проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"13" липня 2021 р. Справа № 922/2932/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Пуль О.А.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№3321 Х/2) та апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№3322 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020, ухвалене суддею Прохоровим С.А. у приміщенні Господарського суду Харківської області 28.10.2020 о 12:59 год. (повне рішення складено 03.11.2020) у справі №922/2932/19
за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2, м. Харків, за участю прокуратури Харківської області, м.Харків,
до 1. Харківської міської ради, м. Харків,
2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3. Фізичної особи - підприємця Ерліхмана Євгена Віталійовича, м. Харків,
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути майно,
Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2932/19 задоволено позов прокурора. Визнано незаконним та скасовано пункт 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 №5538-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхманом Євгеном Віталійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №210. Зобов'язано ФОП Ерліхмана Євгена Віталійовича повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 6,7,8,9, загальною площею 21,8 кв.м, розташовані в будинку літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати, пов'язані з поданням позову, покладено на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.
Суд першої інстанції зазначив, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу, при цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виключних випадках - шляхом викупу, а саме, в даному випадку - за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна (в обґрунтування вказаного висновку місцевий господарський суд послався на постанову Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №922/2593/19); однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - ФОП Ерліхманом Є.В., здійснювались будь-які поліпшення орендованих ним приміщень, натомість вартість орендованого майна зменшилась на 1622,00 грн. Таким чином, на думку місцевого господарського суду, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, у зв'язку з чим, відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу, що суперечить вимогам законодавства, має бути визнаним недійсним, а спірні нежитлові приміщення підлягають поверненню територіальній громаді міста Харкова.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, 25.11.2020 другий відповідач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 3321 Х/2), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2932/19 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову прокурора повністю; судові витрати покласти на позивача у справі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник наводить наступні аргументи: неправильне застосування судом першої інстанції вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки прокурором не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м. Харкова; право орендаря на викуп орендованого майна виникло із положень ст. 289 ГК України, ст. 777 ЦК України, договору оренди і йому кореспондує обов'язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме орендарю; положеннями ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлені особливості приватизації окремих груп об'єктів, проте в ній не зазначено, що п.1 ч. 1 цієї статті встановлює виключний випадок, коли об'єкт оренди може бути приватизовано шляхом викупу орендарем, дана норма встановлює додаткові гарантії для добросовісного орендаря, що за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об'єкту оренди, у випадку якщо право на викуп не передбачено договором, тобто, орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості; Законом України "Про Фонд державного майна України" не передбачено зобов'язання для органів місцевого самоврядування керуватися, у своїй діяльності, що стосується відчуження об'єктів комунального майна, положеннями нормативно-правових актів виданих Фондом державного майна України у сфері приватизації державного майна, у зв'язку з тим, що законодавство України чітко розмежовує державну власність на загальнодержавну та комунальну власність, підстави застосовувати за аналогією нормативні акти, що стосуються державної власності до комунальної власності відсутні; судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.
Також, Харківська міська рада не погодилась з вказаним рішенням місцевого господарського суду та 25.11.2020 звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2932/19 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2; судові витрати покласти на позивача у справі.
В обґрунтування своєї правової позиції перший відповідач зазначає, що оскаржуване рішення щодо відчуження комунального майна прийнято ним відповідно до закону; також наполягає на тому, що міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради дотримано порядок проведення приватизації; положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", на які послався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, на думку заявника скарги, не встановлюють обмеження щодо приватизації об'єктів нерухомого майна шляхом викупу лише у разі виконання вимог ст. 18-2 цього Закону і передбачають можливість застосування положень також інших законодавчих актів, тому при здійсненні відчуження комунальної власності шляхом викупу орендарем виконавчі органи Харківської міської ради діяли відповідно до положень статті 289 ГК України, ч.2 ст. 777 ЦК України, п. 5.6. договору, яким передбачено переважне право орендаря на викуп. Також заявник скарги стверджує, що прокурором у позовній заяві не зазначено належних та достатніх підстав звернення до суду з даним позовом, не обґрунтовано та не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м. Харкова, крім того, Харківською місцевою прокуратурою №2 не дотримано вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради. Зупинено апеляційне провадження у справі №922/2932/19 до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №922/623/20. Зобов'язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №922/623/20.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Зупинено апеляційне провадження у справі №922/2932/19 до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №922/623/20. Зобов'язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №922/623/20.
Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 поновлено провадження у даній справі; розгляд справи призначено на 13.07.2021 о 15:00 годині, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 ГПК України.
При цьому, з огляду на те, що апеляційні скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№3321 Х/2) та Харківської міської ради (вх.№3322 Х/2) подані на один і той самий процесуальний документ, а саме, на рішення господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2932/19, колегія суддів вирішила призначити до спільного розгляду вказані апеляційні скарги.
В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 13.07.2021 представник першого та другого відповідачів підтримав вимоги апеляційних скарг в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2932/19 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову прокурора.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (т.4, а.с.19, 22).
Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника першого та другого відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення 12 сесії Харківської міської ради Народних депутатів 21 скликання від 28.09.1992 "Про комунальну власність м. Харкова" нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9 загальною площею 21,8 кв.м, літ. "А-1", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , прийняті до комунальної власності у складі ХДП "Місьелектротранс" разом із майном.
Згідно з розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 29.03.2007 № 179 вищевказані нежитлові приміщення були передані з балансу КП "Міськелектротранссервіс" на облік Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.
На підставі Наказу управління комунального майна та приватизації № 60 від 11.04.2016 "Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об'єкти оренди", між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) та ФОП Ерліхманом Є.В. (орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 6179 від 21.04.2016.
В подальшому, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець, другий відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Ерліхманом Євгеном Віталійовичем (орендар, третій відповідач) укладено додаткову угоду від 22.02.2017 №1 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) №6179 від 21.04.2016 (далі - договір оренди), відповідно до якої договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) №6179 від 21.04.2016 викладено в новій редакції (т.1, а.с. 35-40).
Згідно з пунктом 1.1 договору оренди № 6179 від 21.04.2016 в редакції додаткової угоди від 22.02.2017 № 1, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 6-:-9 загальною площею 21,8 кв.м в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа № 84678 від 18.04.2007), які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі наказу управління комунального майна та приватизації № 60 від 11.04.2016 "Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об'єкти оренди".
Зазначене майно належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.04.2009, виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 10.01.2009 № 625 та знаходиться на обліку Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.
Орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця, здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством, здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством (пункти 4.7. - 4.8 договору).
Згідно пунктів 5.2 та 5.3. договору орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгодженні з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт за наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. За письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна породжують зобов'язання орендодавця відшкодувати їх вартість.
Відповідно до пункту 5.6 договору орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Пунктом 10.1 договору сторони узгодили, що цей договір діє з 21.04.2016 до 21.04.2017.
27.09.2017 Фізична особа - підприємець Ерліхманом Євгеном Віталійовичем звернувся до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою за № 3489 щодо приватизації шляхом викупу орендованого ним об'єкту - нежитлових приміщень загальною площею 21,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 41-42).
Рішенням Харківської міської ради 14 сесії 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова, шляхом викупу (згідно з додатками 1, 2). У Додатку 1 до зазначеного рішення визначено перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, серед яких пунктом 5 вказаного переліку визначено нежитлові приміщення 1-го поверху в нежитловій будівлі по АДРЕСА_2 , загальною площею 21,8 кв.м, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарем - ФОП Ерліхманом Є.В (т.1, а.с.53-54).
На виконання вищевказаного рішення Харківської міської ради Управлінням комунального майна та приватизації з метою визначення вартості майна для приватизації шляхом викупу доручено суб'єкту оціночної діяльності ФОП Прокоп'євій І.Б. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 654/17 виданий Фондом державного майна 30.06.2017) проведення оцінки вартості майна, нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9, загальною площею 21,8 кв.м, літ. "А-1", за адресою: АДРЕСА_1 , орендованих ФОП Ерліхманом Є.В.
Суб'єктом оціночної діяльності ФОП Прокоп'євою І.Б. за результатами проведеного обстеження нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9, загальною площею 21,8 кв.м, літ. "А-1", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , складено Звіт про оцінку майна станом на 30.09.2017, згідно з яким ринкова вартість об'єкта нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 6-:-9 загальною площею 21,8 кв.м, літ. "А-1", за адресою: АДРЕСА_1 , складає 46714,00 грн без урахування ПДВ (т. 1 а.с. 44-45).
На підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17, між Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавця) і ФОП Ерліхманом Є.В. (покупцем) укладено договір від 23.01.2018 № 5538-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Ерліхманом Є.В., згідно з умовами пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язався прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9 загальною площею 21,8 кв.м в нежитловій будівлі літ. "А-1", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , орендовані ФОП Ерліхманом Є.В. згідно з договором оренди від 21.04.2016 № 6179. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 210 (т. 1 а.с. 47-52).
Факт передачі нежитлових приміщень ФОП Ерліхману Є.В. підтверджується актом прийому-передачі № 5538-В-С від 08.02.2018 (т.1, а.с.46).
Державна реєстрація права власності ФОП Ерліхмана Є.В. на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9 загальною площею 21,8 кв.м, літ. "А-1", за адресою: АДРЕСА_1 , була проведена 19.02.2018 за № 24995594, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.07.2019 № 174204462 (т.1, а.с.55-58).
У вересні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до: 1) Харківської міської ради; 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради; 3) Фізичної особи - підприємця Ерліхмана Є.В., в якій просить: визнати незаконним та скасувати пункт 5 Додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17; визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 № 5538-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхманом Є.В., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 208; зобов'язати ФОП Ерліхмана Є.В. повернути на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9, загальною площею 21,8 кв.м, розташовані в будинку літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.6-20).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що приватизація нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова проведена без проведення аукціону або конкурсу, тобто з порушенням процедури, передбаченої ч. 1 ст.18-2 Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки під час оренди зазначених нежитлових приміщень орендар ФОП Ерліхман Є.В. не здійснював їх поліпшення в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості цих приміщень.
Позивач зазначає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації зазначених приміщень шляхом викупу орендарем.
Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області вважає, що обраний Харківською міською радою спосіб приватизації порушив інтереси держави та територіальної громади міста Харкова, оскільки унеможливив отримання бюджетом міста максимальної вигоди за об'єкт приватизації.
Звертаючись із позовом, прокурор зазначив про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем; рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
При цьому, прокурором наголошено про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.
Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об'єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор у вересні 2019 року звернувся з позовною заявою в даній справі до Господарського суду Харківської області.
За твердженням прокурора, рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню. Також, на думку прокурора, враховуючи положення статей 203, 215, 228 ЦК України, підлягає визнанню недійсним купівлі - продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 № 5538-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхманом Є.В., а відчужений в порушення вимог чинного законодавства об'єкт нерухомості має бути повернуто територіальній громаді.
В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави прокурор, з посиланням на приписи статті 131-1 Конституції України, статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначив про те, що відчуження об'єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування. Також, обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку прокурор послався на те, що обраний спосіб приватизації - продаж комунального майна на неконкурентних засадах - є незаконним та суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки спрямований на фактичне уникнення проведення законодавчо встановленої процедури продажу спірних об'єктів нерухомого майна шляхом аукціону або конкурсу, що суперечить меті, принципам та завданням приватизації, визначеним зокрема статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна".
За доводами прокурора, недотримання під час приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави відповідно до статті 3 Конституції України.
При цьому, прокурор вказав на те, що звернення до суду з даним позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Водночас, з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак в даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю (т.2, а.с. 23-42).
Суд першої інстанції, зазначивши про те, що ФОП Ерліхман Є.В. орендував спірні нежитлові приміщення на підставі договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 6179 від 21.04. 2016, укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, за умовами пункту 5.6 якого сторони передбачили, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп; рішення від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" в частині приватизації спірних об'єктів шляхом їх викупу орендарем -ФОП Ерліхманом Є.В. прийняте Харківською міською радою в межах її компетенції з дотриманням вимог чинного законодавства, дійшов висновку, що підстави для визнання незаконним та скасування цього рішення відсутні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 № 5538-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхманом Є.В., та в частині зобов'язання ФОП Ерліхмана Є.В. повернути нежитлові приміщення територіальній громаді м. Харкова, суд першої інстанції виходив з того, що сторони уклали зазначений договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття його до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву. Вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог про визнання недійсним цього договору на підставі ст.ст. 203, 228 Цивільного кодексу України та зобов'язання власника повернути приватизоване майно, у зв'язку з недоведеністю порушень інтересів держави та суспільства.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 у справі № 922/2932/19 залишено без змін (т.2, а.с. 134-148). Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що наведені прокурором в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення першої інстанції, оскільки вони не спростовують висновків суду, не підтверджуються матеріалами справи та, на думку суду, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
Постановою Верховного Суду від 07.07.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 922/3049/18 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Суд касаційної інстанції вказав, що помилковим є висновок судів, що Рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування законодавчих обмежень. Крім того Верховний Суд зазначив, що в порушення вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України суди залишили поза увагою та не надали будь-якої правової оцінки обставинам щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
За таких обставин, касаційний господарський суд зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права і дійшли помилкового висновку щодо дотримання Харківською міською радою вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим поза увагою судів залишилася обставина здійснення або нездійснення невід'ємного поліпшення орендованого майна.
