяву адвоката Брушньовської І.І. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвоката Брушньовська І.І. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, що підтверджено поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток. Крім того, інтереси відповідача ОСОБА_1 представляє її адвокат.
Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
Тому згідно правил ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку, що вказані обставини не перешкоджають розглядові справи у відсутність належно сповіщених сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.
У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , самовільно виконує будівельні роботи з реконструкції вказаного приміщення, а саме самовільно виконує роботи з реконструкції вказаної квартири з улаштуванням мансардного поверху за рахунок самовільно зайнятого приміщення горища.
Згідно зі ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою КМ України №572 від 08 жовтня 1992 року, власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. №4-рп-/2004 у справі №1-2/2004 за конституційним зверненням громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1,10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього, питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09 листопада 2011 року встановлено, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював загальновизнані стандарти захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.
У пункті 51 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що труднощі тлумачення застосовного законодавства протягом перехідного періоду стали предметом розгляду Конституційного Суду України, який дав роз'яснення цього питання, визнавши наявність у власників приватизованих квартир автоматичного права часткової власності на допоміжні приміщення відповідного будинку.
Стаття 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Згідно із ч. 4 ст. 357 ЦК України, співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.
Відповідно до доповідної директора КП ЖКС «Порто-Франківський» №3263/11 від 14.12.2016р. на адресу Приморської районної адміністрації Одеської міської ради власник квартири АДРЕСА_1 самовільно зайняла горищне приміщення.
У зв'язку із вищевказаним Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийняте розпорядження №20 від 25.01.2017р. «Про приведення самовільно реконструйованої квартири АДРЕСА_1 в первинний стан». Відповідно до зазначеного розпорядження встановлено, що ОСОБА_1 самовільно виконує роботи з реконструкції вказаної квартири з улаштуванням мансардного поверху за рахунок самовільно зайнятого приміщення горища та зобов'язано ОСОБА_1 привести самовільну реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 в первинний стан. Зазначене розпорядження власником квартири виконане не було.
Відповідно до статей 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом приведення самочинної будівлі у попередній стан у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.
Частиною першою статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно із частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із частиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Статтею 152 Житлового кодексу Української PCP (далі - ЖК Української PCP) встановлено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, проводяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Таким чином, реалізація проведення робіт, пов'язаних з реконструкцією квартири, шляхом включення горища загального користування, потребує не тільки розроблення та затвердження необхідних документів та технічних висновків, а й надання погодження осіб, прав яких стосуються така реконструкція, у цьому випадку власників квартир у будинку АДРЕСА_1 .
Однак, вказаних документів відповідачем ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції надано не було.
Безпідставними є доводи апелянта, що справу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства враховуючи наступне.
За змістом статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства.
В свою чергу, справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, зокрема, в інших випадках, встановлених законом.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Як орган місцевого самоврядування Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради відповідно до статті 25 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» правомочна розглядати та вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до її відання.
У статті 30 згаданого Закону передбачено, зокрема, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Відповідно до підпункту 3 пункту «б» частини першої статті 31 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
Аналогічну норму закріплено у статті 14 Закону України від 16 листопада 1992 року №2780-XII «Про основи містобудування».
Згідно зі статтею 7 вказаного Закону №2780-ХІІ державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.
У даній справі Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про приведення самовільно реконструйованої квартири в первинний стан.
Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже і публічно-правову природу таких правовідносин.
Наведене дозволяє дійти висновку про те, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом демонтажу самовільної реконструкції квартири.
Спір, за вирішенням якого до суду звернулась Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, речового права відповідача, правомірності здійснення ним правомочностей власника жилого приміщення та виник у зв'язку із запереченням позивачем її права на проведення змін у квартирі, відтак виник із цивільних, житлових правовідносин і справа за правилами ст. 15 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права з приводу неналежного сповіщення відповідача про розгляд справи, слід зазначити наступне.
Згідно із ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Так, з довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС в Одеській області від 05.02.2019р. вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 32).
Так, під час розгляду справи суд викликав ОСОБА_1 шляхом направлення судових повісток за вказаною адресою. При цьому, вказану адресу ОСОБА_1 сама вказує в своїх заявах, які містіться в додатках до заяви про перегляд заочного рішення.
Разом із тим, до суду неодноразово поверталися конверти з відміткою пошти - «за вказаною адресою не проживає».
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Тобто, у суду було достатньо підстав для ухвалення заочного рішення у справі.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для задоволення.
Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява № 4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу адвоката Брушньовської Ілони Ігорівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 15 липня 2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дришлюк
Р.Д.Громік