1[1]
Іменем України
12 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року, у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровоград, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2
та
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Голубівка Луганської області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,
які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України,
за участю сторін провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_6 ,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
Цією ж ухвалою продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 05 серпня 2021 року включно, без визначення розміру застави.
Також даною ухвалою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , однак судове рішення в цій частині не оскаржується.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що на цей час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які вказують на необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, як зазначено в ухвалі суду, альтернативні запобіжні заходи, окрім тримання під вартою, не забезпечать уникнення ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинувачених перебуваючи на волі переховуватись від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно вливати на потерпілих, свідків, іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особам обвинувачених, тяжкості вчинених злочинів, які їм інкримінуються.
Відповідно, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід.
При цьому, зважаючи на дані, що характеризують особу кожного з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , в тому числі їх стан здоров'я, суд не знайшов підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який, оскільки застосування до останніх більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання покладених на них процесуальних обов'язків, а також уникнення настання встановлених ризиків.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням внесених доповнень, просить ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року в частині продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою на 60 діб, тобто до 5 серпня 2021 року включно, без визначення розміру застави - скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, поклавши на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник ОСОБА_5 посилається на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Зокрема, як звертає увагу апелянт, ОСОБА_5 вже тривалий час тримається під вартою, проте, незважаючи на вимоги ст.ст. 29, 62 Конституції України, якими гарантуються права людини на свободу та особисту недоторканість, а також презумпція невинуватості, прокурором суду не надано жодного доказу того, що заявлені ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання його підзахисного під вартою, як це передбачено ч. 3 ст. 199 цього Кодексу.
Посилаючись на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 за умови доведеності його вини у вчиненні інкримінованого правопорушення, ні прокурор, ні суд, не навели доводів на «користь» існування необхідності обмеження права людини на свободу, що, на думку захисту, є свідченням відходу від принципів, закріплених в ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суворість покарання не може виправдовувати термін перебування обвинуваченого під вартою з моменту його затримання і до теперішнього часу, що підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.
З огляду на ці та інші обставини захисник ОСОБА_5 вважає, що ні стороною обвинувачення, ні судом, не спростовані фактичні основоположні презумпції, а враховуючи той факт, що тягар доказування обставин, що свідчать на користь тримання під вартою завжди несе держава, то будь-які обставини щодо яких є сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.
При вирішенні питання, чи має особа бути звільнена або триматися під вартою, влада, як зазначається у доповненнях до апеляційної скарги, зобов'язана розглянути альтернативні заходи, що забезпечують явку особи до суду, як про це зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ідалов проти Росії».
ОСОБА_5 , як зазначає його захисник, необхідне перебування під домашнім арештом у зв'язку з тяжкою хворобою його батьків, медичні документи відносно чого додані до матеріалів кримінального провадження, а також у зв'язку з незадовільним станом здоров'я самого обвинуваченого.
Незважаючи на це, колегія суддів дійшла безпідставного висновку про те, що стан здоров'я ОСОБА_5 не є перешкодою для його перебування в місцях попереднього ув'язнення, посилаючись на ненадання стороною захисту достатніх документів, на підтвердження неможливості перебування обвинуваченого в місцях попереднього ув'язнення або що там йому не може бути надана необхідна медична допомога.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 також подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07.06.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасувати та обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, змінивши йому запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт з 21:00 до 06:00 часу доби із покладенням на нього наступних обов'язків: не відлучатись із міста без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник ОСОБА_7 посилається на те, що продовження строку тримання під вартою обвинуваченого відбулось з порушенням кримінального процесуального закону, оскільки суд присяжних Дніпровського районного суду м. Києва безпідставно погодився з бездоказовою думкою прокурора про доцільність продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, як зазначає захисник у своїй скарзі, докази про доцільність тримання ОСОБА_7 під вартою не надавались, відповідно їх переконливість не доведена, а тому останній підлягає негайному звільненню, оскільки його утримання під вартою здійснюється безпідставно.
Як звертає увагу апелянт, з 15 квітня 2019 року і дотепер, суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_7 може переховуватися від органів досудового слідства та/або суду, знищити або сховати будь-яку із речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших підозрюваних у даному кримінальному провадженні, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Посилаючись на вимоги ст. 62 Конституції України, апелянт зазначає про те, що ставлення до ОСОБА_7 має бути, як до невинуватої особи, а тому його тримання під вартою, як вважає захисник, слід розцінювати як таке, що є катуванням, жорстоким, нелюдським або таким, що принижує його гідність поводженням.
Крім цього, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 27.06.2019 року у справі «Жуков та інші проти України», від 04.07.2019 року у справі «Канна та Циганок проти України», від 06.2019 року у справі «Гарумов проти України», захисник звертає увагу на те, що одні і ті ж підстави не можуть застосовуватися при обранні запобіжного заходу та не можуть бути вважатися «достатніми» та «відповідними».
Однак, як зазначає захисник, при ухваленні оскаржуваного рішення, суд не врахував, що розпочинаючи з 15 квітня 2019 року і по 21 квітня 2021 року для тримання ОСОБА_7 під вартою слугують однакові підстави, а також те, що ОСОБА_7 не переховувався, у розшуку не перебував, опору при затриманні не чинив та не вчиняв спроб будь-яким чином перешкодити кримінальному провадженню.
У зв'язку з вищенаведеним, а також висновками, які наведені у рішенні Конституційного Суду № 1-р/2017 (справа № 1-28/2017), апелянт вважає, що підстави для продовження тримання ОСОБА_7 під вартою відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисників, які підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисників обвинувачених та просив залишити ухвалу суду без змін; перевіривши надані суду апеляційної інстанції матеріали, а саме завірену копію оскаржуваної ухвали та копію думки публічного обвинувача щодо підстав продовження обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою; обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції, незалежно від наявності клопотань, зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 цього Кодексу, на суд покладено такий самий обов'язок, а саме до спливу продовженого строку, повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Перевіривши доводи апеляційних скарг захисників обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року про продовження обвинуваченимзапобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, обставини з якими закон пов'язує можливість, як застосування, так і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
З огляду на це, посилання захисників в апеляційних скаргах на те, що суд першої інстанції не мав достатніх підстав для продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки суду не було надано будь-яких доказів на підтвердження ризиків, які б надавали йому достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не можуть бути визнані обґрунтованими та служити підставами для скасування ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року, оскільки вказане судове рішення відповідає вимогам, передбаченим ст. 370 цього Кодексу, в тому числі на предмет його вмотивованості, враховуючи те, що в ньому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, а тому суд апеляційної інстанції вважає це рішення законним та обґрунтованим.
Всупереч доводам апеляційних скарг, приймаючи рішення про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, з достатньою повною та об'єктивністю дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в тому числі дані про особу та стан здоров'я кожного із обвинувачених, а також інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, про що детально наведено в оскаржуваній ухвалі, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду про доцільність продовження строку тримання обвинувачених під вартою, з урахуванням тих обставин, що наведені в ухвалі суду, в тому числі щодо розумності строку тримання обвинувачених під вартою та строків судового розгляду даного кримінального провадження.
При цьому, не заперечуючи доводів апеляційних скарг захисників, які, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зазначають про те, що з часом актуальність деяких ризиків якщо не виключається, то значно зменшується, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для висновку про те, що обвинувачені у даному кримінальному провадженні, зокрема ОСОБА_7 та ОСОБА_5 тримаються під вартою без вмотивованого рішення суду.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду та інші обставини, на які Європейський суд з прав людини посилався у своїх рішеннях (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991р.).
Отже, за висновком колегії суддів, приймаючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, дані про їх особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження, в тому числі судовій практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого повинні враховуватися національними судами.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги відсутність будь-яких порушень норм КПК України з боку суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає необхідним, за наслідками апеляційного розгляду, прийняти рішення, яким ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, до 05 серпня 2021 року включно, залишити без змін, а апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419 та 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року, відповідно до якої суд продовжив обвинуваченим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 05 серпня 2021 року включно, - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи: 755/1740/20
Номер провадження: 11-кп/824/3049/2021
Категорія: ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_11
Доповідач - суддя ОСОБА_1