ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 липня 2021 року м. Київ № 640/14576/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у відмові ОСОБА_1 у зміні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відсотковому відношенні з 76% до 86% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві визначити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 86% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, виходячи з того, що на час виходу у відставку він мав стаж роботи на посади судді повних 38 років, починаючи з 19 лютого 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він працював суддею в судах різних інстанцій з 21 березня 1983 року та стаж його роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 38 років 26 днів, з яких 21 рік 5 місяців на посаді судді Верховного Суду України.
Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VIII позивача звільнено з посади судді Верховного Суду України у відставку та наказом Голови Верховного Суду України від 13 вересня 2016 року припинено трудовий договір у зв'язку із звільненням з посади судді у відставку та виключено зі складу Верховного Суду України з 19 жовтня 2016 року.
Крім того, позивач вказує, що на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві щомісячне довічне грошове утримання позивачу обчислено, виходячи з 76% суддівської винагороди, замість 86%.
При цьому, як стверджує позивач, управлінням не включено до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, не зараховано календарний період проходження строкової військової служби та половину строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до управління з відповідною заявою, в якій просив здійснити перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року, виходячи з 86% суддівської винагороди працюючого судді, проте, листом від 21 травня 2021 року у задоволенні заяви позивача управлінням було відмовлено без обгрунтування причин такої відмови.
Позивач не погоджується з такими діями відповідача, вважає їх протиправними та такими, що порушують його право на належне щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року.
Листом від 21 травня 2021 року позивач повідомлено про те, що відповідно до статті 142 цього Закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
На момент звернення стаж судді, як зазначено у відзиві на позовну заяву, загальний стаж позивача складає 33 роки, після перерахунку пенсії страховий стаж складає 46 років 5 місяців 25 днів, з них на посаді судді 33 роки, тобто, як вказує представник відповідача, 76% винагороди працюючого судді.
З огляду на що, на переконання представника відповідача, для зарахування періодів навчання та військової служби до стажу роботи на посаді судді для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання підстави відсутні, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Печерського району міста Києва з 11 серпня 2011 року та отримував пенсію за віком.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верховного Суду України, у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.
На підставі вказаної постанови Верховної Ради України, наказом Голови Верховного Суду України №931-с від 30 вересня 2016 року ОСОБА_1 виключено з 19 жовтня 2016 року зі складу Верховного Суду України.
19 жовтня 2016 року Верховним Судом України складено подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до якого стаж роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання складає 38 років, а відповідно до розрахунку стажу, до нього включено 1 рік 11 місяців 12 днів строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки 5 місяців 19 днів.
19 жовтня 2016 року позивач звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Голосіївський) з заявою, в якій просив призначити йому щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Розпорядженням 817850 від 09 грудня 2016 року ОСОБА_1 призначено з 01 грудня 2016 року щомісячне довічне грошове утримання, з розрахунку 90% від заробітку, стаж роботи, який зарахований для призначення утримання зазначено: на посаді судді 29 років 3 місяці 13 днів, військова служба 1 рік 11 місяців 8 днів, страховий стаж з 01 липня 2000 року - 16 років 3 місяці 20 днів, загальний стаж (після 2004 року) 12 років 9 місяців 19 днів, загальний стаж (повний) - 46 років 6 місяців 14 днів (19 жовтня 2016 року)
З наявної в матеріалах справи копії розрахунку стажу станом на 19 жовтня 2016 року вбачається, що до стажу позивача також зараховано період навчання та проходження строкової військової служби.
Тобто, з матеріалів пенсійної справи вбачається, що позивачу при призначенні щомісячного довічного грошового утримання, до стажу, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання було зараховано як період проходження строкової військової служби, так і період навчання та розмір цього утримання обчислено, виходячи з 90% суддівської винагороди працюючого судді.
В подальшому, як вбачається з матеріалів пенсійної справи, позивачу неодноразово здійснювався перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання, у зв'язку зі зміною розміру суддівської винагороди працюючого судді на підставі відповідних довідок, виданих Верховним Судом України, саме із розрахунку 90% суддівської винагороди працюючого судді.
Відповідно до розрахунку стажу від 08 лютого 2017 року, до стажу позивача було зараховано проходження строкової військової служби та період навчання.
Крім того, матеріалами пенсійної справи підтверджується також, що у квітні 2019 року позивачу перераховано розмір його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 90% суддівської винагороди працюючого судді.
Також, згідно рішення №930010817850 від 21 грудня 2020 року (час формування 15:50) позивачу здійснено перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі рішення суду від 14 серпня 2020 року у справі №640/13948/20 з 19 лютого 2020 року, при цьому, загальний процент заробітку, з якого обчислено розрахунок зазначено 90%, а вже о 15:54 відсоткове значення суддівської винагороди, з якого обчислено розмір утримання позивача зазначено у рішенні, як 68%, з дописом від руки « 76%».
Відповідно до перерахунку пенсії від 15 березня 2021 року (час формування 14:16, 14:25, 14:27, 14:28,14:30, 14:32, 14:34, 14:36, 15:25) відсоткове значення суддівської винагороди, з якого обчислено розмір утримання позивача зазначено, як 90%, а того ж дня, але о 15 годині 30 хвилин вже таке значення відсоткове вже складало 76% та перерахунок здійснювався з 19 лютого 2020 року.
25 квітня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просив здійснити перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 86% суддівської винагороди працюючого судді.
Листом від 19 травня 2021 року №13420-12234/П-02/8-2600/21 та від 21 травня 2021 року №2600-0204-8/82306 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що його загальний стаж судді складає 33 роки, після перерахунку пенсії страховий стаж складає 46 років 5 місяців 25 днів, з них на посаді судді 33 роки, до вказаного стажу не зараховано періоди навчання та проходження військової служби, тому, відсоткове значення утримання становить 76% винагороди працюючого судді.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 86% до 76% та не зарахування до стажу на судді періодів навчання та проходження військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
На час виходу позивача у відставку був чинним Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон України від 07 липня 2010 року№ 2453-VI), статтею 120 якого передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до положень частини 1 статті 135 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Частиною 3 статті 141 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-8/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Пунктом 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції, чинній до 28 березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом 2 частини 4 цієї ж статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з частиною 4 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частиною першої статті 25 Конституційного Договору від 08 червня 1995 року №1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення (зазначений Договір був чинний на момент видання Президентом України указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та втратив чинність із набранням чинності Конституції України 28 червня 1996 року).
Відповідно до пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.
Згідно частини 3 статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Крім того, у відповідності до статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до частини 6 статті 47 та пункту 8 частини четвертої статті 48 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вказані положення узгоджуються з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".
Наведене свідчить, що конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року № 20.
Суд також виходить з того, що неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи повноваження ОСОБА_1 як судді Верховного Суду України припинилися з дня набрання чинності постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів», якою позивач був звільнений з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Тобто, з 08 вересня 2016 року позивач припинив свої повноваження як суддя та набув право на призначення грошового утримання судді у відставці на умовах, визначених нормами законодавства, чинного станом саме на 08 вересня 2016 року.
Наведене свідчить, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Це підтверджується також положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким були внесені зміни в Закон України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)".
На переконання суду, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Саме така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 09 листопада 2018 року у справі №559/443/17, від 06 березня 2018 року у справі №308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі №243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі №428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі №541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі №140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №686/10100/15-а.
Таким чином, не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що до стажу роботи позивача, який надає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, повинно зараховуватися до стажу роботи на посаді судді, навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (2 роки 05 місяців 19 днів), та строкова військова служба (1 рік 11 місяців 12 днів).
Таким чином, загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 38 років 00 місяців та 26 днів.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, слід врахувати половину строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (2 роки 05 місяців 19 днів), та строкова військова служба (1 рік 11 місяців 12 днів), що в загальному розмірі складає 38 років 00 місяці 26 днів, та дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме у розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а не 86%, як вказує позивач, оскільки при обчисленні відсоткового значення суддівської винагороди слід застосовувати положення законодавства, яке діяло саме на момент призначення щомісячного довічного грошового утримання, а не законодавства, яке діяло на момент проведення перерахунку, оскільки під час перерахунку утримання, має враховуватись виключно грошовий еквівалент суддівської винагороди працюючого судді, у разі його збільшення.
Тому, суд, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх у наступній редакції:
« 1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (2 роки 05 місяців 19 днів), та строкова військова служба (1 рік 11 місяців 12 днів) при здійсненні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 30 листопада 2020 року, у справі №640/13948/20, починаючи з 19 лютого 2020 року.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (2 роки 05 місяців 19 днів), та строкова військова служба (1 рік 11 місяців 12 днів) при здійсненні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 30 листопада 2020 року, у справі №640/13948/20, починаючи з 19 лютого 2020 року.
3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% до 76% суддівської винагороди працюючого судді при здійсненні його перерахунку з 19 лютого 2020 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 30 листопада 2020 року, у справі №640/13948/20.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 90% суддівської винагороди працюючого судді, з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою такого утримання.»
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 900,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (2 роки 05 місяців 19 днів), та строкова військова служба (1 рік 11 місяців 12 днів) при здійсненні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 30 листопада 2020 року, у справі №640/13948/20, починаючи з 19 лютого 2020 року.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (2 роки 05 місяців 19 днів), та строкова військова служба (1 рік 11 місяців 12 днів) при здійсненні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 30 листопада 2020 року, у справі №640/13948/20, починаючи з 19 лютого 2020 року.
3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% до 76% суддівської винагороди працюючого судді при здійсненні його перерахунку з 19 лютого 2020 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 30 листопада 2020 року, у справі №640/13948/20.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 19 лютого 2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 90% суддівської винагороди працюючого судді, з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою такого утримання.
5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 900,00 грн (дев'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник