ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2021 року м. Київ № 640/24434/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
провизнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі також - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонд) України у м. Києві щодо не виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві виплатній грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
В обґрунтування позовної заяви зазначено про незгоду з діями та рішенням відповідача щодо невиплати належної позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та відповідачу запропоновано надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
11 грудня 2020 року представником Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.
Одночасно з відзивом, представником Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві надано до суду копію пенсійної справи позивача.
Відзив обґрунтовано тим, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону , працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - ЗО років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
У той же час, відповідач звертає увагу, що згідно матеріалів пенсійної справи страховий стаж ОСОБА_1 становить 42 роки 4 місяці 9 днів, із них стаж "працівника освіти" складає 27 років 7 місяців 25 днів.
Таким чином, на думку відповідача, у звязку з відсутністю необхідного спеціального стажу, права на виплату грошової допомоги у позивача наразі немає.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Матеріалами справи встановлено, що 05.06.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Голосіївського району) для встановлення їй пенсії та виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення у відповідності до пункту 7.1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами вказаного звернення, позивача було повідомлено про необхідність подачі додаткових документів та, в подальшому, як зазначає позивач, в усній формі відповідачем було відмовлено у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, з підстав того, що її посада не підпадає під категорії та класифікацію, визначену законодавством для отримання даною виду грошової допомоги.
07 серпня 2021 року ОСОБА_1 через свого адвоката звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з претензією №07/08/20, в які просила: розгляду даної претензії, документів доданих до неї, документів які подавались ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Голосіївського району) для встановлення їй пенсії та виплати грошової допомоги, та виплатити грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій на рахунок ОСОБА_1 , зазначений у заяві для виплати пенсії.
До вказаної претензії, позивачем було додано: копію паспорту ОСОБА_1 ; копію розписки повідомлення до ГУ ПФУ у в м. Києві (Голосіївського району) від 05.06.2020 року № 3396; копію розписки повідомлення до ГУ ПФУ у в м. Києві (Голосіївського району) від 14.07.2020 року № 4482; копія довідки Управлінні освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 22.07.2020 року № 418; копію трудової книжки ОСОБА_1 ; оригінал ордеру про надання правової допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
ГУ ПФУ в м.Києві, листом від 25.08.2020 року № 2600-0213-8/118780, повідомив позивача, що на день звернення у нього не має достатнього спеціального стражу, що дає право на виплату відповідної грошової допомоги.
Незгода з вказаними діями відповідача, обумовила позивача на звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі також - Закон України №1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами п.71 Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (надалі також - Порядок).
Відповідно до п.1 Порядку цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з п.2 Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені:
переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років";
переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. №583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення".
Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058 та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами п.6 Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058, станом на день її призначення.
Відповідно до п.7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм права вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 року по справі №234/13835/17, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідно до п. "е" ст.55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Постановою КМУ від 04.11.1993 року №909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років", яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Разом з цим, згідно із преамбулою Закону України №2145-VIII "Про освіту" (далі - Закон №2145-VIII) цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Відповідно до підпунктів 6, 21 п.1 ст.1 Закону №2145-VIII заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.
Відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року № 963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, директор позашкільного навчального закладу, заступники директора позашкільного навчального закладу, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, концертмейстер, акомпаніатор у позашкільних закладах; до посад науково-педагогічних працівників, в тому числі, викладачі та концертмейстери.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Як вбачається з наданої відповідачем відповіді від 25.08.2020 року № 2600-0213-8/118780, підставою для невиплати грошової допомоги останнім визначено відсутність достатнього спеціального стажу, що дає право на виплату відповідної грошової допомоги.
Також, відповідно до матеріалів пенсійної справи страховий стаж ОСОБА_1 становить 42 роки 4 місяці 9 днів, із них стаж "працівника освіти" складає 27 років 7 місяців 25 днів.
Згідно вказаної відповіді, відповідачем було зазначено, що переліком закладів установ освіти, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 зі змінами, внесеними згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1436 передбачена посада, зокрема, заступник директора з навчально-виховної роботи, проте згідно записів трудової книжки гр. ОСОБА_1 з 06.09.1995 призначена на посаду заступника директора з іноземної мови та звільнена з даної посади 12.08.1999 роки.
При цьому, у довідці №395 від 10.07.2020 року зазначено, що ОСОБА_1 з 06.09.1995 зарахована на посаду заступника директора з іноземної мови, а звільнена 12.08.1999 з посади заступника з навчально- виховної роботи.
Листом Головного управління від 25.08.2020 року позивача було повідомлено, що для зарахування періоду роботи з 07.09.1995 по 12.08.1999 роки до спеціального стажу працівника освіти необхідно надати наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду заступника з навчально- виховної роботи.
Таким чином, спірним періодом зарахування до спеціального стажу, що дає право на виплату відповідної грошової допомоги є період роботи з 07.09.1995 по 12.08.1999 роки.
Беручи до уваги викладене вище, суд зазначає наступне.
Статтю 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 :
з 06.09.1995 року призначена на посаду заступника директора з іноземної мови, шляхом переводу з посади вчителя англійської мови школи 257;
з 12.08.1999 року звільнена посади заступника директора з іноземної мови, шляхом переводу на посаду директора ліцею «Всесвіт»;
з 14.08.1999 року призначена на посаду директора ДП «Ліцей «Всесвіт».
У той же час, згідно наявної в матеріалах довідки Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 22.07.2020 року № 418, підтверджено, ОСОБА_1 дійсно була призначена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи СШ № 106 Шевченківського району м. Києва у порядку переведення з посади вчителя англійської мови СШ № 257 (наказ № 71 від 1 1.09.1995 року по СШ №106). З 12.08.1999 року звільнена з посади заступника директора з навчально-виховної роботи СШ № 106 у порядку переведення на посаду директора Ліцею «Всесвіт» (наказ но СШ № 106 №52 від 06.08.1999 року, наказ по Шевченківському РОНО № 198-к від 06.08.1999 р.).
Також вказаною довідкою зазначено, що у наказ № 71 від 11.09.1995 року по СШ №106 помилково зазначена скорочено «заступник з іноземної мови» замість «заступник директора з навчально-виховної роботи».
При цьому, також повідомлено, що у штатному розписі СШ №106 у 1995 році були передбачені посади заступників директора з навчально-виховної роботи.
За наведених обставин, суд прийшов позивач період в період з 07.09.1995 по 12.08.1999 роки займала посаду заступника директора з навчально-виховної роботи СШ № 106 Шевченківського району м. Києва, а тому сказаний період має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п."е" ст.55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України питання щодо призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню), на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Поряд з цим, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що позивач на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працював в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і має страховий стаж більш, ніж 30 років на таких посадах.
Отже, в силу приписів п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач має право на грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.
За наведених обставин суд прийшов до висновку, що відповідач відмовляючи позивачу у призначені та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
За вказаних обставин вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонд) України у м. Києві щодо не виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є такою, що підлягає до задоволення, а порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача призначити і виплатити грошову допомогу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню), на підставі п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонд) України у м. Києві щодо не виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити і виплатити грошову допомогу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню), на підставі п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.М. Погрібніченко