За результатом нового розгляду, рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2932/19 позов задоволено повністю з підстав, зазначених вище у цій постанові (т.3, а.с. 137-157).
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
На прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.
Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).
Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.
Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18.
Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада. Проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18, від 31.03.2021 у справі №922/3272/18.
Натомість прокурор при зверненні з даним позовом вказав, що є позивачем, бо Харківська міська рада - один із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормативно-правовими актами. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними і скасування пунктів додатку до рішень цього органу, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач. Отже, доводи відповідачів про непідтвердження прокурором підстав для такого представництва суперечать нормам процесуального права.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суду у складі Касаційного господарського суду в постановах від 16.03.2021 у справі №922/1009/20, від 24.03.2021 у справі №922/3276/19, у справі від 24.03.2021 у справі №922/2244/19, від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, від 20.04.2021 у справі №922/2811/19.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 №5538-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхманом Євгеном Віталійовичем; зобов'язання повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Відповідно до положень частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Так, в оспорюваному рішенні 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.
Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Положеннями статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) визначено, що з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно. Об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ".
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.
Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами (ст. 4 зазначеного Закону України).
Частиною 6 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Положеннями статті 10 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови конкурсу (ст. 14 зазначеного Закону України).
З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимально економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об'єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
Частиною 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, зокрема, що приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах в силу приписів статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за вказаної умови.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02 квітня 2012 року № 439 (надалі - Порядок № 439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 8.2 Порядку № 439, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891 (надалі - Методика № 1891).
Згідно з абзацом 5 пункту 73 Методики № 1891 (у редакції, чинній на час прийняття радою оспорюваного рішення), порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Наказом Фонду державного майна України від 27 лютого 2004 року № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (надалі - Порядок № 377).
Пункт 2.2 Порядку № 377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.
Рішенням Харківської міської ради 13 сесії 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету м. Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. ст. 26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр. (далі - Програма), яка діяла на момент приватизації.
Програма визначає мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 р.р. Метою приватизації є, зокрема: підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету (п. 1.2 Програми).
Згідно з пунктом 2.2 Програми основними принципами індивідуальної приватизації є: досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта приватизації; вибір способу приватизації об'єкта; виявлення перешкод в приватизації та їх усунення, здійснення необхідних регуляторних заходів; індивідуальний підхід при підготовці об'єкта до приватизації та прийняття рішень про приватизацію; визначення економічної доцільності приватизації об'єкта.
Відповідно до пункту 3.1 Програми приватизації ініціатива щодо приватизації об'єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства. Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
Приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою (пункт 3.3).
Пункт 3.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об'єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (конкурсу); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей.
Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови.
Пунктом 3.5 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки передбачено, що орендарі, які виявили бажання приватизувати орендоване майно, подають до Управління заяву про включення такого майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Згідно з пунктом 3.7 Програми приватизації Управлінням готується проект рішення Харківської міської ради з переліками об'єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації. Рішення про затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління (пункт 3.8).
Відповідно до пункту 7.1 Програми приватизації відчуження об'єктів комунальної власності здійснюється із врахуванням вимог ЦК України, ГК України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також інших законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері. Умови та порядок відчуження комунального майна вносяться на розгляд сесії для кожного об'єкта окремим рішенням (пункт 7.2)
Таким чином, продаж має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). Отже, Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Аналогічна права позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20, яка у відповідності до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про здійснення невід'ємних поліпшень спірного майна в період перебування нерухомого майна в оренді, зокрема, доказів подання Фізичною особою - підприємцем Ерліхманом Є.В. документів, передбачених пунктом 2.2 Порядку №377, щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна. Вказані відомості про поліпшення майна відсутні також у звітах про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію.
Крім того, слід зазначити, що згідно договору оренди № 6179 від 21.04.2016 в редакції додаткової угоди № 1 від 22.02.2017 вартість об'єкту оренди станом на 10.03.2016 складала 48092 грн без ПДВ, тоді як оціночна вартість нежитлових приміщень, визначена суб'єктом оцінки, у вересні 2017 складає 46714 грн без ПДВ. Матеріали справи не дають можливості з'ясувати вказані розбіжності при визначенні ціни продажу спірного об'єкта.
Обставини відсутності здійснення Фізичною особою - підприємцем Ерліхманом Є.В. невід'ємних поліпшень спірного майна не заперечується відповідачами.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що орендарем Фізичною особою - підприємцем Ерліхманом Є.В. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих приміщень за договором оренди № 6179 від 21.04.2016 в редакції додаткової угоди № 1 від 22.02.2017 в період перебування нерухомого майна в оренді, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування не мала права самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.
