ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2021Справа № 910/5073/21
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕРУДПРОМ АВТО"
вул. Незалежності, буд. 42,м. Здолбунів, Рівненська область, 35700
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП СТАРК"
вул. Антоновича, буд. 51,каб. 1405, м. Київ, 03150
про стягнення 152 842,40 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕРУДПРОМ АВТО" (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП СТАРК" (далі-відповідач) про стягнення 152 842,40 грн. заборгованості за Договором про надання транспортних послуг від 10.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2021 року було прийнято справу до провадження, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
21.05.2021 від відповідача надійшло клопотання, в якому вказаний учасник судового процесу просив суд здійснювати розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження з посиланням на значну для нього ціну позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП СТАРК" про здійснення розгляду справи №910/5073/21 у порядку загального позовного провадження відмовлено.
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/5073/21 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
10.05.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальній «НЕРУДПРОМ АВТО» (далі - Позивач, Виконавець) та Товариством обмеженою відповідальністю «ПП СТАРК» (далі - Відповідач, Замовні укладено Договір про надання транспортних послуг №19/20 (далі - Договір), відповідно до п.2.1. якого в порядку та на умовах, визначених Договорі виконавець зобов'язується надати Замовникові транспортні послуги, пов'язані з обслуговуванням вантажів замовника, а Замовник зобов'язується надав замовлення на виконання послуг, відповідно до умов дійсного Додатку приймати та своєчасно сплачувати надані послуги.
У Протоколі погодження про договірну ціну (додаток №1 до Договору) сторони узгодили вартість транспортних послуг, а саме - 500 грн з ПДВ за одну год/маш транспортних засобів вантожомісткістю до 15 тн, автокран - 650 грн з ПДВ за одна маш/год, екскаватор з ковшем до 0,5 куб.м. - 650 з ПДВ за одну маш/год. Протокол є підставою для проведення взаєморозрахунків та платежів між Замовником та Виконавцем.
Підставою для надання транспортних послуг є Замовлення, надане Замовником (п.3.1. Договору).
Пунктом 3.4. Договору передбачено, що факт прийму вантажу оформлюється вантажною квитанцією.
Відповідно до п.3.5., 3.6. Договору здача вантажу вантажоотримувачу здійснюється за адресою, вказаною у вантажній квитанції. Факт здачі вантажу підтверджується підписом представника вантажоотримувача та відтиском штампу у вантажній квитанції.
За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, на виконання умов договору протягом травня - вересня 2020 року Позивачем було надано Відповідачу послуги з перевезення щебеню фр. 20-40, ґрунту - піску, кілець бетонних, послуги спецтехніки, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, перелік яких наведений у Розрахунку заборгованості (Додатку №1 до позовної заяви).
Матеріалами справи підтверджено, що за результатами наданих послуг сторонами протягом травня - серпня 2020 року були складені та підписані акти здачі - приймання виконаних робіт (послуг), а саме: №30 від 20.05.2020р. на суму 42 225,00 грн., №42 від 22.06.2020р. на суму 21 125,00 грн., №54 від 30.07.2020р. на суму 41 200,00 грн., №67 від 28.08.2020р. на суму 19 500,00 грн., №79 від 16.09.2020р. на суму 77 220,00 грн., №83 від 29.09.2020р. на суму 17 000,00 грн.
Всього протягом травня-серпня 2020 року Позивачем були надані, а Відповідачем прийняти транспортні послуги на загальну суму 218 270,00 грн.
Відповідно до п.6.4., 6.5 Договору замовник зобов'язаний протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт підписати його або надати Виконавцеві вмотивовані зауваження в письмовому вигляді. При відсутності таких зауважень в 5-дених строк з моменту отримання, акт вважається погодженим, а послуги прийнятими, відповідно до умов Договору.
Суд погоджується із твердженням позивача, що підписанням зазначених вище актів здачі - приймання виконаних робіт (послуг) відповідач повністю погодив та прийняв надані позивачем послуги.
Пунктами 6.1., 6.2. Договору передбачено, що послуги за дійним Договором оплачуються згідно акту-прийому передачі виконаних робіт. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця або інший.
Умовами п.6.3. Договору сторони встановили термін сплати: протягом десяти банківських днів з моменту оформлення Актів виконаних робіт.
Водночас, за твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, останній за надані послуги розрахувався лише частково, загалом на суму 83 425,00 грн. Проте, не оплаченими залишились послуги у сумі 134 845,00 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір надання послуг №19/20 від 10.05.2020, за умовами якого сторонами погоджено надання Виконавцем транспортних послуг, пов'язаних з обслуговуванням вантажів Замовника.
Судом встановлено, що акти наданих послуг №30 від 20.05.2020р. на суму 42 225,00 грн., №42 від 22.06.2020р. на суму 21 125,00 грн., №54 від 30.07.2020р. на суму 41 200,00 грн., №67 від 28.08.2020р. на суму 19 500,00 грн., №79 від 16.09.2020р. на суму 77 220,00 грн., №83 від 29.09.2020р. на суму 17 000,00 грн. підписані обома сторонами без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості наданих робіт. Також суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони Відповідача. Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач у встановлений вищевказаним договором строк не розрахувався чим порушив умови договору.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач фактично надавав відповідачу послуги відповідно до укладеного між сторонами Договору №19/20 від 10.05.2020. З матеріалів справи вбачається, що надання позивачем наданих послуг не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг.
Отже, суд приходить до висновку, що Відповідач зобов'язаний сплатити на користь Позивача заборгованість по наданих послугах згідно вищезазначеного договору.
Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, надані послуги оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 134 845,00 грн.
Таким чином, враховуючи надані суду докази суд дійшов висновку про порушення умов укладеного між сторонами договору з боку відповідача в частині проведення повної оплати за надані послуги у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 134 845,00 є обґрунтованими.
Також позивачем заявлено до стягнення із відповідача пені - 8045,18 грн. на підставі п.7.6 Договору.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.6 Договору визначено за несвоєчасну сплату наданих послуг Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.
Водночас суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та визнано його арифметично вірним.
За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 8045,18 грн.
У зв'язку з простроченням оплати позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 7 765,63 грн. та 3% річних в розмірі 2 186,55 грн. нараховані за період з 03.06.2020 по 22.03.2021.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у встановлений законом строк, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в розмірі 7 765,63 грн. та 3% річних в розмірі 2 186,55 грн. нараховані за період з 03.06.2020 по 22.03.2021 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, за розрахунками позивача, які, у свою чергу, перевірені і визнані судом вірними.
Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП СТАРК" (вул. Антоновича, буд. 51,каб. 1405, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 42554691) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕРУДПРОМ АВТО" (вул. Незалежності, буд. 42,м. Здолбунів, Рівненська область, 35700; ідентифікаційний код 38473051) заборгованість у сумі 134 845,00 грн., пені у сумі 8 045,18 грн.; три проценти річних у сумі 2 186,55 грн.; інфляційні втрати у сумі 7 765,63 грн. та 2 292,64 грн. сплаченого судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов