Справа № 420/6280/21
19 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65045) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області, у якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міграційної служби України в Одеській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.03.2021 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2021 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року № 649, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 11.02.2021 року звернувся до Головного управління-Державної міграційної служби України в Одеській області з наміром продовжити строк дії довідки про звернення за захистом. При зверненні до - ГУ ДМС в Одеській області позивач дізнався, що Верховний суд 23 грудня 2020 року справа № 420/1278/20, відмовив у відкритті провадження по його касаційній скарзі на оскарження рішення ДМС від 31.01.2019 року №03-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 18.02.2021 року позивач звернувся до відповідача з повторним зверненням за захистом в Україні з повним пакетом документів. 31.03.2021 р. позивач отримав лист ГУ ДМС в Одеській області № С-276/6/5101- 21/5100.5.1/369-21 від 04.03.2021 року, у якому було зазначено про те, що у повторному зверненні позивача за захистом в Україні вказані обставини, які вже були проаналізовані під час попередніх звернень за захистом, у зв'язку з чим в задоволенні його звернення відмовлено. Позивач вважає вказану відмову протиправною та звернувся до суду.
Ухвалою суду від 21.04.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
05.05.2021 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заяву ОСОБА_1 від 18.02.2021 було правомірно розглянуто ГУ ДМС України в Одеській області в порядку Законів України «Про звернення громадян», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та 04.03.2021 надано відповідь. Повторне звернення позивача від 18.02.2021 з клопотанням про надання міжнародного захисту не підпадає під вимоги ст. 5 Закону та не може бути прийняте до розгляду в порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідач зазначає, що предметом розгляду даної адміністративної справи є визнання протиправною бездіяльності щодо не прийняття та не розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вимоги розділу II наказу № 649 не можуть бути застосовані в даній ситуації.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який звернувся із заявою до відповідача про визнання біженцем або особою, є громадянином Сирії, уродженець м.Тартус, віросповідання мусульманин-алавіт, має середню освіту
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 по справі №815/1018/18 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Визнано протиправним та скасовано наказ від 28.02.2018 № 41 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за заявою громадянина Сирії ОСОБА_1 .
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018 апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області - залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 - залишено без змін.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2018 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДМС України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 .
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2018, ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято наказ від 12.11.2018 № 216 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1 .
За результати подальшого розгляду клопотання відповідно до рішення ДМС України від 31.01.2019 № 03-16, позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі № 420/1278/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві без розгляду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 залишено - без змін.
Ухвалою Верховного суду від 23.12.2020 громадянину Сирії було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 за справою № 420/1278/20.
18.02.2021 до Головного управління ДМС України в Одеській області надійшла заява за № С-276/6/5101-21 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від громадянина Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом ГУ ДМС в Одеській області № С-276/6/5101- 21/5100.5.1/369-21 від 04.03.2021 року, надало відповідь, в якій зазначено про те, що у повторному зверненні позивача за захистом в Україні вказані обставини, які вже були проаналізовані під час попередніх звернень за захистом.
Позивач вважає зазначені дії протиправними та звернувся до суду.
Відповідно до ст.6 Конвенції "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".
Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів відповідно до п.1 Положення про Державну міграційну службу України затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №360 від 20.08.2014 року (далі - Положення №360).
Пунктом 7 зазначеного Положення №360 передбачено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Наказом ГУ ДМС України в Одеській області №137/аг від 16.05.2016 року затверджено Положення про відділ по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Положення №137/аг).
Відповідно до п.1 Положення №137/аг, відділ по роботі з шукачами захисту є структурним підрозділом, що входить до складу управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Згідно п.4 Положення №137/аг, відділ з метою організації своєї діяльності: приймає заяви від іноземців та осіб без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в порядку, передбаченому Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (пп.4.5.); здійснює перевірку підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пп.4.10.); сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (пп.4.20.); готує накази щодо поновлення, припинення або призупинення розгляду заяв про визнання біженцем або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (пп.4.22.);
Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 08 липня 2011 року (далі - Закон №3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
В частині 1 статті 7 Закону №3671-VI закріплено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Отже, приписами частині 1 статті 7 Закону №3671-VI визначено два способи подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме:
- особисто іноземцем чи особою без громадянства;
- її законним представником.
Відповідно до ч.12 ст.7 Закону №3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
заповнює інші необхідні документи;
оформлює особову справу;
роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;
заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно ч.1 ст.8 Закону №3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частиною 4 статті 8 Закону №3671-VI встановлено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ч.6 ст.8 Закону №3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 1 статті 17 Закону №3671-VI).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Наказ №649).
Пунктом 1.1. Наказу №649 визначено, що ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зокрема, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.1. Наказу №649).
Отже, приписами пункт 2.1. Наказу №649 також визначено два способи подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме:
- особисто іноземцем чи особою без громадянства;
- її законним представником.
Відповідно до п.4.2. Наказу №649, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону №3671-VI.
У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності).
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Згідно п.4.3. Наказу №649, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пунктом 4.4. Наказу №649 встановлено, що рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).
Як вже встановлено судом 18.02.2021 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з повторним зверненням (клопотанням) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши новою підставою, що його рідний брат ОСОБА_3 , також звернувся до ГУДМС в Одеській області з заявою про звернення за захистом. Рішенням ДМС України від 20.11.2020 №422-20 його було визнано особою, яка потребує додаткового захисту та відповідно до чинного законодавства документовано Посвідченням особи, якій надано додатковий захист НОМЕР_1 .
Однак відповідач розглянув клопотання позивача на підставі Закону України "Про звернення громадян", а не у відповідності до спеціальної процедури передбаченої Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року.
Суд зазначає, що форма відмови, яка викладена у листі ГУ ДМС України в Одеській області № С-276/6/5101- 21/5100.5.1/369-21 від 04.03.2021 року не передбачена ані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", ані Наказом №649.
В той же час, відповідно до додатку 3 до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту міститься бланк повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При вирішенні даної справи суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що подана позивачем заява-анкета не відповідає встановленому зразку, оскільки вказані обставини не були зазначені відповідачем у листі за № С-276/6/5101- 21/5100.5.1/369-21 від 04.03.2021 року.
Крім того, вказані доводи суд вважає необґрунтованими зважаючи на те, що відповідачем не вказано в якій частині заява-анкета позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає встановленому наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07.09.2011 року №649 зразку.
В той же час, з наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що позивачем було подано заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за формою, яка затверджено наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07.09.2011 року №649.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в частині не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 18.02.2021 року та неприйняття відповідного рішення є протиправними.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань (підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року).
Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" зі змінами (далі - Директива): обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Дана справа вирішується судом у перший робочий день після виходу судді з відпустки.
Керуючись ст.ст.139,241-246,263 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міграційної служби України в Одеській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.03.2021 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.02.2021 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року № 649, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко