Справа № 569/24621/18
08 липня 2021 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі судді Бердія М.А.,
при секретарі Хлуд І.П.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представників відповідача ПрАТ «Рівнебуд» - Сибірьова А.А., Блонської Г.А.,
представника відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області - Беркути Є.В.,
представника третьої особи - Сибірьова А.А. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнебуд», Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Аронж» про визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна та свідоцтва про право власності на гуртожиток в частині продажу кімнати, суд -
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу державного майна №57 від 30 листопада 1993 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Приватним акціонерним товариством «Рівнебуд» в частині продажу кімнати НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності на гуртожиток по АДРЕСА_1 в частині продажу кімнати НОМЕР_2 даного гуртожитку.
Представники відповідача ПрАТ «Рівнебуд» Сибірьов А.А., Блонська Г.А. в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнали з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просили суд відмовити в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності.
Представник відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області Беркута Є.В. в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просила суд відмовити в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності.
Представник третьої особи ТОВ «Фірма Аронж» Сибірьов А.А. в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представників відповідача ПрАТ «Рівнебуд» Сибірьова А.А., Блонську Г.А., представника відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області Беркуту Є.В., представника третьої особи Сибірьова А.А. , дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:
Як було встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована в гуртожитку по АДРЕСА_1 з 1987 року.
Із листа Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради №5626/01-17 від 05 вересня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 (гуртожиток) станом на 31.08.2018 року.
Згідно листа Центру надання адміністративних послуг у місті Рівному Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 29.08.2019 року №6108/01-17, в реєстрі територіальної громади міста Рівного відсутні відомості щодо реєстрації місця проживання осіб за адресою: АДРЕСА_1 .
29 листопада 1993 року Регіональним відділенням Фонду держаного майна України по Рівненській області затверджено план приватизації майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд", відповідно до якого до переліку об'єктів, що підлягали викупу товариством покупців фірми "Рівнебуд", увійшов у складі цілісного майнового комплексу гуртожиток, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначено у відзиві ПрАТ «Рівнебуд», згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного житлово-побутового підприємства "Центр-Сервіс" станом на 01.08.1993 загальна вартість майна, що підлягала приватизації становила 533 580, 5 тис. крб. Реєстр проіндексованих основних фондів по державному житлово-побутовому підприємству "Центр-Сервіс" станом на 01.08.1993 підтверджує, що гуртожиток по АДРЕСА_1 (вартість після індексації 719 266 крб.) увійшов до статутного фонду зазначеного підприємства.
Наказом Регіонального відділення Фонду держаного майна України по Рівненській області № 361 від 12.10.1993 проведено злиття державного житлово-побутового підприємства "Центр-Сервіс" з державною виробничо-будівельною фірмою "Рівнебуд".
Відповідно до ст.11 ЗУ «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції чинній на момент затвердження плану приватизації) останнім етапом порядку приватизації є складення плану приватизації підприємства і його реалізація.
Пунктом 3.7. плану приватизації встановлено перелік майна, яке не підлягає приватизації, в якому відсутній гуртожиток в АДРЕСА_1 .
Згідно п.7.4. плану приватизації гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , увійшов до переліку об'єктів, що підлягають викупу товариством покупців фірми "Рівнебуд". План приватизації передбачав створення акціонерного товариства.
30 листопада 1993 року між Регіональним відділенням Фонду держаного майна України по Рівненській області (продавцем) та товариством покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу державного майна №57, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" вартістю 2 096 398 600 крб. (згідно з актом оцінки, затвердженим наказом № 272 від 27.08.1993 начальником РВ ФДМУ по Рівненській області).
За положеннями вказаного договору купівлі-продажу та відповідно до акту передачі державного майна товариству покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд", покупці набули право власності на цілісний майновий комплекс державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд", що засвідчено свідоцтвом про право власності за реєстраційним номером 50 від 18.01.1994 року.
Приватизація майнового комплексу державною виробничо-будівельною фірмою "Рівнебуд" здійснювалась у відповідності до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, що діяла в період з 19.02.1993 по 26.01.1994.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній на момент приватизації державного підприємства) встановлено, що до обєктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Згідно ч.2 ст.1 та ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.
Відповідно до п.9 ст.8 вказаного Закону державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
Відповідно до п.8 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року №717, цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Відповідно до Схеми організаційної структури (додаток № 2) в плані приватизації майнового комплексу ДВБФ "Рівнебуд", єдиний майновий комплекс, що приватизується виконує функції: -інформаційно-правові; - житлово-комунальні; - централізовані автобусні перевезення… Гуртожиток по АДРЕСА_2 , серед інших обєктів включений до складу цілісного майнового комплексу ДВБФ "Рівнебуд" міг застосовуватись власником для забезпечення своїх функцій, в тому числі житлово-комунальних та використовуватись підприємством для виконання житлово-побутових послуг. Положення Методики оцінки вартості об'єктів приватизації затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року № 717 не містять заборони включення гуртожитків до складу цілісних майнових комплексів, що приватизуються.
Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 року №891 встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків. Зміни до п. 2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26.05.2004 року.
Отже, на момент проведення приватизації державною виробничо-будівельною фірмою "Рівнебуд" гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна, оскільки законодавчої заборони не існувало.
З моменту прийняття в експлуатацію у 1967 році до моменту включення до вартості майна, що підлягало приватизації ДВБФ "Рівнебуд", правовий статус будівлі по АДРЕСА_1 , не змінювався та був визначений як гуртожиток.
Відповідно до п.8.1 договору купівлі-продажу державного майна №57 від 30.11.1993 року продавець гарантує, що об'єкти приватизації (в тому числі гуртожиток розташований в АДРЕСА_1 ) не входить до переліку об'єктів , які не підлягають приватизації.
На момент проведення приватизації не існувало імперативної норми, що зобов'язувала б передавати гуртожиток до комунальної власності.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
У цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб'єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.
Правовими наслідками задоволення судом позову є зобов'язання відповідача як особи, до якої позивачем пред'являється матеріально - правова вимога, вжити заходів до вчинення дій, утримання від вчинення дій та усунення обставин, що призвели до порушення, невизнання чи оспорювання права або охоронюваного законом інтересу шляхом, зазначеним у резолютивній частині судового рішення.
Тобто, суд повинен установити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується.
Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
З аналізу положень статті 47 Конституції України випливає, що право на житло може бути реалізоване у спосіб будівництва житла, придбання його у власність або взяття в оренду, а громадянами, які потребують соціального захисту, - у спосіб отримання соціального житла від держави або органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За змістом ч.ч.1, 2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, відповідно до ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З досліджених письмових доказів по справі слідує, що в обґрунтування та на підтвердження факту отримання кімнати НОМЕР_2 в гуртожитку АДРЕСА_1 та подальшої реалізації житлових прав позивача, в матеріалах справи не міститься жодного належного та достовірного доказу. В ході розгляду справи ні позивачем, ні його представником таких доказів надано не було.
Копії карток прописки, про реєстрацію позивача, не свідчать про факт правомірності отримання та в подальшому набуття у встановленому законом порядку права на користування в гуртожитку кімнатою АДРЕСА_3 ,
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є безпідставними та недоведеними, а тому до задоволення не підлягають.
Відносно доводів відповідачів щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.
Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-192цс16.
Разом з тим, відповідно до п.11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Зважаючи на не доведення стороною позивача вимог позову та відмову в позові по суті, суд не вбачає підстав для відмови в позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Рівнебуд» (місцезнаходження: м.Рівне, вул.Ст.Бандери, 41, код ЄДРПОУ 01273310), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Аронж» (місцезнаходження: м.Рівне, вул.Відінська, 41) про визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна №57 від 30 листопада 1993 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Приватним акціонерним товариством «Рівнебуд» в частині продажу кімнати НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності на гуртожиток по АДРЕСА_1 в частині продажу кімнати НОМЕР_2 даного гуртожитку, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рівненського
міського суду Бердій М.А.