Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 липня 2021 р. Справа №200/4043/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
ОСОБА_1
до відповідача Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України
Донецької області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
стягення заборгованості, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.03.2020 року № 105 про відмову в перерахунку щомісячного грошового утримання як судді у відставці з 01.01.2020 року, зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці, зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року в сумі 91008 грн. 19 коп., стягнення недоотриманої пенсії з 01.01.2020 року по 01.10.2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.03.2020 року № 105 про відмову в перерахунку щомісячного грошового утримання як судді у відставці з 01.01.2020 року, зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці, зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року в сумі 91008 грн. 19 коп., стягнення недоотриманої пенсії з 01.01.2020 року по 01.10.2020 року задовольний частково, рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 06.03.2020 року № 105 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці визнане протиправним та скасоване, рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 08.05.2020 року № 158 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці визнане протиправним та скасоване, Маріупольське об'єднане управлінням Пенсійного фонду України Донецької області зобов'язане провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020 року, згідно довідки ТУ ДСА в Донецькій області від 02.10.2020 року № 667 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді з урахуванням фактично виплачених сум.
09.04.2021 року позивачем надана заява про ухвалення додаткового рішення.
Доводи заяви обґрунтовує тим, що ефективним способом захисту прав на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці буде ухвалення додаткового рішення про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки ТУ ДСА в Донецькій області від 02.10.2020 року № 667 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді в розмірі 82 % грошової винагороди судді з урахуванням фактично виплачених сум.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяву про розгляд справи за його участю не надали.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, суд розглядає заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає заяву такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Зазначений перелік підстав для прийняття додаткового рішення є вичерпним.
Тобто, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, усі заявлені позовні вимоги розглянуті, підстави задоволення позовних вимог були вмотивованими і містяться в мотивувальній частині рішення, вказане судове рішення ухвалене щодо всіх заявлених позовних вимог із визначенням способу виконання судового рішення.
Враховуючи наведене та те, що судове рішення ухвалене щодо всіх заявлених позовних вимог із визначенням способу виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача та ухвалення додаткового рішення у справі.
Крім того, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.
Підставою для роз'яснення судового рішення, як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз'ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто, процесуальна процедура роз'яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.
Рішення суду повинно бути зрозумілим. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.
Суд може відмовити у роз'ясненні рішення, якщо воно не припускає різного тлумачення, незрозумілість рішення зумовлена неуважністю прочитання тексту рішення, правовою безграмотністю або небажанням виконувати його у визначеному судом порядку.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 “Про судове рішення в адміністративній справі” в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а із змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз'яснення судового рішення.
Наведені заявником доводи обґрунтовують необхідність надання роз'яснення судового рішення.
Як встановлено судом, рішенням Донецького окружного адміністративного позову від 18.05.2020 року у справі № 200/14741/19-а встановлено, що позивач має право на щомісячне грошове утримання судді у відставці в розмірі 82% від грошової винагороди діючого судді за посадою.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
При цьому, суд акцентує увагу, що підставою для перерахунку є лише факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Тобто визначений при призначенні довічного грошового утримання його відсотковий розмір має бути незмінним.
У рішенні від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 Конституційний Суд України, враховуючи попередні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, вказав, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.
Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Право на щомісячне довічне грошове утримання не може бути звужене встановленням обмеження в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, суперечить вимогам ч.1 ст.126 Конституції України.
Таким чином, як зазначено Конституційним Судом України у вказаних рішеннях, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Зменшення розміру довічного грошового утримання позивача суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, яка згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, відповідно до якої, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (справа «Пічкур проти України», «Стек та інші проти Сполученого Королівства»). Разом з тим, слід вказати, що частина третя статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", визначає розмір щомісячного довічного грошового утримання, який виплачується судді у відставці при призначенні.
При цьому, призначення та перерахунок щомісячного утримання є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення розміру щомісячного довічного утримання. Відтак, при перерахунку довічного утримання має застосовуватись норма, що визначає розмір довічного утримання у відсотках, яка діяла на момент призначення такого (утримання). Тим більше, що розмір мого довічного грошового утримання судді у відставці 82% від грошової винагороди діючого судді, як вже було вказано, визначений рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.05.2020р. по справі №200/14741/19-а.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Тому при перерахунку щомісячного довічного утримання змінною величиною є лише розмір грошового утримання/складових суддівської винагороди, натомість відсоткове значення розміру щомісячного довічного утримання, яке обчислювалося при його призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи наведене, вважає за необхідне роз'яснити сторонам у справі, що перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020 року, згідно довідки ТУ ДСА в Донецькій області від 02.10.2020 року № 667 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді необхідно провести в розмірі 82% грошової винагороди діючого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя з урахуванням фактично виплачених сум.
На підставі викладеного, керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 200/4043/20-а - відмовити.
Роз'яснити сторонам у справі, що перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020 року, згідно довідки ТУ ДСА в Донецькій області від 02.10.2020 року № 667 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді необхідно провести в розмірі 82% грошової винагороди діючого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя з урахуванням фактично виплачених сум.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Давиденко