16 липня 2021 р. Справа № 120/4785/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
17.05.2021 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом представника Прокопчука С.В., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 18.05.2016 по 13.07.2018, виходячи з розміру з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію;
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за весь період військової служби з 18.05.2016 по 13.07.2018 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 13.07.2018 № 41-РСдск позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "й" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), а наказом (по стройовій частині) від 13.07.2018 № 160 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 13.07.2018.
Позивач зазначає, що як учасник бойових дій він мав право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів. Однак така відпустка під час військової служби йому не надавалась. Відтак, у зв'язку зі звільненням з військової служби, позивач мав отримати грошову компенсацію за усі невикористані дні додаткової відпустки протягом 2016-2018 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Проте відповідач виплату такої компенсації не здійснив.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений повний розрахунок за усіма видами забезпечення. Однак відповідач не здійснив виплату індексації грошового забезпечення за 2016-2018 рр.
28.12.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки протягом 2016-2018 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, та індексації грошового забезпечення за 2016-2018 рр. Проте відповіді на свою заяву не отримав.
Позивач вважає, що оскаржувана бездіяльність відповідача суперечать вимогам чинного законодавства, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 19.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 21.05.2021 позов ОСОБА_1 роз'єднано та вирішено в межах адміністративної справи № 120/4785/21-а розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 18.05.2016 по 13.07.2018, виходячи з розміру з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію.
01.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач зазначає, що відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені частинами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідач звертає увагу, що Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу в Україні настав особливий період. Водночас Президент України не приймав рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу.
На думку відповідача, додаткова відпустка учаснику бойових дій не підлягає поділу на частини, перенесенню на інший період та грошовій компенсації під час звільнення військовослужбовця, оскільки така відпустка є пільгою, гарантованою державою.
Інших заяв по суті від сторін не надходило.
Частиною другою статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
В силу положень ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що з 18.05.2016 до 13.07.2018 позивач проходив військову службу на посаді старшого розвідника-командира гранатомета команди 2-го загону в військовій частині НОМЕР_2 . З 27.12.2019 військова частина НОМЕР_2 перейменована на військову частину НОМЕР_1 .
У 2015 році позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 23.04.2015.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 13.07.2018 № 41-РСдск позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "й" (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.07.2018 № 160 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 13.07.2018.
Позивач зазначає, що як учасник бойових дій він мав право на щорічну додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів. Однак така відпустка під час військової служби йому не надавалась.
Позивач вважає, що невиплата йому при звільненні з військової служби грошової компенсації за усі дні невикористаної додаткової відпустки свідчить про протиправну бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, а відтак за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15.11.1996 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 3551-ХІІ) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з норм Закону № 3551-ХІІ додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду". Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21.10.1993 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 3543-ХІІ), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, за 2016-2018 рр.
При цьому суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
Підсумовуючи, суд зауважує, що згідно з нормами чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав календарні дні додаткової відпустки під час служби у військовій частині НОМЕР_1 , а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням 13.07.2018.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї позиції, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане під час військової служби речове право. Відтак позов належить задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2016-2018 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з його грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби 13.07.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2016-2018 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з його грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби 13.07.2018.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 );
2) представник позивача: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса для листування: а/с 601, м. Львів, 79026);
3) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: м. Очаків, Вінницька область, 57508).
Повне судове рішення складено 16.07.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович