16 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/595/21 пров. № А/857/7855/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Шевчук С.М., Шинкар Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Карп'як О.О. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 38406,42 грн за вказаний період.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його адміністративний позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач протиправно не провів з ним розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ), п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-ХІІ). Також, при нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідачем не включено до розрахунку всі виплати, які мають постійний характер, які він щомісячно отримував під час проходження служби, що спричинило недотримання ним 38406,42 грн вказаної грошової компенсації.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши наявні по справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 01.02.2016 ОСОБА_1 було зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення, що підтверджується витягом з наказу Командира В/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки В/ч НОМЕР_1 №1825 від 31.10.2019, старший солдат ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Наказом Командира В/ч 3057 (по стройовій частині) №226 від 31.10.2019 було розірвано контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 01.03.2017 (безтермінове), виданого Головним управлінням Національної гвардії України, позивач є учасником бойових дій.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, на яку листом №0233 від 22.02.2021 отримав відповідь про те, що компенсація за додаткову відпустку відповідно до ст.162 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР), ст.12 Закону №3551-ХІІ, п.14 ст.101 Закону №2011-ХІІ була йому нарахована та виплачена.
13.08.2020 на банківський рахунок ОСОБА_1 було зараховано 17040,3 грн грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2017-2019 роки протиправною, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності нарахування відповідачем грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2019 рік.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пункті першому частини першої статті 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види відпусток : щорічні відпустки : основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно ст.162 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Учасниками бойових дій, в контексті положень статті 5 Закону №2011-XII, є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Статтею 12 Закону №2011-XII визначено перелік пільг, які надаються учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, пунктом 12 вказаної статті передбачено використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно п.180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, дія якого поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України, військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом №2011-XII.
Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України «Про Національну гвардію України», військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону №2011-XII, цього Закону, інших актів законодавства.
Згідно ч.8 ст.101 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 ч.14 ст.101 Закону №2011-XII).
Пунктами 17-19 ст.101 Закону №2011-XII визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Колегія суддів зазначає, що принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової, яка передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII припиняється.
Як вже зазначено, згідно ч.8 ст.101 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом №2011-XII. Компенсація у разі невикористання щорічної основної або додаткової відпусток передбачена пунктом 14 статті 101 цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що положення Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач мав провести з ним усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII.
Згідно ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На виконання наведених вимог процесуального закону судом враховано правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
Так, Верховний Суд у зразковому рішенні від 16.05.2019 зазначив, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів : 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Відповідачем 13.08.2020 було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік в сумі 17040,30 грн.
Однак, позивач не погоджується з розміром виплаченої йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, з покликанням на те, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.
Відповідно до п.10 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС №200 від 15.03.2018, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 17040,30 грн була виплачена позивачу без врахування у складі його грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що п.п.4 п.1 постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби 31.10.2019 складалося з посадовою окладу - 2820,00 грн, окладу за військове звання - 600,00 грн, надбавки за вислугу років - 855,00 грн, надбавки за особливості проходження служби - 4275,00 грн, премії - 3807 грн, що загалом складає 17299,8 грн.
Щодо суми отриманого грошового забезпечення за жовтень 2019 року в сумі 39675,49 грн, то воно складається з місячного грошового забезпечення в сумі 17299,8 грн, премії за вересень 2019 року в сумі 3807 грн, індексації 70,44 грн, матеріальної допомоги для поліпшення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 12357 грн, винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду за вересень 2019 в сумі 5783,22 грн та жовтні 2019 року в сумі 7360,22 грн, утримання за надлишково використані дні основної відпустки в сумі 2059,50 грн.
У свою чергу позивач у відповіді на відзив зазначив, що розмір місячного грошового забезпечення, з якого слід розраховувати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, складає 39675,49 грн, що підтверджується довідкою №0233 від 22.02.2021.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно ч.ч.2, 3 ст.9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять : посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Згідно довідки В/ч НОМЕР_1 №0233 від 22.02.2021, місячне грошове забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, з якого проводився розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки складалося з посадового окладу - 2820,00 грн, окладу за військове звання - 600,00 грн, надбавки за вислугу років - 855,00 грн, надбавки за особливості проходження служби - 4275,00 грн, премії - 3807 грн. Загальний розмір - 17299,8 грн. Кількість днів невикористаної додаткової відпустки, за яку позивачу передбачена компенсація складає 42 дні. Розрахунок компенсації проводився таким чином : (17299,8/30х42) - 259,5 грн (1,5% - військовий збір) = 17040,3 грн.
Суд зазначає, що оскільки перед звільненням додаткова грошова винагорода на підставі постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 нараховувалася і виплачувалася позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Отже, відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010.
Стосовно позовної вимоги про виплату позивачу грошової компенсації за всі дні невикористаної ним щорічної додаткової відпустки в розмірі 38406,42 грн, то така не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вирішення питання щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної ним щорічної додаткової відпустки в розмірі 38406,42 грн з вирахуванням податків і зборів, віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача, у зв'язку з чим вказана позовна вимога не підлягає до задоволення.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено протиправність дій відповідача, тоді як відповідачем не доведено правомірність не включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову компенсацію за всі дні, невикористаної ним щорічної додаткової відпустки, щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року по справі №380/595/21 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не включення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано грошову компенсацію за всі дні невикористаної ним щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за всі дні невикористаної щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та здійснити виплату суми перерахунку, з урахуванням виплаченої суми.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Т. І. Шинкар