Також суд апеляційної інстанції зазначає про помилковість посилань відповідачів на підтвердження свого висновку про право Ради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації, на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз'яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Правильними є і висновки суду першої інстанції, що посилання відповідачів на пункт 5.6 договору оренди № 6179 від 21.04.2016 в редакції додаткової угоди № 1 від 22.02.2017, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, є безпідставними, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ".
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідачів щодо застосування до спірних правовідносин положення статті 289 ГК України та частини другої статті 777 ЦК України, з яких виплаває наявність переважного права у наймача на викуп об'єкта оренди, а також висновку Конституційного Суду України, викладені у рішенні №31/рп/2009 від 10.12.2009 щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна)», з огляду на те, що процедура викупу орендарем повинна здійснюватися саме відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини.
Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 в частині пункту 5 додатку 1 до цього рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022, затвердженої рішенням 13 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 21.06.2017 №691/17, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.01.2018 №5538-В-С, орендованих ФОП Ерліхманом Євгеном Віталійовичем, судова колегія зазначає наступне.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов'язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації.
Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У спірному договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.01.2018 №5538-В-С, укладеного між Управлінням та ФОП Ерліхманом Є.В., зазначено, що його укладено, зокрема, на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про визнання пункту 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 незаконним та його скасування, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України при укладанні договору від 23.01.2018 №5538-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 6,7,8,9, загальною площею 21,8 кв.м, розташовані в будинку літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вулиця Академіка Проскури, 5-Ж.
Окрім того, як було встановлено судом апеляційної інстанції, під час процедури викупу сторонами було допущено порушення, зокрема приписів статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що також є підставою для визнання недійсним вказаного договору.
А тому, вимога прокурора про визнання недійсним договору від 23.01.2018 №5538-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 6,7,8,9, загальною площею 21,8 кв.м, розташовані в будинку літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вулиця Академіка Проскури, 5-Ж, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхманом Є.В., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №210, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання ФОП Ерліхмана Є.В. повернути спірні нежитлові приміщення територіальній громаді міста Харкова, як похідні від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.01.2018 №5538-В-С.
Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідачів, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від від 23.01.2018 №5538-В-С, орендованих ФОП Ерліхманом Є.В., укладеним на підставі пункту 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17", має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Проте, при цьому апеляційний господарський суд зазначає, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, на яку посилається відповідач-1, та яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Так, у справі № 905/2236/18 судами встановлено такі обставини: здійснюючи приватизаційну політику щодо Підприємця, Рада та Виконавчий комітет Слов'янської міської ради діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів; вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями; покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Ради та Виконавчого комітету Слов'янської міської ради щодо приватизації ними майна.
Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця (Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07).
Формуючи правову позицію у справі №905/2236/18 судами встановлено обставини, що на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу та укладення договору купівлі-продажу орендарем було здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.
Разом з цим, у даній справі № 922/2932/19, колегією суддів встановлено, що орендар звернувся до органу місцевого самоврядування з листом, в якому просив дозволити викуп орендованого нежитлового приміщення; на підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування своїм рішенням від 20.09.2017 №757/17 вирішив провести відчуження такого об'єкта комунальної власності територіальної громади; після цього орендарем було подано до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради заяву від 27.09.2017 про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.01.2018 №5538-В-С. При цьому, доказів проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано.
Таким чином доводи відповідача-2 про необхідність врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, є помилковими, з огляду на різні фактичні обставини встановлені у справі №905/2236/18 та у справі №922/2932/19, тобто висновок у справі №905/2236/18 не є релевантним до спірних правовідносин.
Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, колегія суддів зазначає, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкретності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід'ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Таким чином, у даній справі вбачаються обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) юридичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №922/623/20 від 22.01.2021, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі №922/1009/20 від 16.03.2021, у справі №922/2244/19 від 24.03.2021, у справі №922/3276/19 від 24.03.2021, у справі №922/3272/18 від 31.03.2021, у справі №922/250/20 від 01.04.2021 тощо.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог прокурора.
Наведене свідчить, що доводи першого та другого відповідачів про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскаржуваній частині.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№3321 Х/2) та апеляційної скарги Харківської міської ради (вх.№3322 Х/2) без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2932/19 - без змін.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржників.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2932/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.07.2021.
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.А. Пуль